«Це сили швидкого реагування». Інтерв'ю з командувачем новостворених Штурмових військ ЗСУ

Днями президент заявив, що ухвалив рішення створити новий вид військ – Штурмові війська. Полковника Валентина Манька – начальника Управління штурмових військ ЗСУ – попри те, що офіційного призначення ще немає, в армії всі вже сприймають як командувача ШВ. Перш ніж потрапити на цю посаду, він командував 33-м окремим штурмовим полком. У 2022-му отримав звання Героя України. 

Манько, як і недавно призначений керівником Сил безпілотних систем Роберт Бровді (Мадяр), не є кадровим військовим: до того, як піти на війну, обидва вони були успішними підприємцями: Мадяр став до зброї у лютому 2022-го, а дніпропетровський підприємець Манько – ще у 2014 році. Відтоді і до початку великої війни в його строкатій біографії була і політична діяльність, а відтак – командування підрозділами спецпризначенців та штурмовим полком. Він був п’ять разів поранений і до минулої зими, будучи командиром полку, нерідко особисто ходив у бій. «Особистий приклад командира додає впевненості особовому складу, і навчає, як контролювати страх, – пояснює полковник. – Страх – це нормально на війні, його не можна перебороти, але його можна контролювати». 

Головні питання до Валентина Манька сформульовані з аналізу хвилі критики у соцмережах: навіщо створювати окремий вид таких військ, якщо існують Десантно-штурмові війська, чи Штурмові війська не є ознакою генеральських інтриг і прихованим наміром ліквідувати ДШВ? Чи залишаться штурмові бригади в складі Сухопутних військ? Якою є основна місія та особливість роботи Штурмових військ?

«Жоден підрозділ ЗСУ так швидко не переміститься і не вступить у бій»

Штурмові війська – у самому цьому понятті закладено намір наступати. ЗСУ готуються до наступу? Чи це війська, які першими будуть ліквідовувати прориви противника, як це було на Сумщині на початку цього року, або «зрізати «клешні» росіян, як було у вересні під Добропіллям? Отже, яке основне призначення штурмових військ?

Основне призначення – це в першу чергу стабілізація проривів, просувань, переміщень противника позиційно чи глобально. Можна сказати, це війська швидкого реагування в ЗСУ. Зараз ми скоротили час переміщень наших підрозділів до пів доби. Тобто якщо, умовно кажучи, сьогодні вранці противник почав раптово просуватися на якійсь ділянці, то після обіду ми вже починаємо діяти. Жоден підрозділ Збройних сил настільки швидко не переміститься і не вступить у бій.

Спочатку контрштурм, потім стабілізація обстановки, відновлення позицій, які групи противника захопили або через які пройшли, потім зачистка території, тобто треба перевірити, чи є противник на території і, якщо є, то його добити. Потім туди заводяться піхотні підрозділи, які є в цій смузі відповідальності, і вже після того, як виставилася піхота, ми переходимо до активних дій. Оборона не має бути пасивною.

А наступати – так, наступати будемо. У багатьох місцях. Але до цього ще треба дійти. Поки що наступальні дії веде противник. 

Цей осінній наступ на Донбасі вони планували рік, і зараз намагаються наполегливо ці плани втілити. Росіяни з весни пробивалися, придивлялися, де вони можуть максимально завдати нам ураження, втрат і зайняти максимум території. Це, як бачимо, Покровський напрямок, також Запоріжжя, Новопавлівський напрямок. 

Станом на зараз можна сказати, що Покровський напрямок Сили оборони однозначно стабілізували. Там ворог потрапив в оточення. 

В оточення під Добропіллям, ви маєте на увазі?

Так. Росіяни кидають туди найкращі сили – як це було на Курщині, заводять бригади ДШВ, морпіхів, намагаються розблокувати там своїх. Щодо просування далі на цій ділянці, то, думаю, вони про це й не мріють.

Наступний напрямок, де задіяні штурмові війська, – Новопавлівський, на кордоні Дніпропетровської області, росіяни рухаються там у напрямку смт Покровське (не Покровськ!), села Михайлівка. Цей напрямок, я так розумію, їм не настільки й потрібен з військової точки зору; це, швидше, політичний подразник – щоб показати, що от ми заходимо на Дніпропетровщину. 

