Василь Стус та Клим Семенюк мали одного «адвоката» – Медведчука, який де-факто був для них другим прокурором
19 грудня – день адвокатури України, але на 12 році війни спільнота адвокатів досі залишається та керується соратниками Віктора Медведчука, який замість того, щоб захищати дисидентів був фактично їхнім другим прокурором.
Про справу Василя Стуса, де Медведчук де-факто виконував роль обвинувачення, ЗМІ вже писали неодноразово. Але тоталітарна система знищила та репресувала мільйони українців. І імена усіх дисидентів слід пам’ятати.
Як Медведчук «захищав» Семенюка
Медведчук був на додачу ще й «адвокатом» і у справі ще одного дисидента Клима Семенюка. Це з’ясував адвокат Роман Титикало, який працював з архівами СБУ.
Дисидент народився на Рівненщині, як свідчать документи, 1931 року (за іншою версією – 1929 року). Його батька ув’язнили за співпрацю з УПА. А самого Клима заарештували вперше у січні 1952 року за те, що відправив поштою у с. Шатура (Чернігівщина) конверт з двома друкованими антирадянськими націоналістичними листівками, написавши на них власноручно антирадянські написи. Це була стаття 54-10 ч. ІІ КК УРСР «антирадянська агітація і пропаганда» і за неї Семенюку-молодшому дали 10 років з конфіскацією майна, але далі йому пощастило і Верховного Суду УРСР зменшив йому строк до п’яти років. Це була так звана «Сталінська амністрія». Через рік після смерті Сталіна його звільнили.
Клим Семенюк на волі встиг одружитися і завести першу дитину. Але сімейне щастя тривало недовго.
У Семенюків провели обшук у 1959 році, під час якого вилучено пістолет і малокаліберну гвинтівку. Довести «терористичні наміри» слідство не змогло, тому Семенюка Клима звинуватили у «незаконному зберіганні зброї» за яке він отримав 5 років таборів суворого режиму і після звільнення не мав права впродовж 5 років жити у обласних центрах СРСР. Але і тут йому пощастило, бо змінили Кримінальний кодекс і термін за незаконне зберігання зброї скоротили до 2 років, які він станом на 1961 рік уже відсидів. Тому його звільнили.
Зі своїм «адвокатом» Медведчуком Семенюк познайомився у 1985 році. Тут варто додати, що за 5 років до цього Медведчук був адвокатом Василя Стуса.
Справа, за яку взявся Медведчук, стосувалася обвинувачення Семенюка в тому, що він начебто поширював серед свого оточення наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, а також виготовляв, зберігав і розповсюджував з тією ж метою твори такого ж змісту. Суддею у цій справі був – Григорій Зубець.
Попри те, що Семенюк відмовився від послуг Медведчука, той все одно вирішив його «захищати». Справу слухали аж один день.
Матеріали, які відшукав адвокат Роман Титикало зі справи Клима Семенюка, в першу чергу протокол судового засідання, вражають. Семенюк своєї вини не визнав і заявив, що не був членом жодних організацій і не розповсюджував ні літературу, ні чутки серед знайомих. І акцентував увагу, що він має право на свободу слова.
Під час дебатів «адвокат» Медведчук визнав вину обвинуваченого:
«Я вважаю, що Семенюк скоїв дії, які підпадають під диспозицію ст. 62 КК УРСР, і звинуваченого його у даному злочині вірно, дії його кваліфіковано правильно ……».
Це підтверджує протокол судового засідання.
Отже, адвокат Медведчук порушив свій професійний обов’язок – захищати. Аналогічно він повівся і у справі Стуса, порушивши адвокатську етику. Жодна обставина та жодне обгрунтування не може бути знайдено, щоб пояснити дії адвоката, який діє всупереч інтересам клієнта. Навіть в часи тоталітаризму.
Суддя Зубець був у нарадчій кімнаті кілька годин, а коли повернувся – оголосив вирок: «винний». Таким чином Семенюка засудили за те, що він начебто поширював серед свого оточення наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, а також виготовляв, зберігав і розповсюджував з тією ж метою твори такого ж змісту, і призначив йому максимальне покарання за «антирадянську агітацію і пропаганду» – сім років ув'язнення в таборах суворого режиму та п’ять років заслання.
Семенюк оскаржив свій вирок у Верховному Суді УРСР, але судова колегія у складі суддів Олександра Мелешка, Федора Погрібняка, Миколи Цитовича залишила касаційну скаргу без задоволення.
