Коридорами третього енергоблоку ЧАЕС. Репортаж із зони відчуження
Зона відчуження – територія, де зупинився час. Покинуті містечка та селища, з яких за кілька днів буремної весни 1986 року були відселені понад 100 тисяч людей, чи не єдине місце в Україні, куди досі не дійшла декомунізація. Вивіски, дорожні знаки, покинуті будівлі у місті-привиді Прип’ять досі нагадують про радянське минуле, в якому «атом – мирна енергія, що працює на благо людства».
У 2000 році було зупинено третій, останній з енергоблоків Чорнобильської атомної станції. Попри це тут досі працюють люди. Рік потому ЧАЕС була реорганізована у Державне спеціалізоване підприємство Чорнобильська АЕС, яке має дбати про безпеку на території атомної станції, контролювати те, що відбувається під саркофагом, у зруйнованому четвертому енергоблоці. На момент закриття на АЕС працювало близько 9 тис. людей, нині – близько 2 тис. фахівців, які проживають у Чорнобилі і Славутичі.
Напередодні чергових роковин чорнобильської трагедії Державне агентство України з управління зоною відчуження запросило журналістів відвідати станцію, зокрема, третій енергоблок. Він колись був з’єднаний з четвертим, де й відбувся вибух. Саме на третьому після катастрофи був чи не найбільший радіаційний фон, гірше – лише в епіцентрі вибуху. 14 років після аварії третій енергоблок продовжував свою роботу. І вже 18 років - як його зупинили.
Щоб потрапити до ЧАЕС, треба пройти кілька рівнів перевірки. Перший – під час пропуску на КПП «Дитятки», де представники Нацгвардії ретельно перевіряють паспорти відвідувачів та наявність людей у списках, що їх складають і погоджують заздалегідь. Поряд з КПП – кіоск компанії, яка продає «чорнобильські» сувеніри. Магніти, що світяться у темряві, - 60 грн, а футболки – близько 1 тис. грн. Розраховано це на іноземних туристів. Їх, за словами працівників кіоску, тут буває більше, ніж українців.
Варто сказати, що відвідувачі зони не можуть не помітити нетипово добрі як для України дороги. Якісний асфальт зони відчуження народив жарти про робітників «Укравтодору», які «зайвий раз тут не хочуть світитися у переносному, і в прямому сенсі».
Другий рівень перевірки відвідувачів – на вході до Чорнобильської атомної станції. Тут нацгвардійці суворіші. Попри те, що ЧАЕС не працює, вона залишається режимним об’єктом. Кожен «турист» знову окрім паспортного контролю, перевірки особистих речей, має також пройти через металодетектор. Така ж процедура чекатиме гостей на виході зі станції. Охорона переймається, аби гості не винесли за межі об’єкта речі з підвищеним радіаційним фоном. Їх тут ще вдосталь.
Перш ніж потрапити до приміщень третього енергоблоку, відвідувачам видають захисний одяг: білий халат та шапочку, на ноги – бахіли, захисний респіратор.
Звісно, від великих доз така амуніція не рятує, проте вона захистить від радіоактивного пилу. «Білий колір дозволяє побачити, чи потрапив бруд на одяг. Якщо так, то уніформу викинуть, якщо ні, то її достатньо випрати у гарячій воді, випрасувати і знову можна вдягати», - пояснює працівниця ЧАЕС.
У третьому енергоблоці немає великого радіаційного фону, об’єкт був ретельно вичищений ще у перші роки після аварії. Проте є перестороги. За словами співробітника відділу міжнародного співробітництва та інформації Державного агентства з управління зоною відчуження Антона Повара, підрядники, які займаються роботами на четвертому енергоблоці «заносять» на територію третього блоку радіоактивний бруд. Саме від нього і треба захищатись.
Робочі приміщення третього енергоблоку виглядають так, як приміщення зруйнованого четвертого. Вони є «кращим зразком промислової радянської архітектури». Довгі коридори, тьмяне світло, нечисленні співробітники в уніформі з дозиметрами. Час від часу прилади пищать, це свідчить про перевищення радіаційного фону… Складається враження, що перебуваєш на території надсекретного радянського об’єкта.
Загалом територія промислового використання ЧАЕС займає близько однієї третини зони відчуження, вся інша площа – новостворений Чорнобильський біосферний заповідник.