На цьому напрямку ситуація вже під нашим контролем. Звичайно, дуже важко пояснити суспільству, що це велика робота, адже противник перемістився великими групами, і нам потрібен час для того, щоб їх ліквідувати, зачистити, перевірити кожен клаптик території. Так, ситуація там важка. Але, вважаю, немає великої загрози захоплення цих територій. Просто противник підтягнув туди свою артилерію і завдає дошкульних уражень також ракетами, безпілотними силами по селах, зокрема, по Покровці, Васильківці, Новомиколаївці. Але їхня піхота туди не зайшла. Наша задача зараз – по максимуму не дати їм там просунутися піхотою.

Також активний зараз Запорізький напрямок, де ворог впродовж кількох місяців намагався завдати максимального удару, стягнули туди сили двох армій і намагалися прорватися на Кам'янське, Приморське. Командує цими силами зараз командувач ВДВ РФ. Там ЗСУ зупинили противника. 

Наш 33-й полк (окремий штурмовий полк – «Главком») працював там кілька місяців. І спрацював добре. Також на цьому напрямку працює 210-й ОШП. До Приморського росіяни намагаються пробитися через плавні, виловлюємо їх. Степногірськ уже зачищаємо третій раз. Чому третій? Тому що противник постійно просочується, але ми не даємо можливості закріпитися там навіть його малим групам, не те що більшим підрозділам. Малі групи – це, для розуміння, двоє-четверо військових противників.

На Сумщині, де теж працювали штурмові полки, ситуація вже стабілізована.

«Ми не конкуренти ДШВ»

Дотепер існували окремі штурмові полки, які підпорядковувалися напряму головнокомандувачу (якщо не помиляємося, станом на початок літа їх було п’ять, і всі утворені на початку нинішнього року). Існували також окремі штурмові батальйони. Рішення про утворення Штурмових військ свідчить про те, що згадані штурмові підрозділи, так би мовити, інституціоналізуються, вибудовується система управління ними? Якою буде структура Штурмових військ і які ще підрозділи до неї увійдуть?

Зараз є уже сім окремих штурмових полків, і є ще штурмові батальйони (49-й ОШП, 48-й, 24-й та інші), а також штурмові бригади. Вони увійдуть до складу Штурмових військ. Була (у Сухопутних військах – «Главком») 5-та штурмова бригада, вона теж увійде до Штурмових військ. Поки що структуру не хочу розкривати. 

Насправді Штурмові війська не треба створювати – вони вже створені, просто не було єдиного командування, управлінської ланки, не завжди зрозуміла була співпраця з іншими родами військ. Дивіться, 425-й (окремий штурмовий полк «Скеля» – «Главком») працює сьогодні на дев’яти напрямках, 33-й – п’ять напрямків, 225-й – чотири напрямки. Уявіть, яка розгалужена логістика, і це все потрібно контролювати. 

Дуже важливо у цьому контексті, щоб усе було конфіденційно. Я не раз переконувався, що зайва інформація назовні наших підрозділів, всілякі беерки (бойові розпорядження – «Главком»), бюрократичні контакти з іншими підрозділами – і обов’язково щось десь «протече», ворог дізнається. А глибинна й агентурна мережа у росіян працює добре.

Депутатка Безугла обурювалася в мережах тим, що зі створенням Штурмових військ штурмові підрозділи будуть «розкидані» по різних видах – у вас, у Сухопутці, у ДШВ, і наводила приклад, що 5-та і 92-га бригади залишаються у складі Сухопутних військ. А потім з’явився доволі компліментарний її пост, мовляв, поспілкувався телефоном з Маньком, отримала відверті відповіді на більшість питань. То ви і нам розкажіть. Існуючі штурмові бригади залишаться у складі Сухопутних військ чи перейдуть до ШВ? Про 5-ту ви вже згадали.

Безугла не розібралася. Третя штурмова, яку вона теж згадувала, вже давно стала корпусом, у неї своя структура і свої задачі. Щодо 92-ї бригади, то її штурмові батальйони також увійдуть до складу Штурмових військ. 

