Що буде зі школою після «реформи Табачника»?

У скасуванні «дванадцятирічки» та переході до 11 років навчання у школі не знаходять позитиву навіть деякі регіонали. Експерти у сфері освіти звинувать владу у спробі зекономити кошти на освіті та сподобатись Росії, в освітні рамки якої потрапить Україна, згорнувши європейську інтеграцію у цій сфері.

Про наслідки цього процесу у прес-центрі «Главкому» говорили голова правління Центру освітнього моніторингу, колишній перший заступник міністра освіти та науки Павло Полянський та координатор напрямку «Суспільство знань» в Уряді змін, перший директор Українського центру оцінювання якості освіти Лілія Гриневич.

Лілія Гриневич: «Влада згортає процес інтеграції в європейський освітній простір»

Ми сьогодні стаємо свідками стратегічного розвороту у системі освіти. Проблема, яка склалася в цілому в суспільстві, в свідомості людей з одинадцятирічною освітою, спровокована тим, що впродовж останніх років, коли впроваджувалася реформа переходу до дванадцятирічної освіти, не було достатньої уваги та реального пріоритету освіті від уряду та усієї влади, яка мінялася протягом цих років. Ця реформа завжди була недофінансована, вона не була в полі зору політиків, не доносилася достатньо до громадян, щоб зрозуміти її переваги. А головне – вона не була підтримана реальним матеріальним забезпеченням.

Що трапилося на сьогодні? Ми розуміємо, що мережа профільних закладів не розвинена та недостатньо готова в Україні, недостатньо готові педагогічні кадри, підручники впродовж цих дев’яти років поступали із запізненням у зв’язку з затримкою фінансування. Це є питання щодо пріоритетності освіти для влади. І ця ситуація, зрозуміло, викликає незадоволення людей. Вони не розуміють, чому діти мають йти в таку трирічну старшу профільну школу, в якої немає достатньої мережі по Україні, і що додаткового ця школа для дітей дасть. У зв’язку з цим відбувся відтік дітей до коледжів, вони почали шукати, де за три роки можна отримати ще й, наприклад, професію.

Що робить сьогоднішня влада? Вона використовує оцю складну ситуацію, спровоковану непріоритетністю освіти, непідготовленістю реформи, і замість того, щоб зробити державну програму з реальним фінансуванням для підготовки трирічної старшої профільної школи, вона згортає процес інтеграції в європейський освітній простір. Вона міняє в законі норму з дванадцятирічної та одинадцятирічну освіту, заводячи нас в рамку, яка сьогодні лишилася тільки в Росії та Білорусії. Весь європейський простір має дванадцятирічну чи тринадцятирічну школу. При цьому наші батьки і, зокрема, політики говорять, що вони вчилися 10 років, значить, більше і нашим дітям не треба. Для чого вчитись 12 років?..

Сьогодні суспільство має ставити нові, зовсім інші вимоги для людей. Згадайте, як ми знали англійську мову після радянської школи, якщо не вчилися в школі з поглибленим вивченням іноземних мов? Чому сьогодні жоден український вуз не входить в топ-рейтинги вишів? Тому що одним із основних критеріїв є індекс публікацій, тобто індекс цитованості. Скільки таких публікацій є в міжнародних наукових журналах? Чому наших вчених там немає? Тому що вони, працюючи у вишах, навіть не володіють іноземними мовами для того, щоб написати таку публікацію. І це є наслідки освіти, яка не відповідає потребам часу. Це лише один приклад. А ще є інформаційні технології, величезний потік інформації, де треба критично мислити та швидко приймати рішення. Тому ми повинні були і тодішній міністр освіти Василь Григорович Кремінь зробив це. Була спроектована школа під нові потреби для людини в сучасному динамічному суспільстві, відкритої до європейського освітнього простору. Сьогодні ми спостерігаємо повернення назад, яке здійснено на хвилі загального незадоволення, спровокованого фактично ганебною непідготовкою цієї реформи.

Павло Полянський: «По суті, мова йде про back to USSR»

Для мене це рішення парламенту було абсолютно очікуваним. Ми з Лілією Михайлівною прогнозували такі дії влади. Цей крок з подачі профільного міністерства вкладається в ту канву, яка від самого початку була задана: це і заходи щодо деукраїнізації освіти, максимальна синхронізація всього доброго та безглуздого, що відбувається у Росії. Тому, коли я побіжно проглянув прийнятий бюджет-2010, то зрозумів, що не буде нічого. Там ні на що не закладено коштів, попри ту гучну тріскотню, котра вже триває більше 100 днів під гаслом «Все було погано, прийняли зруйноване господарство і т.д.». По суті, мова йде про back to USSR. Не більше, і не менше того.

