Нашкодити по-тихому: чи причетна Росія до бунту в Торецьку

Такі події, як інцидент у Торецьку, рідко бувають зовсім вже стихійними. Це не означає, що Росія непричетна. Ми не знаємо, хто це організував, але нам відомо, що не було спроб зняти пропагандистські вершки з цієї історії. Тобто цілком можливо, що хтось до цього доклав руку, але щоб Україні зіпсувати життя, а не тут (у Росії) здійснити масові захоплення.

Тему Донбасу в Росії остуджують, виводять з фокусу. І для України це, напевно, хороша новина. А ось судити, як себе потрібно поводити українцям, не можу, тому що єдине, що я бачив, — це повідомлення на українських сайтах. Навіть на наших «патріотичних донбаських сайтах» таких повідомлень я особливо не помітив. А вже на внутрішньоросійських - ця тема взагалі якось «проскочила».

Є медійні проблеми та проблеми реальної політики. В конкретній політиці — скрізь, де це можливо, — потрібно наступити сусідові на мозоль. Інша справа, чи потрібно потім кричати: «Я наступив на мозоль! Дивіться, як він стрибає і як йому боляче!» Інший варіант — наступити і промовчати, а потім якось і лопатою по нозі дати. Але непомітно, без шуму.

Чесно кажучи, не знаю, чому в Торецьку все це сталося. Але інцидент означає, що люди втомилися, стають агресивнішими, що в них претензії до влади і до тієї, і до цієї. Звичайно, це небезпечно. В умовах повного карт-бланшу я б плюнув до біса на цей Донбас, але це зробити категорично важко, тому що для багатьох — для того ж Порошенка — це буде втратою обличчя. Адже він так багато і патріотично говорив, що «вже до осені» поверне Донбас тощо. З академічних міркувань це та територія, яка твоєю вже не стане. У будь-якому разі, в середньостроковій перспективі. Так само і Росії важко в ментальному і пропагандистському сенсах відмовитися від Донбасу. Путіна одразу звинуватять, що він злив «російський мир». Хоча йому все одно, тому що він медійний простір контролює. А в Україні це було б «зрадою» з боку Порошенка — він не може цього зробити. Москва зараз прив'язує Україну до цієї території, одночасно не даючи піти і максимально ускладнюючи взаємодію з нею.

Я так розумію, що ситуація на Донбасі загострюється. Мені важко судити, з чийого боку виходить ініціатива. Тому що у так званій ДНР кажуть, що «ВСУ 500 раз обстріляли їхні території «республіки» і погубили стільки-то мирних громадян». Українські джерела кажуть, що «по всій лінії зіткнення йдуть настання і провокації з боку самопроголошених республік». З цього напрошується висновок, що ситуація підігрівається. Не знаю, ким і кому вона вигідніше.

Але це не супроводжується масовою пропагандистською істерикою, що раніше було завжди. Не тому що миролюбність захопила уми наших політиків, а тому що вони просто вважають, що цю тему зараз не варто педалювати в ЗМІ. Великих перемог немає, людей все більше хвилюють питання цін. А тут виявляється, що хтось з кимось воює на Донбасі. Зараз в ЗМІ у зв'язку з виборами (до Державної думи Росії, — «Апостроф») активно обговорюються партійні з'їзди, ну і традиційно люблять говорити про те, що в радянські часи називалося «загальною кризою капіталізму». Україна залишається ворогом, але з медійного простору її прибрали. Україна — «сателіт узагальненого Заходу, який не має самостійної політики». Україна «рабськи залежить від Брюсселя», «Брюссель рабськи залежить від Америки», а «Америка рабськи залежить від світової жидомасонської змови або марсіан» — ось приблизно така картина. Це добре, коли в українців погано, але «ми тут ні до чого».

Джерело: Апостроф