Герой України Роман «Фіш» Ященко: У мене була проста мрія – знищити російський танк

Він не шукав війни – вона знайшла його разом із усіма. Роман Ященко, відомий під позивним «Фіш», до 2022 року займався бізнесом і захоплювався дронами – це було просто хобі. Коли у лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Роман дві доби просидів у підвалі – поряд із дружиною, під звуки бомбардувань. Через тиждень після початку вторгнення йому зателефонували: одному з підрозділів СБУ потрібна була допомога з безпілотниками. Так хобі стало зброєю, а підприємець – бійцем.

Сьогодні Роман «Фіш» Ященко – Герой України, повний кавалер ордена Богдана Хмельницького, заступник командира окремого загону спецпризначення Lasar's Group – підрозділу, на рахунку якого тисячі знищених одиниць російської техніки та десятки тисяч уражених цілей. 

В інтерв’ю «Главкому» «Фіш» розповів про перший знищений танк, про те, чому ворог його вже нічим не дивує та як живе людина, для якої війна звичний «ритм життя».

«Якщо запитаєте, який найкращий підрозділ у світі – це Lasar’s Group»

Романе, розкажіть про себе: звідки ви родом, яким було ваше життя до війни? Чим ви займалися до 2022 року і як у вашому житті з’явилися дрони? 

Я з Дніпропетровської області, з міста Кам’янського. Переїхав до Києва у 17 років. До війни я займався підприємницькою діяльністю. Життя було спокійне, мирне.

Дрони спочатку були моїм хобі. Десь у 2017–2018 роках у мене з’явився перший квадрокоптер – маленький, бюджетний, без GPS і наведення. Він просто літав вперед-назад, вгору-вниз. Я заплатив за нього приблизно $50 – і ні разу не пошкодував. Далі купував кращі, ламав, замовляв нові. Згодом друг розказав про FPV: «Спробуй, їх майже неможливо зламати». Я переконався, що зламати їх усе ж можна – падали, розбивав. Але вони справді дуже витривалі.

FPV відкрили зовсім інші можливості: швидкість, маневреність, інший стиль польоту. Почали з’являтися різні виклики – пролетіти десь складною траєкторією, залетіти у вузьке місце. 

А потім почалася війна. І всі ці навички просто знадобилися.

Як ви зустріли повномасштабну війну? 

Перші дві доби я просидів у підвалі з дружиною – бомбардування. Ми живемо в приватному будинку, і в 500 метрах від нас збили літак. На сусідньому паркані, просто на моїй вулиці, кілька місяців висіли залишки пілота з нерозкритим парашутом. Перша ракета впала за кілька будинків від нас.

Перші дні було повне нерозуміння, що відбувається і що буде далі. Багато знайомих просто зникли зі зв’язку – хтось кудись поїхав, хтось пішов у військо.

Приблизно через тиждень до мене зателефонував знайомий і сказав, що одному з підрозділів СБУ потрібна допомога з дронами. Так я включився.

Ми почали розвивати напрямок «бомберів». До того я літав на маленьких FPV-дронах, а хлопці вже використовували великі коптери й палили техніку ворога.

Я дивився ці відео і, чесно, мене це дуже заряджало. Мені хотілося знищити хоча б один ворожий танк. 

Ваш позивний «Фіш» – звідки він з’явився?

Це з дитинства. Я дуже любив купатися, буквально не вилазив з води. Друзі дали прізвисько «Риба». А коли вже пішов у військо – адаптували під натівський стандарт (жартує). Так і вийшов «Фіш».

Ви стали повним кавалером ордена Богдана Хмельницького, а нещодавно отримали найвище звання Героя України. Що стоїть за цими нагородами у вашому випадку – які операції чи результати? 

За цим стоять сотні безсонних ночей, тисячі годин плідної роботи – і страждання моїх близьких, які фактично втратили мене зі свого життя на ці роки.

Коли дізналися про присвоєння звання Героя, якою була ваша перша реакція? Чи змінює щось у військовому житті така нагорода?

Мене в той день привітало більше людей, ніж на день народження – це єдина відчутна різниця. Той день був наче другий день народження: у мене 10 березня уродини, а рівно через два тижні вийшов указ президента. Саму нагороду я ще навіть не отримував. Подзвонили всі близькі і знайомі. Стільки уваги за один день – незвично. Але на наступний ранок знову робота.

Ви говорили, що на початку мали «просту мрію – знищити один російський танк». Пам’ятаєте свій перший успішний удар? 

Таке не забувається. Це була шикарна детонація! Вибухова хвиля була такою сильною, що наш борт просто знесло. Наступного дня розвідка надала матеріали: танк розлетівся на шматки в радіусі 100 метрів. Залишилися тільки гусениці та розбитий задній бампер.

Тоді я відчув неймовірний драйв: 50 тонн заліза, яке гатило по наших позиціях, можна знищити однією бомбою вагою в кілограм. У 2022-му це здавалося фантастикою. Щоправда, радість тривала недовго – борт був у мене єдиний, я його втратив разом із тим танком. Я тоді ще подумав: «Може, треба було вище летіти, щоб дрон зберігся?». Але танк того вартував.