Я зробив висновок про те, що люди просто не хочуть нічого робити, не хочуть працювати марудно, повсякденно, робити малопомітні речі, тому що жоден керівник установи дотепер, на мою думку, не поводив себе так, щоб не ініціював нічого нового. Кожен політик хоче залишити по собі слід. Це перший випадок, коли йде викреслення, заперечення і повернення кудись. Тепер є період контрреформації, як було в Середньовіччя, коли була реформація, Мартін Лютер, контрреформація. Прогнозую, що наступний крок залежатиме від того, що робитиме Росія. Якщо Росія, як і Монголія, залишатиметься в п’ятибальній шкалі оцінювання, нас очікує чергова реформа. Якщо Росія раптом спохватиться і надумає ввести десятибальну систему, то і у нас буде така ж реформа.

Я не цілком погоджуюсь з Лілією Михайлівною, що країна виявилася неготовою. Про те, що ми будемо навчатися 12 років і з 2010 року розпочинається трирічна старша школа, було відомо з 1999 року. На сьогоднішній день розроблено та надруковано 46 варіантів навчальних планів на будь-який смак для старшої профільної школи. Хто б там що не казав, практично завершена програма інформатизації освіти. Складніше із підключенням до комп’ютерів в силу того, що є гірські райони, де, окрім як сателітного зв’язку, ніщо бути не може. Майже завершена програма підвезення учнів, і наприкінці минулого календарного року ми передали 100 шкільних автобусів. По суті, вже пройшли конкурс підручники для 10 класу дванадцятирічної школи.

Я багато слухав про те, як попередня команда провалила програму підручників, як їх довго возили. Так, їх щороку довго возили. Але як це будуть робити цього року, якщо вже середина липня, а там кіт ще не валявся? Вони не тільки не друкуються, а навіть кошти на це не виділено.

Думаю, що жодного серйозного аргументу, окрім небажання працювати і бажання догодити тим, що із своєї сфери зекономити гроші, інших мотивів немає.

Це реінтеграційний щодо Західної Європи процес. Просторікування про вагітних старшокласниць, про те, що українські Збройні сили конче потребують рекрутів – це все несерйозно. Дуже вболіваю за директорів шкіл, завучів та вчителів, які пішли у відпустки. Хто тарифікований, а хто – ні, бо невідомо, що воно відбуватиметься. Школа це переживе, вона бачила і не такі речі. Школа – штука незнищенна, як би не намагалися щось з нею зробити. Діти до школи підуть, вчителі до класів зайдуть і місць у їдальнях всім вистачить. Бо деякі говорять, що з введенням дванадцятирічної системи освіти у їдальнях місць не буде. Це можуть казати люди, які про освіту судять тільки з періоду свого шкільного дитинства і з кінофільму «Доживемо до понеділка». Насправді демографічна криза призвела до того, що у багатьох районних центрах, тим паче в селах, класи є напівпорожніми.

Міністр Табачник сказав, що перед прийняттям закону про одинадцятирічну освіту він звертався до європейських структур, де йому пояснили, що 11 років – це нічого страшного…

Лілія Гриневич: Наш колоритний міністр дуже гарно вміє маніпулювати різними фактами. В даному випадку він маніпулює поняттям «обов’язкова освіта». Згідно з Конституцією, в Україні обов’язкова загальна середня освіта і вона, відповідно до цієї реформи, має становити 12 років. Немає середньої школи в Європі, яка була б 11 років. Просто у деяких країнах обов’язкова освіта не є загальна середня, а неповна середня. Це так як у нас 9 років навчання. І цим маніпулює міністр Табачник, тому що в своєму запиті він запитав про обов’язкову освіту.

А тепер подивіться на це з іншого боку. Чи Європа дуже зацікавлена в тому, щоб ми мали тут дуже хорошу систему освіти? Насамперед їм потрібна дешева робоча сила, їм потрібно думати про свій народ і про його освіченість. Їм цікаво, щоб їхні університети були кращими, ніж наші. Взагалі їм Україна потрібна як буферна зона. Пам’ятайте, що Європа не буде відстоювати наші права та права наших дітей на якісну хорошу освіту.

