Антикорупційний суд не повинен потонути у вивченні помилок в деклараціях

Спеціалізований кримінальний суд (СКС) Словаччини, який вважають аналогом нашого Антикорупційного суду, був створений у 2003 році і запрацював у 2005 (ми поки що віримо у «запуск за 6 місяців»). Проте, робота суду викликала багато критики, перш за все щодо замалої кількості справ та дрібного характеру цих справ. У 2009 році Конституційний суд визнав закон про створення суду антиконституційним через особливу процедуру відбору судей, що порушує принцип рівності та універсальності судочинства. Парламент змінив закон, і тепер СКС розглядає також справи про вбивства, підробку грошей, хабарництво на виборах та створення організованих злочинних груп. І все одно, за час роботи суду найвищий покараний посадовець – заступник мера невеликого міста, а більшість справ – разові хабарі сумою навіть у 20 євро. 13 суддів не дуже переобтяжені роботою.

Хорватські суди USKOK мають у своїй юрисдикції не лише корупційні злочини, але і організовану злочинність, те ж саме і у болгарського спеціалізованого кримінального суду. Непальський спеціальний суд, окрім корупції та відмивання коштів, може також розглядати справи про державну зраду.

При створенні українського ВАКСу звучали побоювання, що він виявиться заваленим справами. Насправді, існує інший ризик – недостатності справ, перш за все серйозних, для розгляду. Звичайно, найбільше справ буде стосуватися разових фактів хабарництва, у яких вина злочинця підтверджена документально та визнається обвинуваченим. Також гарну кількісну статистику можуть дати справи, у яких з використанням службового становища здійснюються злочини щодо викрадення вогнепальної зброї, заволодіння прекурсорами чи вимагання наркотичних засобів. Проте, суспільний запит на боротьбу з корупцією навряд чи буде задоволений судовими процесами над дрібними хабарниками чи посадовцями-наркодилерами.

Найбільш очікуваними є справи щодо системної корупції із обвинуваченням найвищих посадових осіб. Проте, як виявилося, справи щодо зловживання владою чи службовим становищем, зловживання повноваженнями службовою особою чи зловживання впливом – дуже тяжко розслідуються та ще важче доказуються. Схеми збагачення топ-посадовців типу «Ротердам+», фіктивного газового реверсу, безакцизного нафтоімпорту – успішно працюють роками. Взяти посадовців у момент отримання кушу правоохоронці або не можуть, або не мають на те негласної санкції.

Поміж іншого, до юрисдикції ВАКСу віднесено розгляд справ за статтею 368-2 КК – «Незаконне збагачення». Проте, як виявилося, за більше ніж 3 роки дії відповідної статті не винесено ЖОДНОГО судового вироку. Причина – недосконалість формулювань та невідповідність Конституції України. До прикладу, станом на 1 червня 2018 у провадженні детективів НАБУ перебувало 86 кримінальних проваджень за цією статтею (вся інформація – відповіді на мої депутатські запити). Упродовж 2015-2018 років детективами НАБУ було завершено досудове розслідування 23 проваджень, причому 20 з них закрито, і лише 3 передано до суду. За даними ГПУ, протягом 2017 року було обліковано 104 кримінальні правопорушення за цією статтею, закрито – 51, передано до суду – 1. Навіть передані до суду справи розслідуються досить повільно. За оцінками суддів та адвокатів, у разі винесення вироків за цими справами вони будуть скасовані або Верховним Судом України, або Європейським судом з прав людини, перш за все через суперечність Конституції України. В результаті, маємо в кодексі «мертву» норму, яку за три роки не змогли жодного разу результативно застосувати. Більше того, спроби реєструвати провадження та проводити слідчі дії за цією статтею викликали підозри та публічні звинувачення у використанні норми для вибіркового тиску на окремих посадових осіб. Тим більше, що переважна більшість проваджень потім все одно закривалася.

Формулювання статті 368-2 прямо суперечать не лише ст. 62 Конституції України, яка гарантує презумпцію невинуватості. Так само існує суперечність статті 17 КПК України – «Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом». Ст. 92 КПК так само говорить, що «Обов'язок доказування обставин, що свідчать про вчинення особою злочину, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, – на потерпілого». Грамотні адвокати легко розбиватимуть обвинувальні акти, посилаючись на ці норми Кодексу.

Згідно Конвенції ООН проти корупції, кожна держава-учасниця за умови дотримання Конституції та основоположних принципів своєї правової системи розглядає можливість визнання злочином «умисного незаконного збагачення». Україна ратифікувала конвенцію з заявами і застереженнями, а от до речі США – не ратифікували. Проте, приймаючи зміни до КПК, ремарку щодо відповідності Конституції – проігнорували з причини політичної доцільності.

На думку багатьох українських науковців, дана стаття має бути декриміналізована. Термін «необгрунтовані активи» при її прийнятті досить легко замінили кваліфікацією «незаконні активи», чим порушили презумпцію невинуватості. Так само кримінальне право розрізняє поняття «безпідставне збагачення» і «злочинне збагачення», що часто змішують політики та журналісти. Окрім того, застосування статті ускладнене конфліктом різних норм закону. До прикладу, покарання за статтею передбачає конфіскацію активів обвинуваченого, хоча це злочин середньої тяжкості, за яким конфіскацію проводити неможливо. Практика слідчих дій показала, що потребує перегляду і список повязаних осіб, тому що проведення допитів і вивчення активів усіх підлеглих, знайомих, далеких родичів більше схоже на моральний тиск на фігуранта справи, аніж на встановлення істини, і все одно закінчується безрезультатно.

Конституційний Суд України розпочав слухання по справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України. Суд отримав відповіді на свої звернення щодо висловлення позицій від наукових установ та інших зацікавлених органів. Українські політики та грантові організації висловили підтримку існуванню відповідної статті, переважно у звязку з політичною доцільністю та суспільним запитом на боротьбу з корупцією. В той же час, наукові інститути та юристи-практики вказують на суперечність статті нормам Конституції та пропонують її модифікувати. Своїм законопроектом 8517 я пропоную своє бачення змін до кількох законів, які приведуть діючі норми у відповідність до Конституції, а також припинять спроби використання непрацюючої статті для вибіркового переслідування і тиску.

А загалом щодо переспектив роботи Антикорупційного Суду – не треба занадто завищувати очікувань щодо рівня справ, які там будуть розглядатися. До створення Суду – дати йому дієві інструменти щодо покарання корупціонерів. Навіть особливий суд не зможе приймати протиправні чи антиконституційні рішення. І цей суд повинен бути не важелем шантажу політиків неправильної політичної орієнтації, а обєктивним органом судочинства.