Шукаймо на мапі світу інші місця, й назва одного з них – Женева – вже прозвучала
У столиці Білорусі Україна перемовин більше не вестиме. А питання щодо того, куди вони можуть «переїхати», лишається відкритим.
«Інша країна та інше місто»
Про те, що Україна більше не буде стороною перемовин у Мінську, вперше заговорили після білоруських президентських виборів, легітимність яких не визнав цивілізований світ. Про це заявив, зокрема, міністр України з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков. «Ми категорично повідомляємо, що не братимемо участі в засіданнях ТКГ, якщо раптом завершиться карантин і буде запропоновано продовжити ці консультації, як раніше, безпосередньо в Мінську», – заявив він.
Додатковою аргументацією від Резнікова було те, що білоруська влада перебуває «під впливом Російської Федерації», тому українська сторона «немає довіри до цієї території» і Київ буде шукати для зустрічей «іншу країну і інше місто».
З аналогічними заявами виступив і глава української делегації в Тристоронній контактній групі (ТКГ) Леонід Кравчук, який відзначив, що продовжувати переговори в Мінську «не можна ні в якому разі», адже Білорусь знаходиться «під каблуком Росії» і не є демократичною країною. Натомість мінські перемовини могли б продовжитися у Польщі, припустив він.
В ОБСЄ від коментарів з цього приводу ухилилися. Росія ж вустами прессекретаря Путіна Пєскова заявила, що позицію треба ухвалювати в синергії, тобто за участю представників всіх сторін. А принагідно висловила побоювання, що Україна вийде не лише з білоруської столиці, але й з усього переговорного процесу.
Що стосується Білорусі, то вона підіграла Москві, заявивши, що у такий спосіб офіційний Київ бажає уникнути виконання мінських угод. Про це заявив міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей, а те, що його країна сама призвела до подібної ситуації, пан Макей, звісно, не побачив.
Втім, невдоволення Білорусі – останнє, що має хвилювати Україну на даному етапі. А от Росію ще доведеться агітувати за переїзд. Про те, які в зв’язку із цим виникнуть складнощі, та де зрештою «осяде» «Мінськ», «Главком» поговорив із рядом політичних експертів. Вони ж назвали нам з десяток європейських (і не лише) столиць, де могли б відновитися перемовини.
Гарна нагода змінити мінський формат
Голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко зауважує: Мінськ як точка на мапі до миротворчого процесу має лише формальне відношення. Як і, власне, сама Білорусь. «Мінські перемовини продовжаться незалежно від нинішнього стану справ в Білорусі. Бо ми говоримо про Тристоронню контактну групу, яка була створена не Білоруссю, а тими, хто хотів врегулювання ситуації на Донбасі», – каже Фесенко.
Можна, звісно, відкрити окрему дискусію на тему, що дав Україні «Мінськ» як такий та чи варто його реанімувати під прапором іншої приймаючої сторони. Але це надто складна розмова, яка стосується надто контраверсійного предмету. Тому виходитимемо з того, що Україна виконуватиме й надалі свої зобов’язання, взяті в рамках мінського процесу. Але водночас випадає нагода переписати порядок денний цього процесу – на це вказують всі експерти.
Слушно говорить професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань: «Перше питання – чи цей формат буде надалі існувати. І якщо відповідь позитивна, то тут важливе не місце проведення перемовин, а їхня суть. Якщо Мінськ з політичних причин нам вже не підходить, то треба шукати майданчик достатньо нейтральний».
Мінськ нам і справді не підходить, але захоплюватися географією, кидаючи всі сили на пошук відповідного міста і забуваючи про сенс цих пошуків, також не варто. «Зараз ми маємо добрий привід створити новий майданчик. Але для цього потрібно, щоб Україна запропонувала новий порядок денний. Бо зараз – «ні війни, ні миру». Процес обміну полоненими зупинився, а Росія схиляє Україну до поступок, які зачіпають наші національні інтереси, – на кшталт відведення українських військ. При цьому важливо, аби Україну не почали звинувачувати в тому, що вона виходить з мінського процесу», – коментує директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.