Павло Полянський: Я не буду коментувати будь-чиї висловлювання, вони мені мало цікаві, коли лунають із вуст людей, які жодного дня вчителем в школі не працювали, жодного дня в університеті не викладали. Це те ж саме, якби я зараз коментував роботу вугільної промисловості тільки на тій підставі, що я по телевізору бачив шахти.

Є ще одна важлива річ – це абсолютно бюрократичний спосіб ухвалення та прийняття рішень. Попри усі недоліки, в Україні за багато років вибудувалась традиція, що перед тим, як щось важливе приймається, йде обговорення та суспільна дискусія. Тепер мені жодного разу не вдалось на сайті профільного міністерства знайти проекти будь-яких документів перед тим, як вони підписуються. Натомість читаємо там різні привітання, напевно, такий у них зараз формат.

Якщо вже б комусь дуже чухалося змінити закон, бо більш зайнятися нічим, якби на те були серйозні причини, а не просто забаганка, то що заважало відтермінувати до 2015 року введення в дію трирічної профільної старшої школи? Якщо кажуть, що немає грошей, то їх немає ніколи ні на що. Або якщо вже дуже хотілося закарбувати своє прізвище на якихось скрижалях, чому б тоді не зробити те, що вже на часі? Прийняти зміни до закону, якими зробити, наприклад, обов’язкову середню освіту 10 років, а два чи три роки відвести для тих, хто збирається вступати до університету. Було б достатньо і два. Тоді б ліцеї стали справжніми ліцеями як ступінь освіти, а не гарний синонім назви звичайної школи. Тоді в цьому був би сенс, а так - це контрреформація і нічого іншого. Це недолуго, смішно та абсолютно дилетантськи.

Але запровадження 12-річки було негативно сприйняте суспільством. Можливо, треба було більш рекламувати та роз’яснювати цю реформу, запитати думку батьків?

Павло Полянський: Якби на призовному пункті, коли новобранці йдуть до війська, провести опитування їхніх батьків: вони за те, щоб скоротити термін армійської служби чи проти, то якою б була відповідь? Є стереотипи в суспільстві. Справді, навчання – це тяжка праця, і психологічно батьки вважають, що чим менше, тим краще. Хоч, напевно, не було належного роз’яснення в тому числі. Але отакі соціологічні опитування, на які посилались під час парламентських слухань, щонайменше некоректні, тому що розраховані на психологічне сприйняття. З таким успіхом можна провести опитування серед людей, чи вони за те, щоб Господь продовжив їм віку…

Лілія Гриневич: Коли батьки відправляють дитину у коледж, такий, який є сьогодні, то розуміють, що цей третій рік дасть додаткову професію. І ось у відсутності цього роз’яснення була проблема. По-перше, до людей потрібно донести, що додаткового діти отримають, який бонус буде з цього третього року навчання. По-друге, спроектувати цю школу так, щоб вона дійсно давала додану вартість. Я думаю, що те, що трапилось зараз, цей відкат назад, це back to USSR, спровокує нарешті дискусію в суспільстві про те, яка школа нам потрібна.

Щодо наслідків, то є два варіанти розвитку подій. Або всі ті знання, все, що нам потрібно дати дитині, - іноземні мови, інформаційні технології і т.д. будуть засунуті в 11 років, діти перейдуть на шестиденне навчання і це відіб’ється на їхньому психічному та фізичному здоров’ї, що стане чітко зрозуміло вже через два-три роки. Інший варіант подій: влада, для того, щоб не було суспільного збурення батьків, залишить п’ятиденку і просто понизить стандарти якості освіти. Тож ми обов’язково прийдемо нарешті до суспільного збурення щодо того, якою має бути українська школа, тому що людей треба довести до межі і тоді вони починають думати над якоюсь проблематикою. Шкода, що нам треба йти до такого думання таким важким шляхом, але доведеться.

Нам треба взагалі дискутувати про модель української школи. Можливо, справді переможе ідея обов’язкової загальної середньої освіти впродовж 10 років і тоді профільна школа готує вже відповідно до індивідуальних потреб і того шляху, який людина свідомо вибрала у своєму житті.

Мені дуже смішно, як сьогодні розказують, що ми додали п’ятирічкам рік і зберегли 12 освітніх років. Що можна вкласти людині, коли їй 17-18 років у дванадцятому класі? Це зовсім інша свідомість та багаж знань. До речі, про вагітних старшокласниць. Сьогодні у світі ми маємо систему середньої освіти, де люди вчаться до 19 років. Наприклад, Фінляндія – найбільш успішна за рівнем освіченості громадян країна має загальну середню освіту з 7 до 19 років, дванадцятирічну школу. Так от, там гнучкі форми навчання, старша профільна школа повинна передбачити більшу різноманітність форм навчання. Не треба думати так лінійно та просто, бо всі уявляють собі, що це клас, в якому сидять 30 учнів на семи уроках - ні, це інші форми навчання.

