Проміжні результати переговорів США та Росії

Переговори в Женеві, як і слід було чекати, завершилися нічим. Росіяни продовжили відкрито і публічно хамити, а американці стримано говорили про незмінність позицій

Тепер дуже коротко про кілька речей, про які в нас, чомусь, майже не говорять

1. Перш ніж почати говорити про самі переговори, потрібно окремо артикульовано зупинитися на ситуаціі в Казахстані. Там Путін, не через те, що він «вигадав» бунти, а в силу ідеальності шторму, зумів зробити бліц-криг і втілити в життя те, що він довго і складно пробував зробити в Україні в 2014.

Він не тягнув час із введенням військ, а відразу прийняв це рішення, особливо зважаючи на інструмент ОДКБ. Тому, всі подібні подальші речі РФ буде пробувати робити, чи то в форматі ОДКБ чи то в форматі частини ОДКБ (Білорусь тут буде союзником). Виходячи з концепції того, що Путін будує пряме віддзеркалення США, ОДКБ стає тим самим інструментом, який для США було НАТО в останні роки. Всі попередні «революції», в яких брав участь Путін (Сирія, Венесуела, Білорусь, Казахстан ) базуються на кількох принципах:

• керівник держави не має права іти з посади, які б не були наслідки для його держави;
• РФ дає стабілізуючу військову допомогу (чим більше росіян пройде через такі конфлікти, тим більш лояльним буде населення до влади, бо ветерани всіх воєн є основою лояльності режиму);
• РФ заходить з військовими (в ситуаці з Венесуелою квазі військовими) базами;
• Разом з військовими заходять спецслужби, які працюють в парі з місцевими спецслужбами;
• Росія не вважає велику кількість поранених чи смертей проблемою для себе.

2. Повертаючись до переговорів зі США ми маємо перш за все поставити питання: «Чи є у Путіна якийсь конкретний план?». І відповідь тут проста: «Ні його немає». Є набір бажань, під які підведені певні інваріантні можливі кроки (не впевнений чи навіть деталізовані. Путін грає з коліс, шукаючи умовний шанс для бліцкригу, як це було в ситуаціі з Казахстаном. Це ключовий момент для аналізу дій Путіна зараз. Він буде йти доти і стільки, скільки йому дозволятимуть обставини та інстинкт самозбереження.

3. Зараз, з великою долею імовірності, ми можемо говорити, що на фоні кампаніі «Казахстан наш» і «Ми посилаємо Захід», рейтинги російської влади підуть вгору і кількість тих росіян, хто проти війні з Україною, може різко зменшитися

4. Щодо самих переговорів, то є зовнішній антураж, який виглядає, як бикування росіян і небажання йти на діалог. І, це тактика цього етапу. Є окреслене коло червоних ліній США (на цей момент), який передбачає часткову деескалацію ситуаціі навколо України і домовленості про відмову від появи певних нових типів озброєнь в пострадянських кранах та певне зменшення активності в Чорному та Балтійському морях).

5. На жаль, існує висока вірогідність, що частиною цих домовленостей стане примушування України до виконання Мінська та інтеграції ОРДЛО в Україну. Поки, в наших широтах всі, на жаль, мовчать і ніхто всередині влади не виходить не те, що з власними ініціативами, а взагалі ми не формулюємо позиції по нашим червоним лініям. Наш зовнішній вектор концентрується виключно на контрпродуктивному «Чому ми досі не в НАТО?» (Востаннє таку заяву зробив 10.01 посол України в Німеччині). Іншими словами ми не розуміємо гри інших країн і продовжуємо нічого не робити.

6. Зараз, окрім воєнної загрози, головною проблемою стає економічний стан країни і гра Путіна в розхитування саме економічної ситуаціі.

І тут є два можливих негативних варіантів розвитку подій, які може інспіровувати РФ: прискорення негативних процесів вже зараз, або ж очікувати рік до наступного опалювального сезону, коли почнеться велика дискусія: газ від росіян напряму чи холодна зима. Поки влада навіть не готова подумати про такий сценарій.

7. Варіант з можливим визнанням ОРДЛО і подальшими заявами про те, що територія ЛДНР – це повна територія Донецької та Луганської областей ніхто не відміняв. Поки він є головним запасним варіантом.

Якщо говорити про проміжкові висновки, то, на жаль, головний висновок: всі чекають, що хмари самі по собі розійдуться.