За лаштунками Банкової: епоха Ющенка. Розмова з першим шефом служби протоколу

Георгій Чернявський працював керівником служби державного протоколу з трьома президентами України – Леонідом Кравчуком, Леонідом Кучмою та Віктором Ющенком. Він впроваджував деталі церемоніалу, за яким у Києві і зараз приймають візити лідерів зарубіжних країн, спілкувався у неформальній обстановці з українськими президентами та політичною топ-елітою свого часу, спостерігав «кухню» великої міжнародної політики.

У перших публікаціях (тут і тут) розмови з Георгієм Володимировичем йшлося про розпад Радянського Союзу, закулісся Біловезьких угод, епоху Кравчука, а також про еру президентства Кучми, його приятельські стосунки з Єльциним і ставлення до Путіна. У цій частині говоримо про часи Помаранчевої революції, нестандартну інавгурацію Ющенка, та про те, як Чернявський намагався привчити до таймінгу не дуже пунктуального і охочого до слова президента.

Віктор Ющенко під час візиту президента Грузії Михаїла Саакашвілі. По ліву руку від українського президента – Георгій Чернявський

фото з архіву Георгія Чернявського

Нагадаємо, помаранчевий Майдан зібрався 21 листопада 2004 року після того, як було сфальшовано результати другого туру президентських виборів на користь тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича. Протистояння між прихильниками проєвропейського демократичного кандидата Ющенка та проросійського Януковича вдалося вирішити за круглим столом за участю міжнародних посередників. Проте мало хто знає, що офіційним переговорам, результатом яких і стала домовленість про проведення третього, не передбаченого Конституцією, туру виборів, передували неафішовані переговори, ініційовані Кучмою у Кончі-Заспі. Радником та помічником Леоніда Кучми під час цих зустрічей був Георгій Чернявський.

«Ющенко не «переховувався» у моєму кабінеті, а приходив спілкуватися»

Ви познайомилися з Віктором Ющенком задовго до того, як він прийшов у президентський кабінет на Банкову, чи не так? Віктор Андрійович спочатку як голова Національного банку, вочевидь, був у делегацій в закордонних візитах з президентом.

Саме так, ми познайомилися з Віктором Ющенком в літаку на шляху до Америки. Здається, це було в 1995 році. Він тоді був головою Національного банку. То були такі непевні часи, коли витрати на обслуговування делегації, на готель, доводилося покривати готівкою, і я возив з собою у візити цілі валізи з грошима. Скажімо, коли ми летіли у США і відразу звідти у Бразилію, Чилі, Аргентину, мені доводилося везти з собою валізу із $600 тис. Я поскаржився на це Ющенку – і невдовзі мені дали банківську картку. Ющенко як голова Нацбанку дав розпорядження налагодити всі ці проплати.

А це правда, що на початку 2000-х, коли Ющенка, на той час прем’єр-міністра і лідера опозиції, викликали на Банкову, він полюбляв переховуватися у вас в кабінеті, бо через власні амбіції, характер не хотів чекати у приймальні президента Кучми?

Ну чому «переховувався»?! Приходив спілкуватися. Було таке.

У вас були приязні стосунки з Леонідом Кучмою та Віктором Ющенком, чи суто робочі? 

Були хороші людські стосунки і з Кучмою, і з Ющенком. З Ющенком мені було простіше, тому що ми майже однолітки. Хоча я ніколи цим не користався, ніколи його на «ти» не називав.

А він вас?

Називав.

Перед Помаранчевою революцією Кучма їздив до Москви? Москва ж намагалася вплинути на події в Києві восени 2004-го, провести до влади Януковича та зупинити виникнення Майдану.

Не пам’ятаю, щоб Кучма їздив. Пам’ятаю, що підтримати Януковича сюди приїздив Путін. Це все приурочили до 60-ї річниці звільнення Києва від німецьких військ, організували парад на Хрещатику.