Зараз діти-першопрохідці «дванадцятирічки» закінчили дев’ятий клас. Як будуть запроваджуватись нові зміни, вони будуть ще два чи три роки вчитися? Якою буде сама система переходу? Чи були вже підготовлені школи, розроблені програми до введення трирічної профільної освіти?

Лілія Гриневич: Думаю, що саме Міністерство освіти ще до кінця не розуміє того, як воно буде викручуватись із цієї ситуації. І зараз іде гарячкова робота над тим, які курси викидати і що скорочувати, щоб стиснути те, що було заплановане на три роки, в два. Ці бідні діти, які прийдуть у дворічну школу, думають, що вчитимуться на шестиденному навчанні. Хіба що ми вже зовсім пустимося берега і скажемо: хай ця освіта буде, яка буде, аби люди були задоволені та мовчали. Тому відверто вам кажу, що директори шкіл сьогодні не знають, який у них буде навчальний план для 10 класу, за якими програмами навчатимуть десятикласників. Очевидно, поки що знаходять вихід із цієї ситуації колапсу.

У нас була велика кількість шкіл, які були готові до профільного навчання. Є ліцеї та гімназії, які фактично працювали як профільні школи, і мали працювати за новим змістом, щоб дати дітям більше за ці три роки. Але, на жаль, це не критична маса.

Ми знаємо, що у нас більша половина шкіл (по чисельності) знаходиться у сільській місцевості. Звичайно, що там проблему профільної школи можна вирішити тільки за рахунок дієвих освітніх округів. Ще попереднє міністерство розробило положення про освітній округ, проте воно не дістало реальної фінансової підтримки і втілення на місцях. Сьогодні можна констатувати факт, що влада захотіла зекономити гроші за рахунок освіти. Вони не є менеджерами та управлінцями, які здатні вирішити складну управлінську задачу, тому що інакше б вони зробили державну програму, призупинили реформу і показали б людям, коли і як ми переходимо до трирічної профільної школи.

Павло Полянський: Це ж вибудовувалося до 2010 року. Наприклад, підручники для 10 класу, котрі, безперечно, 31 серпня будуть в школах, вже створені для різних профілів. Це не звичні книги, на них написано «для академічного профілю» чи «для фізико-математичного профілю». Все під це вибудовувалося. Освітні округи діють вже. Були зроблені всі обрахунки, навіть розписані маршрути руху автобусів і скільки потрібно для них пального.

Якщо Президент підпише цей закон, бо він ще не набрав чинності, то уже з 1 вересня 2010 року йде мова про те, що діти, які вступали до 12-річної школи, вчитимуться 11 років.

Тут є ще одна річ, про яку сором’язливо не кажуть люди, котрі це роблять. Багатьох ректорів свого часу страшенно налякало те, що справді у 2012 році не буде випуску зі шкіл, але про це відомо було з 1999 року. Ми кілька разів збирали ректорів, з ними радилися, тоді вони в один голос казали, що жодних проблем немає. З числа тих людей, які не намагались вступати до університетів, та випускників профтехучилищ, випускників вищих навчальних закладів І та ІІ рівня акредитації набиралось близько 140 тисяч потенційних вступників. Це приблизно стільки ж, скільки місць державного замовлення. А справа в тому, що люди, котрі хочуть в ручний спосіб набирати абітурієнтів, нікого не отримують на платні відділення. Ось тут була ключова заморочка для дуже багатьох. Я не виключаю, що це потужне лобі взагалі не робило такі кроки для того, щоб ліквідувати «дванадцятирічку». Як сказав колись один мій колега на моє запитання, чи кудись він їде відпочивати: «З вами поїдеш. За що?». Це щодо вступної кампанії.

Я б не хотів сьогодні бути на місці завуча школи. Я теж не маю і блідої уяви, як це буде відбуватися. Думаю, не мають її і ті, хто це скоїв, бо вони не знають школи і були там хіба що на останніх дзвониках. Головний удар буде по вчителях, по дітях і по батьках, тому що якщо створені для профільної школи підручники не будуть використовуватися, вочевидь вчитель отримає перекроєну програму, наприклад, з історії. Він буде змушений радити батькам купувати якусь додаткову літературу, щоб можна було навчатися. Думаю, що може бути спроба знайти старі підручники для старої школи. Проте вони по шкільних бібліотеках не збереглися, бо близько п’яти років не додруковувалися як такі, що будуть відходити. На це запитання майстерно дадуть відповіді ініціатори новостаровведень.

