Що не так із Харківським правописом (скрипниківкою)? 10 запитань до мовознавиці

«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Шістдесятий випуск буде присвячено темі Харківського правопису 1928 року (скрипниківки), але не в компліментарному ключі, а в критичному. Спробуємо розібратися, чому українці так і не полюбили скрипниківку, а деякі її риси в чинному правописі зустріли багнетами.

Наведемо 10 основних рис правопису-1928:

1. Друга відміна іменників замість першої: оркестра, мармеляда, шоколяда замість оркестр, мармелад, шоколад. Також третя відміна замість першої: роль – роля. Це польська риса (orkiestra, marmolada, czekolada, rola).
2. Повсюдне мʼякшення «л»: фільозофія (замість філософія), лямпа, кляса. Польська риса (filozofia, lampa, klasa).
3. Йотація: соціяльний, варіянт, поліціянт. Польська риса, але і в українській та білоруській мовах – християнин, а не христианин (для уникнення зяяння – збігу голосних).
4. «Т», а не «ф» для передавання грецького θ: Атени, етер, катедра, маратон, міф. У польській – теж: Ateny, eter, katedra, maraton, mit.
5. Европа, Еспанія. У польській мові теж – Europa.
6. Використання е для передавання грецького η: хемія. У польській – теж chemia.
7. Відмінювання запозичених іменників середнього роду: кіна, бюра, метра, авта і навіть Торонта. У польській «метро» теж відмінюється: metra.
8. Ґекання: ґарантія замість гарантія. Польська риса. У словнику Голоскевича, який є практичним доповненням скрипниківки, налічується понад триста слів, що починаються на «ґ». Серед них: ґазон, ґаліфе, ґалянтний, ґарантія, ґардероба, ґастроля, ґраційний, ґримаса, ґрипа, ґума, ґурман тощо. (Язика зламати можна. Усі, напевно, памʼятають шквал критики, який викликало «танґо» з тексту Оксани Забужко в радіодиктанті 2024 року.)
9. «Ав» для дифтонга au. Не польська риса, бо в нас авдиторія, а в поляків аудиторіюм (audytorium). Вимовляють як «ау», а не «ав».
10. Радости, імени, памʼяти замість радості, імені, памʼяті тощо – не польська риса, бо польською радости – radości; памʼяти – pamięci; імені – imienia тощо.

Отже, з десяти рис – вісім спольщених. Це вагомий аргумент для більшості українців опиратися цьому правопису.

Хоч скрипниківку й називали соборним, обʼєднавчим правописом, бачимо, що перегинів у польський бік дуже багато. А справді обʼєднавчим можна вважати чинний правопис, де є частина рис скрипниківки, але необовʼязкова до вживання (варіативна, а не директивна норма). Таких рис три:

• буквосполучення th у словах грецького походження можна передавати літерами «т» і «ф»: етер і ефір, катедра і кафедра, міт і міф, Атени і Афіни (§123);
• у чотирьох словах, що походять із давньогрецької й латинської мов, буквосполучення au можна передавати як «ав» і «ау»: авдиторія і аудиторія, фавна і фауна, павза і пауза, лавреат і лауреат (§131);
• у родовому відмінку іменників lll відміни можемо писати закінчення -и та -і: кро‌ви й крові, любо‌ви й любові, о‌сени й осені, со‌ли й солі, Ру‌си‌ й Русі, Білору‌си й Білорусі; гі‌дности й гідності, незале‌жности й незалежності, ра‌дости й радості, сме‌рти й смерті, че‌сти й честі (§95).

Норма щодо «проєкт» замість «проект» (§126) не належить до скрипниківської, бо відображає латинський корінь -ject- (як у слові «траєкторія»), а не загальну йотацію, інакше був би й «варіянт» і «соціяльний».

А як щодо икання? Скрипниківка його обмежила: «В початку слова и ніколи не пишеться, тільки і: Іван, іти, іскра, інший, іній, іноді, Ірод тощо». А це якраз не польська риса: у нас «индик», у них indyk. Хоча, як ми писали в попередньому випуску, в чинному правописі є чотири слова, що починаються на «и» (§ 2), а у словнику Грінченка їх понад 90. Икання притаманне українській мові.

Отже, скрипниківка – це спольщений правопис і недосконалий мовний артефакт, який не варто відроджувати повністю.

• 1 •

Олександр Хилько: Мені зараз чомусь часто трапляється слово «вишиття» замість «вишивка». Тобто «вишивка» тепер помилка?

Ні, не помилка. «Вишиття» є тільки в «Російсько-українському словнику складної лексики» Святослава Караванського. Але сказати, що це слово маргінальне, теж не можна, бо в корпусі текстів (ГРАК) трапляється двісті разів (переважно у пресі різних років). Є і в перекладі Леся Танюка Шекспірових «Скарг закоханої»: «Вона раз по раз витирала очі Носовичком з примхливим вишиттям, Вдивляючись у літери урочі – Шовк монограми з милого імʼям».