Пізніше, вже у грудні, коли стояв Майдан і у Маріїнському палаці зібралися міжнародні посередники для врегулювання української кризи, до Києва приїздив  Гризлов, голова Державної Думи. Він був представником від Росії. Головними у посередницькій місії були президенти Польщі Александр Кваснєвський та Литви – Валдас Адамкус. (Крім них, у посередницькій місії брали участь верховний представник ЄС із зовнішньої політики й безпеки Хав'єр Солана та генсек ОБСЄ Ян Кубіш – «Главком»). Зустрічі проходили у Зеленій залі за круглим столом (йдеться про три серії переговорів у Маріїнському палаці, які відбулися 1-6 грудня 2004 року – «Главком»).

«Кучма відразу відкинув силовий варіант вирішення проблеми»

Як усе відбувалося? Що ви пам’ятаєте про круглий стіл за участю міжнародних посередників?

По-перше, для мене їхній візит став несподіванкою. Я приїхав у Кончу-Заспу, мене викликав Кучма. Там був такий маленький гостьовий будиночок на території урядового санаторію. Я раніше ніколи в цьому приміщенні не бував. У невеликій кімнаті стояв столик на п’ятьох осіб. Почали з’їжджатися Ющенко, Червоненко (Євген Червоненко, бізнесмен, на той час народний депутат та один із чільних опозиційних політиків з команди Ющенка – «Главком»), інші. До того часу я нічого не знав ні про ці спонтанні зустрічі, ні про приїзд Кваснєвського та інших закордонних діячів.

А хто запросив закордонних посередників? Кучма?

Гадаю, що Медведчук, він був тоді головою адміністрації президента (у 2002-2005 роках – «Главком»).

Перед тим, як зустрітися у Маріїнці, переговірники збиралися у Кончі-Заспі – Кучма, Кваснєвський, Адамкус, Гризлов, Ющенко, Солана. Іноземці були не всі і не на кожних переговорах у Кончі-Заспі.

Збиралися кілька днів поспіль, вечорами, але у різний час і у різному складі. Починали десь близько п’ятої і засідали до 7-8 години вечора.

Був страх, відчуття можливої катастрофи, коли вони ось так сиділи за столом переговорів, а в Києві стояв Майдан і місто було наповнене спецназом та внутрішніми військами?

Ні. У мене, навпаки, було відчуття близької розв’язки, адже Кучма відразу відкинув силовий варіант вирішення проблеми.

Йому пропонували силовий розгін Майдану?

Начебто Янукович пропонував.

А сам Янукович брав участь у переговорах?

Ні. У Кончі-Заспі – ні. 

А його представники, довірені особи?

Теж ні.

Цікаво, для таких форс-мажорних зустрічей існує якийсь протокольний формат?

Мінеральна вода та печиво. І так, одного разу (напевно, це було вже тоді, коли ситуація наближалася до розв’язки) випили. Коли Ющенко прибув з Червоненком та Зінченком (Олександр Зінченко, керівник виборчого штабу Ющенка, перед цим був одним з чільних керівників партії Медведчука, Соціал-демократичної партії України об’єднаної (СДПУ(о), але вийшов з неї у 2004 році. Помер у 2010 році – «Главком»), всі сіли, добряче випили, і тоді Віктор Андрійович подарував Кучмі оранжевий шарфик. Іноземців не було на цій зустрічі.

І як Кучма сприйняв такий сувенір?

Нормально. По-моєму, навіть додому з ним поїхав.

Кучма ж мешкав десь неподалік, на президентській дачі у Кончі-Заспі.

Так.

І після неафішованих перемовин у будиночку у Кончі-Заспі почалася публічна фаза переговорів у Маріїнці? Там уже були журналісти, проводили пресконференції.

Так. Треба було заспокоїти розбурхані юрби людей – показати, що процес переговорів рушив.

Як може працювати протокол у часи революції? Як вам працювалося? Ночували вдома?

Удома, звичайно. Я їхав у Кончу-Заспу на 14-ту годину. Приблизно після 16-ї там починалися переговори. Я намагався завжди бути поблизу Кучми.

Ви йому щось підказували?

Просто висловлював свої думки. І треба було виконувати те, що він просив.

Чим запам’яталися вам переговори у Маріїнському палаці?