Де Байден, там і «Мінськ»
Водночас не забуваймо, що світ і досі живе в умовах коронавірусних обмежень. «Поки що у плані місця переговорів навряд чи відбудуться якісь зміни. Бо через коронавірус вже більше року ці переговори тривають в онлайн-форматі, який час так буде і надалі – до цього вже всі звикли, крім того, це мінімізує витрати, не треба десь брати кошти на дорогу тощо. Тим паче, що й самі переговори перебувають в стані стагнації», – зауважує Фесенко.
На те, що мінський процес перебуває у замороженому стані, нещодавно вказував і міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас. Він відзначив, що робота по «Мінську» знаходиться на нульовій відмітці. Зокрема, чим більше укладається домовленостей щодо припинення вогню, тим частіше Росія їх порушує, сказав Маас. А тут ще (додамо від себе) – примусове сидіння на карантині, котре вносить своє корективи.
«Фізичної присутності в Мінську чи деінде сьогодні взагалі ніхто не потребує – всі перемовини можна вести онлайн. Інша справа, якщо дійде до підписання якихось документів. В цьому випадку дійсно знадобиться розвіртуалізація. Для України оптимальним варіантом було б перенесення майданчику перемовин на Захід, тобто в країни Європейського Союзу або до тієї ж Швейцарії, бо все колись починалося з Женеви», – говорить заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.
Петренко згадує Женеву, бо саме там 17 квітня 2014 року відбулися чотиристоронні переговори щодо врегулювання збройного конфлікту між Росією та Україною. І це була перша подібна зустріч – прототип і «Мінську», і «Нормандії». Крім того, додає Віталій Бала, саме в Швейцарії, за попередньою інформацією, має відбутися зустріч президентів США та Росії – Байдена і Путні.
«Локація нового «Мінську» має значення з тієї точки зору, аби це не викликало заперечень у Росії. Найпростіше буде перенести «Мінськ» до тієї країни, де пройде зустріч Путіна та Байдена – так у Путіна не буде підстав відмовити. Подейкують, що така зустріч пройде у Швейцарії. Але головне – це сформувати порядок денний. Формат буде підганятися під нього, – наголошує Бала.
«Куди поїде Путін, там, швидше за все, і буде зустріч. Швейцарія – ідеальний варіант. Ця країна не є членом НАТО, але є майданчиком для безлічі миротворчих ідей. Ісландію теж називали як можливе місце зустрічі Путіна та Байдена, хоча ця країна знаходиться надто далеко. Але має також свій миротворчий портфель – колись у Рейк’явіку Горбачов зустрічався з Рейганом», – нагадує перебіг подій історик та політолог Олександр Палій.
Він же додає, що навіть якби останніх ексцесів із примусовим приземленням пасажирського лайнеру та затриманням опозиціонера Протасевича не було, Білорусь все одно залишалась би неприйнятною для візиту української делегації країною. «Білорусь втратила суб’єктність, і перебування наших переговірників у Мінську може обернутися провокаціями проти них – тиском, підтасовками, шахрайством тощо. Білорусь – це вже небезпечно», – переконаний Палій.
Втім, варіант із Білоруссю ніхто не розглядатиме. Шукаймо на мапі світу інші місця, й назва одного з них – Женева – вже прозвучала.
Де прийматимуть ватажків «Л/ДНР»?
Однак обираючи серед поміж європейських міст, мусимо пам’ятати про одну складність. Формально Тристороння контактна група тому й називається тристоронньою, що включає до складу делегації України, ОБСЄ та Російської Федерації. Але неформально за неї стоять постаті ватажків самопроголошених республік Сходу. Згадаймо, що під протоколом, підписаним у Мінську 5 вересня 2014, стоять підписи не лише делегатів трьох офіційних учасників перемовин, але також і тодішніх глав «Л/ДНР» – Захарченка та Плотницького.