Ми працюємо малими групами, це інакший підхід, ніж був у штурмових бригад. Ми розробили програми, спираючись на досвід застосування наших ОШП та досвід американських і європейських партнерів. Зараз чуємо галас критиків, начебто ми хочемо «кінчити» Десантно-штурмові війська. Ні. Ми не взяли людей у ДШВ і не маємо такого наміру. Ми вирощували своїх командирів, ротних і проходили з ними разом бойовий шлях. Ми й надалі ні в кого не збираємося забирати якісь підрозділи, офіцерський чи сержантський склад.

Тоді поясніть, яка різниця між штурмовими і десантно-штурмовими військами? 

Поясню. Ми не є конкурентними ДШВ, у нас навіть склад ділиться не на взводи і роти, як у класичних бригадах, у нас одиницею є мала тактична група. Кількість задіяних малих тактичних груп формується відповідно до задачі, і якщо задача масштабна – ці групи формуються в РТГр, ротно-тактичні групи, або більші, БТГр, батальйонно-тактичні групи. Кожна мала тактична група – це начебто маленький полк: до її складу входять медики, розвідка, логісти, вогнева підтримка тощо. 

Підкреслю: ми не взяли у ДШВ жодної людини і не плануємо, у нас різні задачі. 

Ми є ударним кулаком. Для великих задач або для проривів. Зараз, у першу чергу, ми стабілізаційні війська. Для того, щоб пішла велика бригада, ми своїми групами просочуємося, можемо робити прорив на десятки кілометрів уперед. Для цього обираємо різну тактику: наприклад, таку, яку вибрав противник, – тактику «тисячі порізів», або можемо зробити глибинний прорив.

Ми заходимо першими, відкриваємо плацдарм, а за нами заходить великий підрозділ типу ДШВ, і в них уже є умови для того, щоб діяти: вони розгортаються на плацдармі і потім розширюють успіх. Ось у чому смисл, розумієте? Так, як це відбувалося на Курщині, або на Харківщині восени 2022-го. 

До речі, ми цю тактику випробовували з 2014 року, тоді це називалося малі мобільні групи. Ми 11 років воюємо, ми довгий час ішли до цієї моделі. 

До сьогодні було створено і успішно працює близько десятка наших військових організмів, штурмових підрозділів. Треба організувати їхню взаємодію, загальне управління, налагодити логістику, розробити плани, контроль, навчання. 

У нас, до речі, є свої навчальні центри, які адаптують програми під тактику сьогодення, ми в цьому сенсі не діємо за підручниками і методичками, а спираємося на власний аналіз. Маємо також власні аналітичні центри, і ми на їхню роботу не взяли ні копійки у держави.

А звідки ж кошти?

Це мої особисті кошти і моєї родини, яка займається аграрним бізнесом. Ми багато чого зробили за власні кошти. Держава, звісно, забезпечує багато чим, але купа всього, зокрема, певні матеріально-технічні засоби, підготовка, машини тощо купується за кошти моєї родини. Наприклад, якщо я розумію, що у мене дуже важлива операція, для якої потрібні квадроцикли, а їх на складах ЗСУ немає, то я телефоную своїй сім’ї, кажу: треба на завтра десять квадроциклів – і завтра вони вже у підрозділі.

Отже, ви працюватимете за визначеним алгоритмом спільно з ДШВ? 

Звичайно. Ми вже так працюємо. Візьмімо найбільш наочний досвід – прорив на Курщині в серпні 2024 року. Маленькі наші підрозділи пробилися в певних напрямках, потім зайшли десантно-штурмові бригади, зайняли свою смугу, зробили свою роботу, а вже потім туди почали заводити піхоту. 

Які у вас стосунки з бригадним генералом Апостолом, командувачем ДШВ?

Дуже хороші. Ми ж не перший місяць з ним разом воюємо! Ми воювали разом у Серебрянському лісі, Лисичанський НПЗ, на Курщині, Сумщині… Та багато де. Хто з нами воював, той прекрасно розуміє, що в ДШВ свої задачі, у нас – свої. Апостол сам каже, що ми зовсім не перетинаємося, у нас різна специфіка, задачі. 

