Москва використовує «тактику удава» - поступового удушення української економіки
Нещодавно заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль заявила, що про «денонсацію угоди з Росією по Азовському морю не може бути й мови, оскільки це дасть можливість РФ заявити про територіальні суперечки».
Перш за все, слід уточнити, що існує два договори між Україною і Росією, які стосуються Азовського моря: від 1993 року - договір про, так зване, квотування вилову риби, який дозволяє російським суднам заходити в будь-яку точку акваторії Азовського моря, і від 2003 року - Договір між Україною і Російською Федерацією про співробітництво і використання Азовського моря і Керченської протоки.
Ці два договори сьогодні є «каменем спотикання» у відносинах з Російською Федерацією, оскільки саме вони дозволяють Росії поводитись так, як вона себе веде, в Азовському морі.
Згідно з названими договорами, Азовське море визначається як виключно внутрішнє море Російської Федерації і України, а також не діє поняття «територіальних вод», і поняття зони винятково економічних інтересів. Тобто не діють якраз ті положення, які б давали можливість Україні заявити про захист власних кордонів і виключно своєї економічної зони.
Тому-то і потрібно денонсувати обидва договори.
Слід зазначити, що попри те, що йде війна на Донбасі, в листопаді 2017 року Ростові-на-Дону відбулося спільне засідання українсько-російської комісії, яка розглядала питання квотування вилову риби, що, на погляд автора, є цілковитим абсурдом.
Якщо аналізувати наведену вище заяву, то, найімовірніше, пані Зеркаль має на увазі, що в разі денонсації Договору між Україною і Російською Федерацією про співробітництво і використання Азовського моря і Керченської протоки, ми втратимо контроль над Керченською протокою. Однак якщо країни Заходу заявили про те, що Крим є невід'ємною частиною України, а Київ сам ніколи не відмовиться від Криму, то про які територіальні претензії взагалі йде мова?
Росіяни розглядають Керченську протоку таким чином: прохід через Керченську протоку свого часу належав Україні, а російські кораблі повинні були платити за прохід в Азовське і Чорне моря, оскільки територіально прохід знаходився ближче до Криму. Відповідно, на момент окупації Криму Керченська протока контролюється росіянами. Якщо мова йде про це, то, вибачте, Крим ніхто не визнає російським, а тому і Україна не буде платити за проходження з Азовського в Чорне море.
Тому про які територіальні претензії з боку Росії заявляє пані Зеркаль - взагалі не зрозуміло. Тоді варто було б їй поставити питання: «А чий Крим?», І далі виходити з цього. Хіба Україна не має питань до Росії, наприклад, через окупацію нею півострова, окремих територій Донецької та Луганської областей ?
Тому така аргументація про неможливість денонсації цієї угоди взагалі не витримує критики.
Ми повинні наполягати на денонсації цих двох угод з Росією. Оскільки якщо буде денонсовано договір від 2003 року, Україна встановить 12-мильну зону, і зону винятково економічних інтересів. У такому випадку під контроль України перейде значна частина Азовського моря. А це, природно, не задовольняє Росію.
Тому і виникає питання - а чию позицію відстоює пані Зеркаль?
Підкреслимо, в разі денонсації даного договору Україна отримає контроль над значною частиною Азовського моря і можливість вільного судноплавства. А так, Росія, користуючись цим договором, гальмує ці судна нібито для перевірки. Уже відомо про 150 випадків затримання суден.
Є суттєві аргументи на користь того, що денонсація договорів з Росією щодо Азовського моря дала б Україні істотні переваги в процесі захисту власних територій і своєї економічної зони. Вчинивши так, ми б зняли безліч питань. І так ми б змогли апелювати до країн Заходу, вказуючи на порушення Росією основних норм судноплавства.
Але - так не відбувається. Поведінка МЗС мені не зрозуміла, оскільки воно у даному випадку робить вигляд, що проблеми просто не існує.
У той же час товарообіг двох ключових азовських портів - Маріуполя та Бердянська - впав на 5 млн тонн, тобто ми вже втратили третину завантаженості цих портів. А це тягне за собою початок штучної економічної кризи в цьому регіоні. Власне, саме цього й домагається Росія. Вона не намагається змусити Україну, наприклад, відновити постачання питної води до Криму...
Росія просто економічно душить цей регіон, розуміючи, що валютні надходження в бюджет України йдуть від продажу сталі і роботи двох металургійних комбінатів, які розташовані в Маріуполі. Отримавши заблоковані порти в Бердянську та Маріуполі, Україна втратить частину валютних надходжень, що призведе до економічної кризи в регіоні, і тоді соціальна напруга і проблеми з працевлаштуванням сягнуть апогею. Цього Росія і домагається.
Москва використовує «тактику удава» - поступового удушення української економіки.
Крім того, занадто перебільшений елемент військової загрози з моря з боку Росії. Так, вона існує. Але Азовське море - наймілкіше море в світі: його максимальна глибина становить 14 метрів, а середня – 7-9 метрів. Тому говорити про те, що будуть задіяні якісь великі кораблі проти України в Азовському морі, не можна. Адже осадка есмінця становить 6-9 метрів, що робить практично неможливим прохід ескадри Чорноморського флоту РФ. Хоча у Росії є півтора десятка суден, з такою осадкою, яка дозволяє маневрувати в Азовському морі.