Для читачів, які вперше чують про ваш підрозділ: що таке Lasar’s Group і як він виник? 

Якщо запитаєте, який найкращий підрозділ у світі – це Lasar’s Group. Якщо коротко: це найтехнологічніший і найзлагодженіший підрозділ, де всі бійці – однодумці. Як він виник? Чесно, стільки всього відбулось, що деталей я вже не пам’ятаю. Це було дуже хаотично. Починали нечисленною командою – і будували все в процесі. Ми почали з СБУ, розвивали тему бомберів, з часом сформувались у те, чим є сьогодні.

Чим ваш загін відрізняється від інших підрозділів безпілотників? 

Ми не женемось за розміром. Всі знають «Хартію», «Третю штурмову» – вони красавчики, але це великі машини. Наш підрозділ камерний. Ми завжди концентруємось на результаті. Якщо маленькою командою можна робити великий результат – немає сенсу набирати більше. За співвідношенням кількості людей до результату, який вони дають, – далеко не кожна бригада може з нами порівнятися.

На рахунку Lasar’s Group понад 2 тис. танків, 3 тис. БМП та понад 40 тис. уражених цілей. Коли ви чуєте ці цифри – що відчуваєте? Гордість чи цифри взагалі втрачають сенс після певної межі? 

Цифри – це єдине, що люди пам’ятатимуть через роки. Історія оперує фактами. На кожну з цих понад 40 тис. цілей у нас є підтвердження, є людина, яка виконувала місію. Колись ми думали: «От зробимо тисячу – будемо круті». А зараз уже йде п’ятий десяток тисяч, і ти просто сприймаєш це як щоденну роботу.

Що робить Lasar’s Group таким ефективним? Це люди, технології, командна культура – чи все разом і в особливій пропорції?

На першому місці – люди, які адаптують, вигадують або приносять вже існуючі технології і застосовують їх. На другому – технології. На третьому – матеріальне забезпечення. Але має бути гармонійне поєднання всього.

Якою є найважливіша риса людини, яку ви берете в команду – не технічний навик, а саме риса? 

Для мене головне, щоб людина була результативною. У нас у підрозділі є різні люди з різною репутацією. Війна закінчиться – і хто ким стане далі, для мене неважливо. Зараз ми тримаємося за руки і робимо одну справу. Якщо людина, якою б вона не була у цивільному житті, справляється з задачею – у підрозділі це цінний боєць.

Як ви справляєтесь із втратами? Чи є якийсь внутрішній ритуал або механізм, який допомагає продовжувати?

Важко. Ніякого ритуалу – ми просто робимо все, щоб мінімізувати ці цифри. Не хочу бути гучномовцем і казати, що ми найефективніші: у нас є втрати. Для кожного командира втрата особового складу – болюче питання. Для нас – особливо. Ми знаємо і пам’ятаємо всіх: хто, за що, як, за яких обставин. Мені навіть важко говорити про це – всередині щось йокає, коли згадую загиблих побратимів.

«Ми спринтери, росіяни – марафонці. Ось так і воюємо»

За оцінками міністра оборони Михайла Федорова, вже четвертий місяць поспіль втрати ворога перевищують темпи поповнення його війська. Наприклад, за березень 2026 року втрати противника склали 35 351 вбитих та важкопоранених. Це рекорд за весь час існування програми Армія дронів. Бонус, наголосив Федоров. Як очевидець і учасник війни, розкажіть, як на практиці і за рахунок чого нашим Силам оборони вдається перемелювати ворога, який не шкодує своєї живої сили?

Я не можу підтвердити чи заперечити ті цифри – я їх не контролюю. Але можу сказати: навіть у нашому підрозділі за останні два місяці є відчутне збільшення знищеного особового складу ворога. Там кілька тисяч плюс – і це лише наш підрозділ. Я бачу це в розрізі наших FPV, бомберів та іншого. Наша перевага – в швидкості адаптації. Якщо треба змінити вектор роботи, нам потрібен мінімум часу. Ворожа система потужна, але повільна. Ми спринтери, вони марафонці. Ось так і воюємо.

На вашу думку, яка цифра втрат окупантів за місяць зупинить їх активне просування по лінії фронту?

Не можу назвати конкретну цифру – це питання не лише арифметики. Але я відчуваю, що навантаження на їхню систему постійно зростає. Коли темп знищення перевищує темп поповнення – це вже дуже хороший знак.

Чим сьогодні ще дивує ворог (наприклад, не так давно це були ворожі дрони на оптоволокні)? Що служить для них основною мотивацією, на вашу думку?

Чесно – нічим не дивує. Це просто комбінація вже відомих елементів. Усі формули, які є у ворога, типові та стандартні. Ми до цього готові, а якщо ні – швидко підготуємося. Щодо мотивації їхнього особового складу – мародерство, гроші, безкарність, втеча від контролю власних органів влади. Наші люди воюють з одним принципом: захистити свої домівки і свою землю.