(Цікаво, що ці судді які засуджували дисидентів в багатьох випадках багато років вдало працювали в незалежній Україні, так Микола Цитович з 1979 до 2006 року був суддею Верховного Суду, одразу УРСР, а потім України, і взагалі очолював судову палату у кримінальних справах Верховного Суду України з 2002 до 2006).
У 1987 році Семенюка помилували за Указом президії Верховної Ради СРСР. Він повернувся до Києва, мав дочку, сина, і чотирьох онуків.
За кілька місяців до того, як Україна відновила незалежність, Семенюка реабілітували. Вступив у дію Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
І, що цікаво? Йому про це повідомив суддя Зубець, який за сім років до того засудив Семенюка.
Як склалася доля Медведчука та Зубця?
Григорій Зубе́ць, свого часу розглядав справу не лише Семенюка, а й іншого дисидента Валерія Марченка, якого визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили до 10 років таборів особливого режиму і п’яти років заслання. Етапом його відправили у пермські табори, де незабаром відмовили нирки, внаслідок чого Марченко помер 1984 року в тюремній лікарні в Ленінграді.
Так от Зубець, після відновлення незалежності пропрацював 10 років головою Апеляційного суду місті Києва, не дивлячись, що про причетність Зубця до розправи над дисидентами говорили і писали історики це не завадило його кар'єрі. Суддя пішов на «заслужений» відпочинок і отримував державну пенсію, а також указом gрезидента у 2017 року йому присудили «Орден князя Ярослава Мудрого» V ступеня.
Доля склалася так, що його син Юрій Зубець став «суддею Майдану». Він постановив 14 лютого 2014 постановив оштрафувати учасника акцій протесту за невиконання вимоги міліціонера про зупинку. Власник авто приходив на судове засідання, де пояснював, що у згаданий у протоколі час взагалі не перебував на перехресті вулиць Гайдая та Героїв Дніпра.
Не покаране зло завжди повертається. Суспільство не осудило суддю Григорія Зубця і ось, його син, суддя Юрій Зубець, став «суддею Майдану».
Що ж стосується Медведчука, то про те, як склалася його доля, відомо всім. Спершу він написав монографію «Сучасна українська національна ідея і питання державотворення», а потім він став кумом Путіна, очолив проросійську партію ОПЗЖ і його нині судять за державну зраду.
Голова громадської ініціативи «Голка» Ірина Федорів наголошує, що «адвоката» Медведчука, який для дисидентів був другим прокурором, Національна асоціація адвокатів України не квапилася виключати зі своєї спільноти:
«Для цього треба було позиватися аж до суду і це зробили адвокати – Ілля Костін та Роман Титикало. Влітку цього року Верховний Суд остаточно відмовив Медведчуку у перегляді рішень всіх інстанцій і тим поставив крапку у можливості поновлення його свідоцтва адвоката. До спільноти академіків теж ж питання. Вони позбавили його звання академіка лише торік».
Суддя Київського окружного адміністративного суду Альона Кушнова винесла обгрунтоване рішення, яке у подальшому підтримав Апеляційний суд. Більше того судді Апеляційного суду дійшли до важливого висновку щодо діяльності Медведчука і ретельно прописали це в рішенні.
«Теза позивача «Свою независимость в 1991 году Украина получает не в результате национально-освободительной борьбы, а по договоренности с Москвой. Новая экономическая и политическая реальность побуждает российскую элиту не просто предоставить Украине независимость, но и подтолкнуть к ней» суперечить змісту частини преамбули Конституції України, а також її статті 5. Колегія суддів погоджується із тим, що позивач окресленою тезою фактично заперечив очевидний факт національно-визвольної боротьби України за незалежність, яка мала місце на багатьох етапах української історії та до якої мало безпосереднє відношення велике коло людей, в тому числі такі відомі історичні особи як Мазепа І.С., Грушевський М.С., Коновалець Є.М., Бандера С.А. та інші (серед яких і Юрій Литвин, і Василь Стус, захист яких був покладений саме на адвоката Віктора Медведчука)», – йдеться у рішення суду.
Але попри це інша справа Медведчука живе і далі. Національна асоціація адвокатів України, де керують його соратники, попри вимоги закону не проводить вибори.
Демонополізувати адвокатуру міг би профільний комітет Верховної Ради, який очолює нардеп Денис Маслов («Слуга народу»). Але він ігнорує вимоги щодо реформи адвокатури, на яких наголошує у своєму звіті Єврокомісія.
Думка автора рубрики «Авторська стаття» не завжди збігається з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріал несе автор тексту.
Коментарі — 0