І хоча Захарченка вбито, а Плотницького відсторонено, «республіки» мають нових вождів. Якщо присутність останніх знадобиться для підписання нових угод абощо, може виникнути ситуація, коли ті просто не потраплять на місце проведення переговорів.
«Москва, яка постійно дистанціюється від розв’язаної нею війни, є зацікавленою в тому, аби ватажки «Л/ДНР» були присутніми на зустрічах. Тому важливо, аби вони були в’їзними у ту країну, куди перебереться «Мінськ», – каже Богдан Петренко.
А такими країнами не можуть бути Фінляндія або Австрія, зауважує Олексій Гарань, «бо тут ми говоримо про держави Європейського Союзу, які наклали санкції на російських чиновників і куди в’їзд бойовиків так само заборонений». Сам Гарань як теоретичне місце проведення майбутнього оновленого «Мінська» називає в тому числі «і Кишинів, і Белград».
Окремий варіант, який згадували майже всі експерти – це Казахстан з його старою (Алмати) та новою (Астана або ж Нур-Султан) столицями. «Є такий вислів: вдома і стіни допомагають, – нагадує Богдан Петренко. – Так от, в Європі на Росію ці самі стіни будуть тиснути. Тому недарма звучить ідея щодо Казахстану – ця країна політично ближча Росії, аніж інші. Так само, як у 2014 році їй була ближча Білорусь. Десь далі, тобто поза межами Європи, зустрічатися ніхто не стане, це очевидно. Тому Казахстан – найбільш реальний формат».
Щодо Казахстану з Петренком не погоджується Олександр Палій. «Переїзд мінських перемовин до Астани малоймовірний – Росія не захоче піднімати суб’єктність цієї країни. Азербайджан також не підійде: це буде неприємне нагадування для Кремля про те, як Азербайджан відбив зазіхання Москви на свою незалежність за допомогою турецької зброї», – каже він.
Варіант Алмати/Астани відкидають і Гарань, і Фесенко. «Казахстан – це і довго, і дорого. З Києва політ триває 5 годин, з Європи – ще довше», – нагадує Фесенко. «Астана – це вже Азія, а не Європа, туди просто незручно летіти. Туреччина теоретично могла б задовольнити всіх: вона проводить багатовекторну політику, і дружить, і свариться з Росією та Заходом одночасно», – говорить Гарань. А відтак місцем проведення нових зустрічей «міг би бути Стамбул», – резюмує він.
В кожному разі невдовзі всі теоретизування на тему, де краще розмістити «Мінськ», перейдуть у практичну площину. І зволікань більше не буде. Бо виникне «вже не нагода, а нагальна потреба. Реальні переговори з цього приводу почнуться скоро, і, думаю, до літніх канікул питання буде вирішене, бо іншого виходу немає», – переконаний Фесенко.
Хоча яка б альтернатива не була запропонована, із Москвою за неї доведеться повоювати. «Зміна локації буде сприйнята Росією болісно – як її власна поступка і як корекція Мінських угод. Сьогодні, мовляв, ми переїдемо з Мінську, а завтра змінимо послідовність виконання Мінських угод… Москва тут чинитиме спротив, і у середньостроковій перспективі Україна залишатиметься у мінському процесі, але онлайн», – вважає Богдан Петренко.
А Олександр Палій нагадує: «Основні переговори йдуть не в Мінську, а на рівні представників президентів України та Росії, тобто Єрмака і Козака зокрема». Власне, на цю обставину вказував днями і міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Канал «Єрмак – Козак» на сьогоднішній день є єдиним робочим засобом комунікації Києва і Кремля, зазначив Кулеба в інтерв’ю «Радіо Свобода».
Що ж стосується мінського формату, то він, як бачимо, чекає на своє перезавантаження. Або ж, як мінімум, на нову штаб-квартиру.
Наталія Лебідь, для «Главкома»
Коментарі — 0