У третьому енергоблоці журналістам показують робочі приміщення. «Місце, де ми знаходимося, називається деаераторною етажеркою. Простими словами, це щось типу промислового офісу, - пояснює Антон Повар. – З лівої сторони – машинний зал, який є спільним для всіх блоків АЕС, з правої – реакторна будівля. Тут нині відносно чисто – 0,2-0,4 мікрозівертів на годину» (близько 0,3 мікрозіверта на годину вважаються безпечним для людини рівнем радіації, так званим природнім фоном – «Главком»).
Найголовніше приміщення у будь-якому енергоблоці АЕС – щит управління (ЦШУ – центральний щит управління – «Главком»), саме тут оператор регулював роботу реактора. Наш провідник показує пульт управління. На щиті безліч датчиків.
До фатальної аварії 1986 року центральний щит управління четвертим енергоблоком виглядав так само. Нині ж, після вибуху, на місці пульту управління знаходиться об’єкт «Укриття».
Співробітник державного агентства показує журналістам кнопку АЗ-5 на пульті управління. За однією з версій, автором якої є колишній інженер ЧАЕС Микола Штейнберг, натиснувши на цю кнопку 32 роки тому був зупинений четвертий блок. «Ця версія говорить, що на ЧАЕС проводились пусконалагоджувальні випробування, персонал зробив помилки, але вони не були критичними для безпеки. Блок володів низкою конструктивних недоліків. Фактично через натискання кнопки АЗ-5, яка ввела в активну зону реактора засоби управління захисту, і сталася аварія. Засоби захисту мали зупинити реактор, натомість, вони, навпаки, розігнали його ще більше. Спеціалісти ЧАЕС про цей недолік реактора не знали», - пояснює Антон Повар.
Реактор четвертого енергоблоку мав специфічну конструкцію стрижнів-поглиначів (засоби управління захисту). На кінцях у них був графіт. Роль цього елемента в реакторі - прямо протилежна: прискорити ланцюгову реакцію.
За певних обставин – дуже малоймовірних – замість гасіння стрижні-поглиначі вносили в зону реактора позитивну реактивність, простими словами, розганяли його. Тобто в деяких випадках гальма реактора перетворювалися в педаль газу.
У серпні 1986 року на другій черзі ЧАЕС роз'єднали комунікації, загальні для 3-го і 4-го блоків, була зведена бетонна розділова стіна в машинному залі. Саме біля неї нині стоїть меморіал старшому оператору Валерію Ходемчуку, який загинув у фатальну квітневу ніч 1986 року. Тут дозиметр фіксує в середньому 8 мікроЗіверт/год, а місцями навіть 50 мікрозіверт/год. На меморіалі в знак пошани загиблого лежать штучні квіти та цигарка. Вочевидь, Валерій Ходемчук полюбляв палити.
Донедавна меморіалу загиблому оператору у цьому місці не було, його прибрали на час укріплення бетонної стіни, яка межує з четвертим енергоблоком. Нині пам’ятник повернули. За словами першого заступника ЧАЕС Валерія Сейди, стіну довелося потовщувати через монтаж нового конфайнменту, який прозвали у народі «аркою», що має захистити від радіоактивних залишків зруйнованого блоку.
У листопаді 2016 року на Чорнобильській АЕС завершили насувати арку нового безпечного конфайнменту на об’єкт «Укриття» четвертого енергоблоку. Рік тому президент Порошенко заявляв, що новий конфайнмент над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС планують ввести в експлуатацію у листопаді 2017 року. Пізніше йшлося про травень 2018-го. Днями Державне агентство з управління зоною відчуження повідомило, що остаточне введення в експлуатацію об’єкта відбудеться цьогоріч у листопаді.
В умовах дуже високого радіаційного фону було демонтовано понад 1500 кубометрів конструкцій старого саркофагу, встановлено понад 1,5 тис. тонн арматури, залито більше 10 тис. кубометрів бетону для нового конфайнменту. «Коли робітники свердлили отвори під анкери для мембран, які будуть поєднувати «саркофаг» із новим конфайнментом, під шаром бетону виявили джерела високої радіоактивності. Через це ми зобов'язані застосовувати особливі методи робіт, тому терміни постійно переносяться. Коли з об’єкту підуть підрядники, ми повинні бути твердо впевнені, що можемо здійснювати його безпечну експлуатацію», - пояснює затримку перший заступник директора ЧАЕС Валерій Сейда.
Остання локація екскурсії по третьому блоку – машинна зала центральних насосів, які мали качати воду, щоб охолоджувати реактор. Між насосами та активною зоною реактора, який нині не працює, не більше п’ятнадцяти метрів.