Які цілі сьогодні найскладніше уразити дроном і чому?

Немає таких цілей. Все впирається виключно в розмір бомби, дрона, батареї. Якщо ціль у зоні досяжності – вона вразлива. Питання лише в тому, що і як ти туди доставиш.

«Безпілотники сьогодні – як цигарки в магазині, але це серйозна зброя»

В одному з інтерв’ю ви казали, що самі перейшли від роботи з важкими бомберами до FPV-напрямку, бо вам було цікаво. Наскільки це різні інструменти війни? 

Навіть один і той самий FPV-дрон може бути різними інструментами. Десятидюймовий безпілотник може принести 5 кг вибухівки на 10 км або 1–1,5 кг на 20. А можна підвісити цей самий FPV під більший носій, запустити на 100 км углибину – і там він вже б’є по командному пункту або по офіцеру рівня комбата. 

Бомбер може взяти 20-кілограмову міну і знищити триповерхову будівлю вщент. А може взяти три маленькі бомбочки і полетіти на 50 км і вразити радіолокаційну станцію (РЛС). Той самий апарат, але виконує різні задачі.

Якщо порівняти 2022 рік і сьогодні – що найбільше змінилося у війні безпілотників? 

Змінилася їх кількість і доступність. У 2022-му я літав під Броварами в районі Калинівки, де за залізницею вже стояли три ворожі танки і ціле село було окуповане. Я був у посадці за кілометр від них, і мені було страшенно шкода втратити дрон – бо він був мій особистий, зібраний руками. Тоді у мене було їх лише два. 

Ще у 2022-му, ми з побратимами обговорювали ідею дронів-камікадзе і вже тоді рахували кошти: $500 за один камікадзе – не потягнемо, бо все купувалося на волонтерські кошти. Ідея запустити (одночасно) 100 штук існувала лише в голові. Сьогодні ми сотню дронів вистрілюємо кількома позиціями за пів доби. Безпілотники сьогодні – як цигарки в магазині, але це серйозна зброя.

Наскільки швидко ворог адаптується до нових технологій? 

Росіяни адаптуються не так швидко, як ми. Ворожа бюрократична машина велика й інертна. Навіть якщо вони швидко все усвідомлюють у головах, впровадження займає набагато більше часу. В цьому і є наша перевага.

Чи є зараз перспективна технологія, яка може кардинально змінити ситуацію на фронті?

Я не слідкую пильно за тим, що у світі нового розробляється – важко відрізнити реальний прорив від чергового комерційного проєкту. Але можу сказати з певністю: будь-яка суперсучасна технологія, яка з’явиться в когось одного, рано чи пізно буде і в другого. Не буде такого, що «тепер у мене козирі в усіх рукавах і тобі кінець». Питання лише часу.

Які проблеми в українській армії ви сьогодні бачите зсередини? Чого найбільше бракує підрозділам безпілотників – людей, технологій чи системної організації? 

Насамперед нам бракує часу. Якщо не зосереджуватись на корупції та кумівстві – а вони є в будь-якій армії і державі – то у нас все добре. Реально все супер у плані БпЛА і розвитку цього напрямку. Людей не бракує. Просто треба правильно розподіляти ресурси. Це не фундаментальна проблема – суто організаційне питання.

Що б ви сказали людям, які вагаються – іти служити чи ні? 

Скажу прямо: ти і так підеш. Але є можливість прийти свідомо і реалізуватися. Сьогодні армія – це місце, де у тебе більше шансів на самореалізацію, ніж будь-де. Водій, механік, бухгалтер, аналітик, геймер – кожен знайде собі місце, просто в армії це називається по-іншому. Аналітик стане розвідником, геймер – оператором дрона тощо. Армія – це нова родина, нові друзі. Це те саме, що цивільне життя, тільки в умовах війни. А країна воює. Хто розуміє – підлаштується.

«Якщо завтра підпишуть мир – я навіть не уявляю, як це»

Як війна змінила вас як людину? 

Я взагалі інтроверт. Мені важко підійти і познайомитись з людиною просто так. За ці чотири роки я наче ще дужче закрився в собі. Не хочеться нічого зайвого, окрім як робити свою роботу.

Якою ви бачите перемогу України? Яким має бути кінець цієї війни? 

Кінець війни має бути справедливим. Але чесно – я не думаю про перемогу як про якусь кінцеву точку. Війна стала ритмом життя. Якщо завтра підпишуть мир – я навіть не уявляю, як це. Розумію, що нам всім буде чим зайнятися. Але я не уявляю, щоб я завтра не прокинувся вночі від думки, що десь щось летить і треба гасити пожежу. Кажуть, для звички треба 21 день. У нас цих днів вже більше тисячі – мабуть, це вже на рівні генетики.

Коли війна закінчиться – ким ви себе бачите?

Взагалі не думав про це. Мабуть, це буде спонтанне рішення. Що душа забажає в той момент – так і буде.

Кароліна Терещенко, «Главком»