Предстоятель УГКЦ Святослав: Не можна відмовлятися від служби через релігійні переконання

«Церква супроводжує своїх вірян в їхньому обов’язку захищати свою Батьківщину»

У другій частині розмови з Блаженнійшим Святославом читайте, як пояснити, чому Бог допускає таку несправедливу війну в Україні і чи можна віру в Бога зробити підставою для звільнення від мобілізації.

Владико, дайте, будь-ласка, відповіді на доволі прозаїчні питання, які під час війни стоять перед мирянами. Як ваша Церква ставиться до мобілізації військовозобов’язаних, які є вірянами?

Захист Батьківщини – природне право і святий обов’язок громадянина. Церква тут не може абсолютно бути на перешкоді. Навпаки, супроводжує своїх вірян в їхньому обов’язку захищати свою Батьківщину. Наші військові капелани ідуть разом з нашими людьми до того самого війська. Ми підтримуємо нашу армію, відповідь очевидна.

Якщо вірянин робить свої релігійні переконання аргументом, аби відмовитися від служби, яка позиція Церкви?

З точки зору християнського вчення про війну і мир Католицької церкви, це не є причина відмовлятися. Тобто не можна, посилаючись на релігійні переконання в даному випадку, відмовлятися від служби.

Чи вважає Церква гріхом убивство ворога, який напав на Україну?

Навіть війна не скасовує 10 божих заповідей, тому ми не можемо, з одного боку, казати, що заповідь «не вбий» не діє, але, з іншого боку, ми кажемо про моральні правила легітимного самозахисту. Тобто якщо йдеться про те, що ми повинні зупинити несправедливого агресора пропорційними засобами, тоді такого типу захист є морально правильний.

Як правильно називати Росію і росіян сьогодні? Ми знаємо, що треба молитися за свого ворога. Це правильно?

В умовах війни дуже важливо все називати своїми іменами. Тобто агресора агресором, злочинця злочинцем, жертву жертвою. Для нас сьогодні очевидно, що росіяни приходять до України, щоби або вбивати, або бути вбитими. Тобто хто вони є? Злочинці. Перед нашими очима діються кричущі воєнні злочини проти цивільного населення. Ми згадували кричущий воєнний злочин проти довкілля, екоцид. Отож, такого типу вчинки російського державного апарату підпадають під всі критерії воєнних злочинців. І ми дуже тішимося, що світове співтовариство вже започаткувало окремий трибунал для того, щоби розглядати воєнні злочини Росії. Тому справедливість має восторжествувати.

Останнім часом часто доводиться чути: «Якби був Бог, хіба б він допустив таку несправедливість, яка нині коїться в Україні?». Щоби ви відповіли людям, які ставлять перед собою такі питання? Як реагувати на таку зневіру і як від неї рятуватися?

Господь дуже любить людину. Любить до тої міри, що він не хоче забирати у неї її свободу навіть тоді, коли вона чинить злочини. Тобто злочини чинить людина, а в таких обставинах Господь Бог є особисто присутнім в тому, хто є жертвою тих злочинів. То така дивна таємниця таїнства божої любові. Ми, християни, віримо в Бога, який став людиною саме для того, аби мати людську волю, щоби не примушувати людину бути щасливою, а відкрити їй дорогу до вічного щастя. Тому нас, християн, війна навпаки, повинна утверджувати у вірі, бо лише тоді, коли віримо в божу любов, ми можем перемагати ненависть і зло.

Для нас, християн, віра в Бога є джерелом сили, стійкості. Віра в божу любов дає сили, щоб у свою чергу любити. Бо ми можемо справді перемогти у цій війні лише тоді, коли будемо дуже любити свою Батьківщину, тих жінок і дітей, які терплять, коли ми будемо дуже любити той народ, який зараз так героїчно бореться.

Микола Підвезяний, Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»