Куди в такому разі підуть підручники, які роздруковані на 12-й рік?

Павло Полянський: Ними можна користуватися, просто це буде робити складніше. Вчитель зможе його використовувати по-різному.

Лілія Гриневич: Це вже вони заявляють, що будуть друкувати старі підручники з 1 по 9 клас. Їм доведеться програму, розраховану на 12 років, втиснути в рамки 11 років.

Звичайно, вчителю буде найважче, тому що він змушений буде користуватись то одним підручником, то іншим. Але якщо розробляється україно-російський посібник з історії і кожний український вчитель буде зобов’язаний трактувати історичні події через призму якогось посібника, спущеного з ініціативи іншої країни та окремої партії, то вчителя у нас вважають за людину, яка не має власної думки і змушена виконувати будь-які па. Це дуже прикро.

Павло Полянський: Я нещодавно був на семінарі по історії, організованому Радою Європи. Мені пощастило поспілкуватися з експертами з Німеччини та з Франції. Я запитав про спільний французько-німецький підручник з історії. Справа в тому, що за ним діти ніколи не навчалися. Наклад розкупили журналісти та політики, щоб подивитись, що воно таке. Коли його побачили німецькі вчителі, то подумали, що це посібник з вивчення мови. Ніхто взагалі не зрозумів, що це з історії. Тому його доля така, що десь він можливо є, але ніколи ні у французьких, ні в німецьких школах за цим посібником жодного дня ніхто не навчався. Це, можливо, більше сувенірна, брендова річ примирення німецького та французького народу. Мабуть, щоб не робити дурниць, то бодай би треба знати про такі речі.

Пані Лілія, ви свого часу керували київською освітою. Як ви оцінюєте нововведення щодо дошкільної освіти? Як бути з місцями для дошкільнят? Чи не призведе ця обов’язковість до ще більшої проблеми?

Лілія Гриневич: Ця обов’язковість є порушенням конституційних прав людини. Згідно з Конституцією, сьогодні у нас обов’язковою є тільки загальна середня освіта. Але наша влада маніпулює людьми, а потім сама мусить виходити із цієї ситуації. Міністр виправдовувався, що насправді положення про обов’язковість не є обов’язковим. Так чого ж ви так його називаєте? У нас є закон про дошкільну освіту, який гарантує право всіх батьків на те, щоб їхня дитина отримувала дошкільну освіту. Чудово! Тільки це право наші батьки не завжди можуть реалізувати. Ви знаєте про черги в київських садочках, вони переповнені, їх не вистачає. Сьогодні в Україні тільки 57% дітей відвідує дошкільні заклади, а в сільських територіях трохи більше 40%. Але є населені пункти, де взагалі немає дошкільного закладу. То що це, як не маніпуляція? Що, в Міністерстві освіти не знають, яка ситуація з мережею дошкільних закладів? Інколи просто соромно за такі непрофесійні заяви і такі непрофесійні рішення.

Павло Полянський: Я б так гостро їх не критикував. Нинішнє керівництво Міністерства не винне, вони просто абсолютно не розуміється на цьому.

Чи збираєтесь ви та ваші однодумці звернутися до Президента щодо цього закону?

Лілія Гриневич: З цим законопроектом взагалі дуже цікава ситуація. Він проголосований в порушення всіх процедур. Комітет фактично не розглянув по процедурі цей законопроект. Ясно, що Президент чудово знає і чує ці заяви, з якими до нього звертаються. У Верховній Раді є частина депутатів, які підтримують нас і розуміють, що відбувається. Тільки ж питання в тому, що у нас сьогодні влада дуже єдина. Всі тішаться, що Президент тісно працює з парламентом та урядом. А уряд каже, що немає грошей, треба зекономити на освіті, люди не хочуть «дванадцятирічки», тож все співпадає. І при цьому ми робимо приємне головним нашим сусідам, тому що повертаємось у їхню освітню рамку. Вбиваються одночасно три зайці. Хто ж від цього відмовиться? Тому не треба мати ілюзій щодо можливості ветування цього закону Президентом. Можливо, здоровий глузд таки переможе, буде зроблена програма підготовки трирічної профільної школи і ми через три роки будемо мати для дітей повноцінну якісну освіту зовсім нового рівня.