Ностальгія за «совком» в окупованому Луганську

До всього, що зараз відбувається, відмінно підійшло би гасло «Назад в СРСР». І його навіть часто використовують в іронічних і викривальних статтях про життя громадян Еленерії.

Інколи це кумедно, але частіше - прикро. Наче ми всі з одного інкубатора.

Теорія стигматизації - здається, так це називається. На зразок того, що темношкірі - агресивні, євреї - користолюбці, а ми всі тут - пустоголові. Мало того, ще й уражені пропагандою якнайшвидшого повернення до СРСР.

Я надіслала приятелеві фото, де йшлося насамеперед про оформлення кулінарного блюда, а він вгледів у ньому мотиви СРСР і - будь ласка! - вилив на мене і те, що ми усі зомбовані совком, і це не лікується.

Зрозуміло, що він відмінно вгледів смітинку в моєму оці з Києва, а я колоду не побачила в самому Луганську. Він нападав, я виправдовувалася. Зійшлися на припиненні чвар, поки не дійшло до взаємних образ і сварки.

Хоча - прикро. «Зомбовані» - як про занафталінене хутро. Чи я й справді не помічаю, що змінююся?

Телебачення

Звичайно, місцеве телебачення тримає курс винятково на «правдиві» новини і «добрі» фільми. Хоча «добрі» можна б і без лапок.

Сімейні комедії, старе добре радянське кіно. Те, від чого зазвичай неможливо відірватися. Клацав пультом, перемикав канали, а застряг на «За сімейними обставинами», яке бачив тисячі разів.

Часто це приємно, інколи - дратує. Все навколо нас зараз - дорого, незрозуміло, складно, викликає стрес, а тут тобі вчергове, як прописану мікстуру, - «Пес, Барбос...».

Мама несподівано для мене сказала: «Скільки ж можна вже це показувати!». А я думала, що цільова аудиторія цих фільмів якраз пенсіонери (нехай їм голодно, але хоч видовищно).

Виявляється, на якомусь рівні ця фальш усе ж відчувається, не завжди викликає розчулення. Як перегляд сімейного альбому не замінить повноцінного обіду. А тут виходить саме так - все, що можемо. Ну не вийшло з нормальними пенсіями, радійте хоч цьому.

А якщо поклацати іншими телеканалами (ми можемо безкоштовно дивитися тільки місцевий «Луганськ 24» і ще 14 російських телеканалів), то це або новини (з величезною часткою критики дій України у всіх проявах), або оспівування міці російської армії, або фільми про розгул криміналу і доблесть російської поліції.

Я думаю, для зручності, для цих фільмів можна було б виділити окремий канал, щоб не мучити глядача даремно. Хто захоче - буде дивитися, інші - хоча би знатимуть, де всі ці доблесні герої невидимого фронту...

Реклама

Реклама на тему СРСР часто використовується навмисно. Чи то в дусі часу, чи відвертий стьоб над нами ж, що живуть тут. «Пельменна», «Рюмошна», «Народний», «М'ястроном», «Універсам №1», «Пивна лавка» і сотні комісійних ...

Неначе нам враз стали близькі лише такі назви. Ще трохи - і ми поміняємо перукарні на цирульні, а суші-бари - на заклади громадського харчування...

І безліч реклами, як зі старої скрині: тут вам і трійця з «Кавказької полонянки», і рекламні плакати п'ятдесятих років з дітками в бантиках і охайними мамами, від яких стискається серце.

Навіть якщо пройтися сьогоднішнім Луганськом, неозброєним оком видно, що тема СРСР - у тренді. До речі, поки ще лишаються стоматології, а не стоматологічні кабінети, гінекологи, а не дамські лікарі, але щодо решти…

Аж дивно, як поміж всієї цієї реклами затесався такий іноземний «Бургер» зі своїми фірмовими кільцями цибулі і «багатоповерховими» бутербродами явно на американський лад.

Гадаю, це певний культурний пласт, що спирається на наше сприйняття щасливого минулого. Там - погано бути не може, бо там іще живі бабусі, там - молоді батьки, а ми - щасливі діти, і море щороку, і молочні коктейлі скільки влізе, і томатний сік по 8 копійок за склянку...

Освіта

Тут - по-різному. Для тих, хто не тут, і хто обмежений у коштах, у нас - зразково дешево і з російськими дипломами. Для тих, хто тут, - все інакше.

Заочна форма навчання - майже завжди контрактна. І нібито 5 або 10 тисяч рублів на рік - це й небагато (дільничний терапевт отримує 4600 рублів на місяць), але для місцевого диплома - це шалені гроші. Якщо диплом буде тільки місцевим, з яким нікуди більше не поїдеш, чи вартий він таких грошей?

Але ж насправді російські дипломи отримали лише дехто зі студентів, заявлених на самому початку - восени 2014 року.

Складно, клопітно, не виходить домовитися. Російські вузи і не проти ніби допомогти, але якось із купою непереборних перешкод, подолати які під силу лише декому.

А в іншому, аналізи роблять безкоштовно, але немає реактивів, тому їх можна зробити платно в приватних лабораторіях. І лікують, мабуть, безкоштовно, але ліки хворий купує сам. Тобто безкоштовною є тільки консультація лікаря. Але це вже не про освіту зовсім.

Настрої

Ні в кого тут немає нав'язливої ідеї повернутися в часи СРСР. Розсудлива людина розуміє, що таке повернення просто неможливе. Не може бути знову томатного соку по 8 копійок. А молочний коктейль - купуй, скільки хочеш, і зараз, аби були гроші.

Повернути минуле неможливо, це ілюзія. Також неможливо відмотати все назад. Все це надто схоже на спроби хоч ненадовго оживити небіжчика.

Якщо хтось - не місцевий, можливо, ще і повірить. Мабуть, розраховують на тих бабусь, які бачать краватки на школярах, курсантську форму на хлопчаках, універсами і пельменні і розчулюються ... до першого цінника, який аж ніяк не відповідає стереотипу про дешеві товари в СРСР.

Хоча дуже прикро читати про те, що тут - осередок розвиненого соціалізму. Адже у свідомості багатьох саме такими є бунтівні міста, а ми - тими, хто ностальгують за «совком».