Незвично було бачити натовпи людей навколо Маріїнки. Коли кортеж з керівниками закордонних делегацій піднімався з Подолу на вулицю Грушевського, щоб дістатися Маріїнки, доводилося їхати вкрай повільно, через натовп, бо тисячі людей ішли з Майдану до Маріїнського палацу.

На вашу думку, хто з іноземців зіграв найважливішу роль у цих переговорах? 

Валдас Адамкус. Мені здалося, у нього була дуже миротворча позиція. Може, тому що він старший за решту присутніх.

«Усупереч нормі протоколу, Ющенко не приймав булаву з рук Кучми»

На завершальних стадіях переговорів у Маріїнському палаці уже стало зрозумілим, що Ющенко близький до президентства. Було вирішено провести так званий третій тур виборів 26 грудня. Ющенка підтримали 51,99% українців. Інавгурація нового президента відбулася 23 січня 2005-го. Розкажіть про підготовку до інавгурації. Це була нестандартна церемонія – на Майдані Незалежності.

Часу було вкрай мало – менше трьох тижнів. Вирішили почати церемонію інавгурації з Майдану. Це була правильна ідея Ющенка, адже звідти, з Майдану, все починалося. Інавгурація Кучми у 1999 році була класична – у Палаці «Україна».

Був дуже гарний виступ Віктора Андрійовича. Поруч на Майдані стояла вся його сім’я – Катя (Катерина Чумаченко, дружина Віктора Ющенка – «Главком»), всі діти. Пам’ятаю, готуючись до інавгурації, ми запекло сперечалися з Олександром Турчиновим (один з лідерів Помаранчевої революції, заступник керівника виборчого штабу Ющенка, у 2005-му став головою СБУ – «Главком») щодо булави. За протоколом, попередній президент передає булаву наступнику. Я волів, щоб процедура відбувалася чітко за протоколом, а Турчинов категорично заперечував, мовляв, передача булави нібито символізуватиме, що Ющенко стане продовжувачем політики Кучми. Мені не вдалося переконати Турчинова, і Ющенко не приймав булаву з рук Кучми.

Отже, у процедурі інавгурації Ющенка було більше новацій, ніж протокольних традицій. Але присяга у Верховній Раді залишилася.

Так, присяга залишилася – це конституційна норма.

Режисером інавгурації Віктора Ющенка був Михайло Крупієвський. Це він постановник усіх сцен, це він придумав, що сім’я виходить на сцену і випускає у небо білих голубів. А ви де були під час інавгурації?

Сам я перебував за сценою. Я був начебто випусковий – казав, коли кому виходити на сцену.

Були у Віктора Ющенка під час інавгурації якісь особливі прохання до вас чи до протоколу?

Не було. Хіба що у Верховній Раді, коли складав присягу, він побачив у мене хусточку у кишені і… я дав йому хусточку.

Тобто Ющенко дуже хвилювався?

Так, він нервував. Це дуже відчувалося.

Віктор Ющенко цілує Пересопницьке Євангеліє. Приймаючи присягу президента у Верховній Раді, новообраний глава держави дуже хвилювався

фото: dpa.com

Що було після церемонії інавгурації?

Обід у Маріїнському палаці на честь іноземних гостей, глав держав та міжнародних організацій. Я сидів за столиком з Юлією Володимирівною (Юлія Тимошенко, лідерка політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», після перемоги Ющенка була призначена головою уряду – «Главком»), Борисом Тарасюком (ексміністр закордонних справ України, на той час депутат Верховної Ради – «Главком») та генеральним секретарем НАТО Яапом де Гоопом Схеффером.

Прийняття для членів делегацій було у залі прийомів на Грушевського. Довелося зробити окремо обіди, бо людей все-таки було дуже багато, і зала в Маріїнці не могла всіх вмістити.

Цей святковий обід відрізнявся від інших обідів на честь глав держав якимись спеціальними нюансами?

Хіба тим, що у залі були помаранчеві стрічки.

Скажіть, які задачі стоять перед протоколом після інавгурації президента, на старті його роботи?

Відразу після інавгурації треба відправляти листи подяки всім, хто привітав президента зі вступом на посаду. Потім стоять дві задачі – зробити офіційні фотографії президента та президентські візитні картки. І також підготувати офіційну біографію.