Ми зацікавлені в тому, щоб ДШВ були посилені. 

Зверніть увагу: Україна тільки створює штурмові війська, а Росія вже давно створила. Офіцери штурмових військ сидять у них у кожному бойовому підрозділі. Маємо визнати, є напрямки, в яких росіяни нас обігнали, – і штурмові війська, і «шахеди». Та навіть безпілотна складова, де ми на початках вели перед. Тепер Росія нас випередила в цьому.

Ну в Росії ж автократія, жорстка вертикаль. Демократії з її поліфонією думок, впливів і рішень, з її прозорістю складніше вибудовувати все під час війни. 

Так, може, хоч наприкінці четвертого року війни ми будемо менше слухати цивільних… як їх назвати?.. критиканів, які нічого або майже нічого не розуміють у військовій справі і просто тупо критикують?! Може, ми почнемо робити те, що потрібно у нинішній війні, довіряти професіоналам, які бачать ситуацію глобально, а не озиратись на некомпетентну критику!?

«До останньої зими я ходив сам у бій»

Головком Сирський раніше на зустрічах офрек з журналістами кілька разів згадував про розвиток штурмових полків, артикулював, що в глухій обороні війну не виграєш. Оформлення окремого виду Штурмових військ – це ідея Сирського? 

Так. Він як головком бачить ефективність роботи кожного підрозділу, бачить, наскільки штурмові полки ефективні для інших дій на суходолі. Зараз куди не кинься – у найгарячіших точках, від Херсонщини до Сумщини, немає такого напрямку, де б не працювали наші  штурмовики.

Реагуючи на попереднє ваше питання, хочу сказати, що дуже часто суспільна думка про діяльність штурмових полків формується так: один солдат сказав блогеру чи журналісту, мовляв, «нас посилають на убой, ми «м’ясо» для командирів, – і понеслось… Він злякався і наплів комусь, а все це вихвачується і роздмухується. Війна страшна, масштабна і, на превеликий жаль, без втрат неможливо. Втрати піхоти набагато більші, коли нас там немає. Коли ми активні, у піхоті в смузі її відповідальності втрат менше, бо справді ворог звертає увагу на нас.

Коли ви познайомилися з Сирським? На початку війни?

Знайомі ще з кінця 2014-го, з Дебальцевого. А з оборони Київщини в 2022-му поновили знайомство, фактично з 24 лютого тісно почали спілкуватися. 

Під час АТО ми перетиналися не один раз.  Я був знайомий з усіма командувачами секторів у 2014-му. І Донецький аеропорт, Піски, Іловайськ… Я кругом був. І не лише командував, сам ходив у розвідку, воював. І по цей день, якщо потрібно, я встаю і беру зброю. Ясна справа, вже не те здоров’я, але ще до останньої зими я ходив сам у бій. Стоянка, Макарів, Запоріжжя, Курщина, Серебрянський ліс…Та багато де брав участь у боях особисто.

У мережі писали, що ви ходили на штурми зі своїми бійцями і у вас з 2022 року було п’ять поранень. Це правда?

Поранення – так точно, але п’ять – з 2014-го.

Вибачте, питання: чому командир полку (я про 33-й ОШП, яким ви командували перед призначенням на посаду) має іти особисто на штурми, адже у випадку поранення чи його загибелі задачі можуть бути не виконані, обезголовлений великий підрозділ?

До командування 33-м полком я ще був командиром бригади спецназу. У мене така тактика ще з 2014-го: я сам брав свої підрозділи і ходив у розвідку і вів за собою. Коли я бачу, що трохи є страх у хлопців, то якщо я не піду сам і не покажу своїм досвідом, як воно має бути, вони можуть зазнати втрат. А втрати для мене – це найважче, це те, через що я найбільше переживаю. Особистий приклад – найкраще, що може бути в бою, це і додає впевненості особовому складу, і навчає контролювати страх. Страх – це нормально на війні, його не можна перебороти, але його можна контролювати.

Олена Зварич, «Главком»