Величезні насоси мали забезпечувати безпечну експлуатацію реактора
У цьому році, окрім введення в експлуатацію конфайнменту, керівництво ЧАЕС планує у грудні гарячі випробування на сховищі відпрацьованого ядерного палива №2. За словами Валерія Сейди, головне завдання керівництва станції – це безпечна експлуатація станції, а не розвиток туризму чи будівництво парку сонячної енергетики, який також був раніше анонсований міністерством екології.
Днями Рада підтримала законопроект про виділення більш ніж 6,6 млрд грн на зняття з експлуатації ЧАЕС та перетворення об'єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему. Відповідно до законопроекту, з 2017-го до 2020 року запалноване введення в експлуатацію сховища ядерного палива, промислового комплексу з переробки твердих радіоактивних відходів та заводу з переробки рідких радіоактивних відходів, завершення будівництва нового безпечного конфайнмента, початок робіт із консервації блоків ЧАЕС та виведення з експлуатації ставка-охолоджувача станції.
Після введення конфайнменту в експлуатацію у 2017 році всі витрати на його утримання стануть для держбюджету додатковим вантажем, оскільки , за попередніми оцінками, вони перевищать витрати об’єкта «Укриття» орієнтовно уп’ятеро і можуть скласти до $50 млн на рік.
Подальша доля зони відчуження – це не тільки ліквідація наслідків аварії, але і поступове перетворення території у об’єкт, що приносить користь Україні, а не лише «їсть бюджетні кошти».
Один із варіантів розвитку території – це встановлення парку сонячної енергетики, який профінансує уряд Франції.
19 березня у Києві презентували попереднє техніко-економічне обґрунтування встановлення парку наземних сонячних панелей у зоні відчуження. Прогнозована потужність станції складатиме 1,2 ГВт. У дослідженні враховано особливості території, рівень її радіоактивного забруднення, де заплановано розміщення об'єктів сонячної енергетики, правила радіаційної безпеки під час проведення робіт, а також ряд інших важливих показників. Враховуючи, що північ України по паралелі відповідає півдню Німеччини, цей проект має сенс для бізнесу. Крім того, внаслідок виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС, вивільняється значна кількість персоналу, який має бути працевлаштованим.
«Це місце добре підходить для побудови парку сонячної енергетики. Тут збереглася необхідна транспортна та енергетична інфраструктура. Є величезна територія, а найголовніше, що обслуговування такого парку не потребує залучення великої кількості людей. Тому цей проект у зоні відчуження може стати гарним ліфтом для нових екологічних технологій в Україні та символом змін, історією успіху України. Зона відчуження відкрита для спорудження сонячних станцій», - зазначив міністр екології Остап Семерак.
Інший напрямок розвитку зони відчуження – це створення Чорнобильського екологічно-радіаційного біосферного заповідника. Фінансуватимуть заповідник поки що з коштів, які виділяються на утримання зони відчуження, попередній штат складає близько 600 співробітників.
Тепер флору і фауну зони охоронятиме не тільки закон «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», але і природоохоронне законодавство. Це дозволить краще вивчити тварин зони відчуження.
«Фактично за 32 роки вже без впливу діяльності людини на цій території природа почала відновлюватися. Відновилися велика кількість червонокнижних тварин і рослин. Сьогодні цей заповідник створений якраз у рамках того кордону 30-кілометрової зони, є адміністрація. Вона вже має наукові контакти з іншими країнами, з іншими університетами, які хочуть досліджувати відновлення природи», – говорить міністр Семерак.
На сьогодні науковці виявили 299 різних видів тварин, які проживають у 30-кілометровій зоні, проте попередні біологічні дослідження свідчать, що таких видів насправді понад чотириста.
На території 30-кілометрової зони водяться рідкісні рись, борсук, річкова видра, річкова мінога, чорний лелека, рудий шуліка, орлан білохвіст, змієїд, великий та малий підорлик, лежень, кулик-сорока, пугач, сірий сорокопуд тощо.
«Чисельність тварин на цій території була доволі низькою, а після аварії, коли людина припинила свою діяльність, значно збільшилась. Наприклад, зафіксовано, що косуль стало близько 300-400 особин, раніше було набагато менше. Це цікавий експеримент, як на природу впливає відсутність людини», - зазначив журналістам керівник відділу екології флори та фауни Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника Денис Вишневський.
Юлія Тунік, «Главком»
Коментарі — 0