Який вигляд має візитівка глави держави?

Суттєво не відрізняється від стандартних. Світлий колір, на візитці пишеться лише ім’я та прізвище і внизу – «президент України».

Друкуються вони на гербовому папері?

Ні. На звичайному.

Від 2005-го іноземні делегації стали покладати квіти до пам'ятника жертвам Голодомору

Можливо, з приходом на Банкову Віктора Ющенка ви отримали якісь нові завдання щодо певних змін у протоколі?

Основний елемент змін до протоколу, який було внесено у програми для іноземних делегацій, – вшанування жертв Голодомору. Спершу це було покладання квітів до пам’ятного знаку на Михайлівській площі, а невдовзі, коли звели меморіал жертв Голодомору, «Свічу», – до цього меморіалу.

І за Ющенка сталася подія для служби протоколу – ми переселилися у Будинок з химерами. Пригадую, в останні дні грудня 2004 року, це вже коли відбувся так званий третій тур виборів і стало зрозумілим, що Ющенко – президент, він приїхав в адміністрацію. Я вийшов зустрічати його на головному ґанку. Він, поглянувши на Дім Городецького, спитав: «Юро, а що у цій будівлі?». Я сказав, що мрію там розмістити протокол. І він запам’ятав, тому що через місяць, уже після інавгурації, покійний Зінченко (у 2005 році призначений головою Секретаріату Президента України. Помер у 2010 році – «Главком») розпорядився, що протоколу можна переселятися у Дім Городецького.

Як ви привчали лідерів країни до таймінгу? Це питання з натяком на загальновідому схильність Віктора Андрійовича до порушення регламенту зустрічей. Він має талант говорити годинами.

Леонідові Даниловичу я нагадував перед виступом про часові обмеження. І він не ігнорував цих настанов. Кучма загалом був дуже організованою особистістю. А з Ющенком було складніше. Я намагався. (сміється – «Главком»).

Як це намагатися повернути президента у рамки робочого графіку? Коли триває візит, треба їхати на подію, а Ющенко, захопившись, продовжує бесіду…

Я з’являвся у дверях і давав знак, що треба завершувати. Та часто так бувало, що Віктор Андрійович, бажаючи продовжити цікаву для нього розмову, вдавав, начебто не бачить мене, і відвертався. Тоді я заходив з іншого боку і ставав так, щоб йому вже ніяк було відвернутися. Відповідність таймінгу не була, м’яко кажучи, сильною стороною Віктора Андрійовича. Особливо складно було на початках, коли він тільки-но став президентом. Пригадую, одна з перших нарад у робочій поїздці Україною тривала чи то 6, чи то 8 годин.

Після того, як Кучма залишив пост президента, ви підтримували стосунки?

Можна сказати, що так. Коли я став послом в Італії (2005-2012 роки – «Главком»), він приїздив до мене у Рим, бо відпочивав неподалік – на Сардинії. Ми обідали, провели для нього екскурсію містом. Ще раз в Італії зустрічалися, коли Леонід Данилович приїздив на якийсь міжнародний форум з космонавтики. Сіли ми тоді, добряче… як би сказати… (сміючись, імітує дзенькіт келиха – «Главком») поспілкувалися. 

З Ющенком ви попрацювали менше року і відправилися послом в Італію. Після Помаранчевої революції Україна провела велике кадрове оновлення у своїх дипмісіях. Скажіть, Італія – це був ваш вибір?

Певною мірою так. Знаю, що розглядалася ідея відрядити мене послом в Іспанію. Борис Тарасюк ще під час інавгураційного обіду у Маріїнці запитав: «Як у тебе з іспанською мовою?». Я відповів: «Поки що ніяк. Мені італійська ближча, колись вчив».

Ви були послом в Італії з 2005 по 2012 рік. З огляду на загальноприйняту дипломатичну практику, це довго – майже два терміни поспіль.

Я був послом майже сім років. Так сталося, що у ті часи у Києві не вельми переймалися ротацією дипломатичного корпусу за кордоном.

Лариса Мудрак, Олена Зварич, «Главком»