В Україні ердоганівською чисткою не обійдешся, і навіть сталінської може не вистачити

Тема України зараз в Росії остигає. Відходить на другий план і проблема Надії Савченко. Ті, хто прикипів до цієї теми і не може відірватися, один з одним обмінюються повідомленнями, що, мовляв, Надя руйнуватиме українську державність. Загалом, все (для них) йде за планом Володимира Володимировича Путіна, який так все прорахував і випустив Савченко, щоб «підірвати стабільність української державності», щоб життя медом Порошенку не здавалася. Велика частина людей на такі повідомлення не звертає уваги.

Звичайно, у Савченко немає ніяких шансів бути президентом, тим більше — диктатором. І чого б це: у неї просто немає достатньо політичних, фінансових, силових ресурсів. У неї є тільки одна єдина річ — популярність, впізнаваність та популярність, які вона заробила своєю винятковою мужністю під час відсидки в російській в'язниці. Але оскільки відсидка закінчилася, це джерело її популярності поступово йде в минуле. А нового джерела зростання популярності поки побачити не вдається.

Те, що вона говорить, мені здається розумним. Вона вважає, що не можна продовжувати цю безглузду війну, яка все одно ні до чого не призведе. Вона каже, що треба миритися. Я розумію, що політика так влаштована, що для того, щоб набрати велику кількість голосів і заручитися підтримкою великої кількості впливових фігур, потрібно враховувати інтереси різних структур. Є "партія війни" в Україні, яка хоче продовжувати цю війну. На війну можна списати економічні негаразди. Звичайно, цим людям заяви про необхідність домовлятися і знаходити якийсь баланс абсолютно не потрібні. Вони будуть представляти пані Савченко зрадником і агентом Москви, говорити, що її в цій самій тюрмі завербували та іншу нісенітницю — приблизно таку ж, яка з російської сторони звучить. І в Росії, і в Україні це визначається досить прозорими політичними інтересами.

Доля пані Савченко досить тривіальна — таких особистостей під час революцій буває досить багато. Адже вона не проявила якоїсь великої політичної думки, гнучкості, таланту. Вона проявила непохитність. Ця гарна якість для революціонера, але не факт, що найголовніша і достатня, щоб стати президентом. Для цього потрібен цілий набір інших якостей, яких у неї, напевно, немає. Та й, чесно кажучи, я б Україні такого президента не бажав. Такі персони в яскості керівника країни, де ще залишилася величезна кількість людей, вихованих у радянській системі цінностей, розглядають свої політичні інтереси під досить специфічним кутом зору: тих, хто на їх шляху, слід просто винищувати, і все. Потрібні більш компромісні, менш приємні і менш чесні фігури — інакше не знайти той баланс інтересів. Баланс інтересів виходить смердючий. І в Росії він смердючий, і в Україні він смердючий. А як інакше?! Тут ердогановським очищенням не обійдешся, і навіть сталінського може не вистачити.

У кращому випадку Савченко залишиться таким сильним критиком режиму. У Росії таку функцію виконує Григорій Явлінський, який завжди програє, завжди говорить важкі і правильні слова і ніколи нічого не може зробити. Савченко говорить правильні слова, але українські еліти зараз не готові і не хочуть їх почути. Її заява, що варто просити вибачення у жителів Донбасу, — абсолютна християнська етика. Я думаю, вона не збирається просити вибачення у Захарченка і російських військовослужбовців. Це — жіночо-людська складова. Без цього неможливо прийти до миру.

Хоча я вважаю, що повертати Донбас Україні просто невигідно. Але якщо про це скаже Порошенко, його відразу звинуватять у тому, що він зрадник. Тому він і не скаже. По-людськи Савченко говорить правильні речі, але політично це груба помилка. Адже в політиці мізки потрібні. Я не хочу нічого образливого про неї сказати, але вона говорить абсолютно суперечливі речі: вона хоче бути диктатором єдиної і неподільної України, але, з іншого боку, - примиритися з Донбасом. Президент не може бути, м'яко кажучи, простуватим — у нього інша робота.