Як нам проводити вибори після Перемоги

Цього року в Україні вибори не будуть проводиться, та і взагалі ідея організації виборчого процесу в умовах воєнного стану має більше противників, аніж прихильників. Проте, навіть проведення виборів одразу після закінчення війни буде проблематичним і організатори та суспільство зіткнуться з низкою серйозних викликів і перешкод. Зруйновані приміщення і канали зв’язку, мільйони біженців та внутрішньо переміщених осіб, бюджетний дефіцит, спроби російських інформ-атак – і це ще не повний перелік.

Безпрецедентні проблеми повинні стати приводом для повного перегляду філософії виборів і методів їх проведення. Чинне виборче законодавство є занадто переобтяженим деталізацією процедур, але при цьому не враховує сучасний стан розвитку суспільства та цифрових технологій. Цілі блоки закону про вибори просто переносилися із кожного попереднього закону у новий, при цьому ускладнювалися їх елементи, але багато положень у сучасному світі є застарілими і непотрібними. Подібну проблему мають і західні електоральні системи. Інститут проведення виборів є консервативним і у західних демократіях також науковці і практики часто є консерваторами і віддають перевагу збереженню працюючої моделі, щоби не дражнити виборців ризиками інновацій.

В Україні суспільство критично ставиться до виборів і їх результатів у цілому, а переможців виборів звикло звинувачувати у корупції та непрофесіоналізмі, і таким чином перекладати провину за всі глобальні та особистісні проблеми на владу. Еволюція виборчих процедур у нас ішла шляхом посилення взаємного контролю політичних партій, що привело до надмірної бюрократизації на шкоду змагальності ідей і особистостей. Війна може стати поштовхом для перегляду багатьох процесів організації та проведення виборів.

Головними завданнями виборів мають стати забезпечення конкуренції політичних програм та надання можливості виборцям зробити вільний усвідомлений вибір. У перших пострадянських виборах кандидати та виборці розглядалися як безпорадні істоти, яким держава мала забезпечити можливість для комунікації. Звідси з’явилися норми про організацію зустрічей з виборцями у трудових колективах, публікацію інформації про кандидатів у державних/комунальних ЗМІ, друк плакатів із біографіями кандидатів і обклеювання цими плакатами стін коридору перед виборчою дільницею. Може прийшов час визнати, що ці «шпалери» вже ніхто не читає, а кандидати комунікують з виборцями через соцмережі?

Завданням організаторів виборів має залишитися власне підготовка до голосування і забезпечення його проведення. Питання агітаційної кампанії – це відповідальність суб’єктів виборчого процесу та ЗМІ. Держава має розробити лише регулятивні рамки для агітаційної кампанії. Нацрада телебачення і радіомовлення – правила роботи аудіовізуальних ЗМІ, а щодо соцмереж, блогерів, незареєстрованих онлайн-видань – тут може допомогти лише самоорганізація і формування етичних декларацій. СБУ має розробити критерії оцінки діяльності кандидатів і партій щодо загроз національній безпеці чи просуванню наративів держави-агресора, а суперечки щодо компромату і образ вирішує суд.

Зовнішню рекламу взагалі пора обмежити. Витрачання коштів на дорогі носії має занадто дивний вигляд в умовах браку коштів на соціальні статті. У деяких європейських країнах є обмеження щодо розміру зовнішньої реклами: наприклад до одного квадратного метру. Взагалі, глобальне завдання для рекламної рамки – стимулювати кандидатів комунікувати про зміст своїх пропозицій, а не конкурувати у креативі щодо кольору логотипа та емоції меседжа.

300 партій у реєстрі Мінюсту і 50 партій у виборчому бюлетені – це не політичний плюралізм, це обман населення і технологія роботи з недосконалим законодавством. З року у рік до складу виборчих комісій включають одних і тих людей, які представляють різні партії. «Диванні партії» проводять аукціони квот і розвивають політичну корупцію. Чому ми знову хочемо виділити квоти у комісіях для партії, яка існує у вигляді печатки і свідоцтва?

Збір підписів на паперових підписних листах був скасований на одному з етапів виборчої реформи як повна профанація демонстрації підтримки кандидатів. Проте зараз переважна більшість громадян України використовує електронні цифрові підписи, хоча би як BankID. А якщо умовою реєстрації партії на парламентських виборах поставити збір 200 тис. електронних підписів виборців, із урахуванням регіонального представництва? Можливо, тоді у бюлетені у нас буде не більше 10 партій і кожна вже на етапі збору підписів сформує своє електоральне ядро? І саме ці партії будуть подавати кандидатів у виборчі комісії, з переліку підписантів.

Написана від руки автобіографія кандидата і так само написана кривим почерком заява про балотування – це мабуть також технології минулого століття. Весь пакет документів на кандидатів може подаватися онлайн, з використанням цифрового підпису.

Державний реєстр виборців не оновлюється з початку повномасштабної війни. Технічні можливості для уточнення своїх даних онлайн існують і напередодні виборів переважну частину роботи з оновлення реєстру потрібно перевести в онлайн, хоча можливість для особистого звернення в органи ведення реєстру потрібно залишити.

Власне процес голосування у день виборів поки що залишається офлайн, перш за все через недовіру до «чорного ящика» і комплекс «транзитного серверу». Навіть для виборців за кордоном запроваджувати онлайн-голосування можна лише у разі досягнення консенсусу із суспільством. Хоча, без електронного чи поштового голосування мільйони виборців просто втратять право голосу. На дільницях у диппредставництвах у 2019 році проголосували 50 тис. виборців, це реальна пропускна здатність. На турецьких виборах висока явка за кордоном забезпечується тим, що процес голосування триває два тижні, а також відкриттям додаткових дільниць у прикордонних пунктах і аеропортах.

А от передачу даних з дільниці до ЦВК можна цифровізувати, щоби вночі кавалькада машин з членами комісій і спостерігачами не везла папери з мокрими печатками в ОВК та не спала у довгій черзі на здачу документації. Персональні цифрові підписи членів комісії покажуть і час відправки, і час прийому, і будь-які уточнення та виправлення.

Взагалі, всі процеси повинні бути орієнтовані на вирішення викликів і проблем, які ми прогнозуємо для найближчих виборів. Також пора переглянути застарілі і надмірні процедури, за можливостю їх спростити і цифровізувати. Західні експерти із задоволенням включаться у такий експеримент і у разі успіху його елементи можуть бути застосовані і в інших країнах.