«По-русски» жити не будемо

Коли я вперше почув це від своїх київських друзів, то списав це на параною, органічно властиву столичній інтелігенції. Проте коли те саме мені кілька разів сказали під час останньої поїздки на малу батьківщину – в невелике село на Житомирщині – я зрозумів: щось тут не те.

Переважну більшість моїх друзів та рідних аж ніяк не можна зарахувати до числа переконаних прихильників нового Президента. І деяку настороженість з приводу приходу до влади нинішньої «команди професіоналів» цілком можна зрозуміти. Але ж не до такої міри…

Янукович – немов каток, що вкладає асфальт. Ти не бачиш, як швидко Вони взяли владу в свої руки? Ти відчуваєш, як Вони тиснуть? Все, демократія скінчилася! Тепер Їх звідти не виженеш ніяк! Чимало розумних і в цілому адекватних людей сприймають будь-яку свіжу новину з Печерських пагорбів як передвісник нових тяжких випробувань, що випадуть на долю неньки-України. Ще трохи – і житимемо, мовляв, як нинішня Росія – в режимі «суверенной демократии». Найбільш налякані стрімким наступом нової владної команди пошепки вимовляють слово «еміграція»…

Особисто я природи цих страхів не розумію. Можливо тому, що на відміну від них час від часу перечитую новини п’ятирічної давності.

Вас лякає тотальна заміна кадрів у центрі та на місцях? То, можливо, ви забули, що новообраний Президент Ющенко призначив свій Кабмін і замінив усіх губернаторів менше, ніж за два тижні після інавгурації. Зі співробітниками кучмівської Адміністрації Президента розмова була короткою – їхнє місце роботи просто перейменували в Секретаріат і всіх звільнили у зв’язку з цією обставиною. Ще за місяць кількість звільнених новою владою державних чиновників досягла кількох тисяч…

У вас є питання до компетенції новопризначених посадовців? То згадайте, наскільки дико виглядало призначення у 2005 році главою МВС Юрія Луценка, главою СБУ Олександра Турчинова, чи пригадайте про досвід у сфері охорони довкілля призначеного тоді глави Мінекології Павла Ігнатенка.

Ви вважаєте авторитарними замашки нового глави держави: мовляв, «конспектуйте за мною» чи «руки повідбиваю»? То порівняйте це з шедевральною промовою Віктора Ющенка в Донецьку, куди він приїхав за два тижні після інавгурації, і з його «Звикни, що перед тобою Президент сидить, а не пастух гусей», зверненим до Валентина Ландика.

Ви побоюєтесь, що нова влада підімне під себе весь парламент і остаточно маргіналізує опозицію? То згадайте: за призначення прем’єр-міністром Юлії Тимошенко проголосували 373 нардепи. Депутати-регіонали один за одним говорили про необхідність конструктивної співпраці з новою владою. А ще перед цим у помаранчевому шалику на революційному Майдані Новий рік зустрічав нинішній прем’єр-міністр Микола Янович Азаров. Потенційні ж лідери опозиції зовсім не переймалися створенням широкого фронту спротиву новій владі: Віктор Янукович поїхав на кількамісячне лікування до Росії, Рінат Ахметов провів літо у Монте-Карло, а Борис Колесников – у Лук’янівському СІЗО. Тобто тодішній новій владі, за великим рахунком, і прогинати під себе не було кого.

Ви кажете, що нова влада неодмінно візьметься за переслідування опозиції і пересадить всіх своїх опонентів по в’язницях? То перечитайте свідчення екс-голови Фонду держмайна Михайла Чечетова, у яких він детально розповідав про схему не зовсім законної приватизації «Криворіжсталі», пригадайте сотні справ, відкритих проти посадовців усіх можливих рівнів.

Сьогодні біло-сині слід у слід йдуть шляхом, прокладеним їхніми попередниками. І жодних передумов для того, щоб вони з нього звернули, не видно. Адже коли під патронатом Секретаріату Президента відбувається повторний відбір учасника «Євробачення», це вже навіть не смішно…

Нова влада так старанно копіює поведінку своїх попередників, тому що вона просто не може інакше. Біло-сині та помаранчеві – однакові за своєю сутністю угрупування, які трималися купи з єдиної причини: вони мали у своїх лавах реального претендента на посаду глави держави. І спробуйте назвати хоча б одну причину, чому ці сили повинні і далі діяти злагоджено після того, як їхню ціль було досягнуто, тобто їхній, роками виплеканий Лідер урочисто в’їхав на Банкову.

У західних демократіях такою причиною є партійна ідеологія, наявність цілісної доктрини політичних, економічних та соціальних перетворень, яку напрацювала та чи інша політсила. А чи вірить хтось у те, що ідеологія, умовно кажучи, Фірташа збігається з ідеологією, наприклад, Ахметова? Більше того, чи можемо ми бути впевненими, що ці ідеології взагалі існують?

Тому не вірте словам регіоналів про те, що вони провели роботу над помилками, яких припустилися п’ять років тому їхні попередники. Судячи з усього, вони просто невірно зрозуміли, у чому саме помилялися помаранчеві. Сьогодні регіонали вважають, що їхні опоненти п’ять років тому просто «не дотиснули», і думають: хто-хто, а ми свого не упустимо. Насправді ж відсутність змістовних реформ всередині Партії регіонів протягом останніх років, авторитарні замашки її висуванців на ключові державні пости і формування влади за квотним принципом – найкращий доказ того, що регіонали і далі слідуватимуть у фарватері, заданому Президентом Ющенком та його командою.

Тож віддаймо належне Партії регіонів і її голові – вони здобули перемогу у важких перегонах і справді оперативно підкорили адміністративні висоти та фінансові потоки. Зрозуміймо бравурні заяви переможців: після довгого шляху на політичний Олімп невеличке запаморочення в головах його підкорювачів цілком закономірне. А після того – закладімося на те, хто стане «біло-синім» зваричем, чий «диплом» породить перший серйозний скандал всередині владної команди, і хто стане «біло-синім» зінченком, який винесе на люди всі протиріччя, накопичені у цій команді вже за кілька місяців після перемоги.