• 2 •

Марина Надточій: Пані Ольго, в одному з випусків ви відповідали, що неправильність дієслова «вибачатися» – це мовностилістичний міф, адже «вітаюся» чи «лаюся» – це не сам себе вітаю чи лаю. Але є ж поняття зворотних дієслів, з якими не все так просто. Поясніть, будь ласка.

Докторка філологічних наук Марія Плющ у «Граматиці української мови» докладно класифікує зворотні дієслова. Є ті, що позначають власне зворотну дію – митися (тобто мити себе), але «вибачатися» не є власне зворотною. Є також дієслова, що позначають взаємно-зворотну дію: сперечатися; непрямо-зворотну: збиратися в дорогу (тобто збирати речі, а не себе); загально-зворотну: журитися; активно-безобʼєктну: пес кусається; зворотно-пасивну: мені не спиться; пасивно-якісний стан: хліб кришиться. Отже, бачимо аж сім видів зворотних дієслів. Мовознавиця Олександра Малаш зараховує «вибачатися» до активно-безобʼєктних, як пес кусається (не самого себе кусає, а інших). Проблема з «я вибачаюся» не в тому, що «сам себе вибачаю», а в тому, що є субʼєкт (я), але немає обʼєкта (перед ким вибачаюся). Тобто коли ми так кажемо, то виходить, що не беремо до уваги того, кому це кажемо, – обʼєкт вибачення ніби не має значення. Як і пес кусається, але кого конкретно кусає – неважливо.

Водночас «вибачатися» і «вибачаюся» є в СУМ-20: «Просити вибачення. – Виходжу я з двору, а Семенюта дякує і вибачається, що нема чого дати за роботу (В. Барка); Дуже вибачаюсь, що самому ніколи забігти до Вас (Панас Мирний); Виходить, значить, я – не чоловік, а якесь, вибачаюсь, непорозуміння... (Б. Антоненко-Давидович)». Скидається на те, що укладачі СУМ-20 поглузували з Антоненка-Давидовича, знайшовши в його творах слово «вибачаюся», яке він сам табуював у праці «Як ми говоримо». 

• 3 •

Віра Дяченко: Чи є підстави не вживати слово «шкатулка»? Часто натомість стала бачити в інтернет-магазинах слово «скринька».

У словниках Грінченка та Уманця і Спілки є «шкатула», «шкатулка». А Кримський подає тільки «скриньку». «Шкатула» – запозичення з латинської мови: scatula – «скриня, скринька». Тобто це абсолютні синоніми. Просто якщо віддавати перевагу незапозиченим словам, то краще словʼянському «скринька». Етимологи його вважають таким, що має прасловʼянське коріння.

• 4 •

Михайло Паньків: Пані Ольго, маємо пару слів «належність / приналежність». Чи завжди друге – помилка? Наприклад, у соціальній роботі є таке: «почуття (при)належності та соціального звʼязку». Якщо ми скажемо «належності», то можна це потрактувати як «почуття правильності», бо «належний» – це також і відповідний нормам, правильний, хіба ні?

Правильно тільки «належності до чогось». Належний – той, що входить до складу кого-, чого-небудь (СУМ-20): «Я заїхав у відлюдне, належне до того повіту гірське село (І. Франко); Брат Ізоген – значний християнин, належний до кліру (Леся Українка)». «Приналежного» і «приналежності» у словниках немає, тобто ці слова ненормативні.

• 5 •

Юлія Козолій: Підкажіть, дружні стосунки, а стосунків дружніх чи дружних?

Дружні стосунки, тобто приязні. У родовому відмінку – дружніх. А колектив дружний, тобто згуртований, у родовому – дружного / дружних.

• 6 •

Анатолій Деряга: Як перекласти українською «дотошный»?

Доскіпливий. А «прискіпливий» – у російській «придирчивый». Тобто можна бути доскіпливим, глибоко досліджувати якийсь предмет і водночас не бути прискіпливим, тобто не створювати незручностей людям.

• 7 •

Єлизавета Санічкіна: Прошу підказати, як українською буде «посредничать». Дякую.

У СУМ-20 є страшненьке «посередничати». Однак у словнику Кримського натрапила на значно гарніше та природніше слово: «посередити». Його і раджу вживати.

• 8 •

Андрій Кузьо: Читаю: «інтернет взірвався мемами». Як правильно? А неозначена форма яка, крім «взірвати»?

Інтернет вибухнув мемами, але підірвати інтернет мемами.

• 9 •

Алевтина Швець: Кудою, тудою, сюдою – просторіччя?

Не просторіччя, а розмовні лексеми. Просторіччя побудовані на спотвореннях (напр., конхвєта), їх уживають малограмотні люди. А прислівники «кудою», «тудою», «сюдою» вживали Панас Мирний, Марко Вовчок, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський, Степан Васильченко, Улас Самчук та інші українські класики. Але зараз ці слова, авжеж, стилістично марковані, а не загальномовні.

• 10 •

Яна Загнітко: Який український відповідник до «принять вштыки»?

Зустріти багнетами. Не «в багнети», бо це вже граматичне калькування. До речі, на початку випуску я вжила цей фразеологізм, коли писала, чому українці не сприйняли скрипниківку.

***

«Главком»