Але і в цьому моменті знову не зрозуміла позиція української влади. Американська сторона готова передати Україні катери берегової охорони Island. Але - ми їх ніяк не можемо забрати, нібито на це немає коштів. Хоча українська делегація вже кілька разів була в США, і це питання, по ідеї, вже повинно було бути вирішене.
Саме ці катери берегової охорони дозволили б українським прикордонникам і українській стороні в цілому вирішити проблему супроводу, конвоювання суден в порти Маріуполя і Бердянська.
Парадокс ситуації полягає в тому, що після того, як експерти почали бити на сполох з приводу дій Росії в Азовському морі, почала робити якісь дії влада - зокрема, після цього, було прийнято рішення закрити три райони Азовського моря. Це була адекватна відповідь України на аналогічні дії Росії.
Нагадаю, що Росія 18-22 травня закрила частину акваторії Азовського моря, оголосивши її зоною проведення стрільб. Але самих навчань так і не було...
До речі, автор матеріалу аналогічні пропозиції в ефірі одного з провідних українських телеканалів, і тоді пан Тука зазначив, що нам немає чим відповісти Росії: мовляв, максимум, що ми можемо - показати дулю росіянам. Але вже через місяць Тука кардинально змінив свої настрої, ставши «яструбом війни». Зокрема, він заговорив про те, що Україна могла б адекватно відповісти, заблокувавши порт Таганрог. Чим він збирається його блокувати? Може, козацькими чайками? Місяць тому він доводив, що Україна не має ніякої військової потужності на Азовському морі, а зараз вже виступає з такими дивними пропозиціями.
Єдине, що зараз може зробити Україна, - це зміцнити берегову охорону, перекинути сюди американські катери, про які йшла мова вище, транспортувати готові катери «Гюрза», які виробляються на заводі «Кузня» (можемо закрити очі на власника цього заводу, тому що мова йде про захист національної безпеки - є побоювання, що Росія на момент проходження катерів може просто перекрити Керченську протоку).
Крім того, маємо успішне випробування української крилатої ракети «Нептун» - розміщення її дозволить мінімізувати військову міць Росії в акваторії Азовського моря, оскільки дальність ураження цієї ракети до 400 кілометрів - цього достатньо для того, щоб вразити будь-яке військове судно Російської Федерації. Це було би нашою адекватною відповіддю на ті загрози.
Також істотно вплинуло б на стан справ створення «москітного флоту», який би взяв під свій контроль акваторію Азовського моря.
Як бачимо, варіантів відповідей української сторони повинно бути кілька: від дипломатичних (розрив угод з РФ 1993 і 2003 років) до військових (у вигляді посилення військової присутності України в акваторії Азовського моря).
І наразі цілком коректно говорити про те, що Україна поступово втрачає контроль над Азовським морем, як свого часу втратила його і над Кримом.
Зокрема, про це свідчать економічні показники двох портів - Маріуполь і Бердянськ. А це дуже суттєвий сигнал, який свідчить про наміри РФ влаштувати економічну блокаду українських регіонів.
При цьому адекватної відповіді української сторони не було. Всі розмови про те, що ми будемо міняти логістику поставок товарів і відвантажень з Маріуполя через чорноморські порти - це відверта нісенітниця, тому що залізниця не витримає такого навантаження.
А, крім того, це ж економічні втрати. До того ж, пропозиції щодо зміни логістики поставок сировини і відвантажень готової продукції свідчать якраз про втрату контролю України над акваторією Азовського моря. Тому що це - не вирішення питання, а визнання своєї поразки і того факту, що акваторія Азовського моря сьогодні повністю російська. Давайте тоді взагалі оголосимо закритими міста Маріуполь і Бердянськ, і не будемо взагалі нічого робити, зосередимося виключно на чорноморських портах?
Таким чином, ми можемо говорити про втрату Україною контролю над Азовським морем - це адекватна оцінка, а не перебільшення або спроба «розганяти зраду». Якщо не бити в дзвони, ми зіткнемося з тим фактом, що Росія взагалі перекриє наше судноплавство, користуючись тим, що Керченська протока сьогодні повністю під її контролем, тим самим вона просто задушить економіку в цьому регіоні України.
Якщо вже б'ють на сполох наші західні партнери, вказуючи на те, що Україна займає абсолютно незрозумілу позицію щодо захисту власної територіальної цілісності та власних економічних інтересів... Це говорить про те, що українська влада займає не просто «позицію страуса», а позицію якогось супер-страуса і вдає, що нічого не відбувається. А 150 затримань суден російською стороною?
Поки що, на жаль, коментарі української сторони про те, що Росія нічого не порушує, діє в рамках договору, який пані Зеркаль не готова денонсувати, свідчать про неготовність української влади захищати інтереси України.
Дмитро Снєгирьов, лідер Громадської ініціативи «Права справа»
Бачення позаштатних авторів матеріалів не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
Коментарі — 0