Родичі бійців і волонтерів, які зникли ще у 2014 році, заявляють про порушення їхніх прав
Матері добровольців, які у 2014 році пішли воювати на Донбас і зникли безвісти, заявляють, що пошуком їхніх синів вже дев’ятий рік ніхто належним чином не займається. Жінки поскаржилися, що їм пропонують визнати тіла невстановлених осіб за своїх синів, та ще й супроводжають це цинічними заявами.
«Якщо вам не підходять ці тіла – пошукайте у братській могилі»
Катерина Хомяк – матір двох загиблих айдарівців каже, що на неї тиснули, аби визнала своїми синами незнайомих їй мертвих чоловіків
«У грудні 2014 року мені зателефонувала слідча і запросила до себе. Вона показала мені фото, результати ДНК-експертизи і сказала, що нібито є збіги за двома тілами. Я відповіла, що це щось не те (наведені факти видались пані Катерині непереконливими, – «Главком»). У 2015 році вже новому слідчому я пояснювала, що ці померлі геть не схожі на моїх синів. Криміналіст підтвердив, що тіла належать людям 30-40 років, а моєму молодшому сину на той час було 20 років, старшому – 24. І мені у відповідь кажуть: «Пані Катерино, якщо вам не підходять тіла – знаєте, отам на Краснопільському кладовищі є (у братській могилі)». Вибачте, але ж я забираю не кошенят чи цуценят, а дітей. І таке ставлення принижує… Тим паче потім одне з тіл, яке мені пропонували забрати, таки ідентифікували й перепоховали. Це був не мій син. Виходить так, що нам тілами просто закривають рота. Ніхто не думає, що варто послухати матір, яка каже, що це не її дитина», – розповідає вона.
«Зниклого безвісти» записали у «померлі»
Володимир Свірський, який служив у батальйоні «Кривбас», потрапив у заручники на Донеччині 24 серпня 2014 року. Через деякий час матері вдалося дізнатися, що його тримають у місті Сніжне. Понад вісім років Володимир перебуває поміж двох статусів – «заручник без встановленого місцезнаходження» та «безвісти зниклий».
«Вісім років ми чуємо, що ні у кого немає доступу, щоби дістати наших дітей, але ми знаємо, що цим фактично ніхто не займався. Навіть свідків не опитували, які поверталися з полону і могли щось знати. А органи, які мають забезпечувати пошук і повернення тих, хто мають статуси безвісти зниклих, безпідставно змінюють статуси. У моєму випадку сина перевели навіть не у статус загиблого, а у статус померлого. І що найбільш абсурдне – це вирішується у цивільному суді, без будь-якого ознайомлення з матеріалами справи. Не було навіть ніяких повідомлень, сповіщень – мені просто по факту прийшла судова ухвала на електронну пошту. Тобто військова частина подала матеріали справи, і суд, базуючись на них, визначив мого сина померлим», – розповідає Людмила Свірська. За її словами, такі ситуації не поодинокі і найчастіше це відбувається, коли на місцях змінюється керівництво, бо нові очільники не розбираються у давніх справах і передають їх на закриття.
Станом на 24 грудня 2014 року, за час АТО безвісти зникло 1667 людей з особового складу ЗСУ, ця інформація, за даними «Апостроф», пролунала на слуханнях у парламентському комітеті з питань охорони здоров'я
15 грудня 2017 року голова Служби безпеки України Василь Грицак заявив, що з початку російської агресії вважаються зниклими безвісти 403 громадянина України, серед них – 123 військовослужбовці, представники добровольчих батальйонів, працівники правоохоронних органів»
7 квітня 2021 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова повідомила, що у полоні на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей перебувають 280 громадян України, з них: 236 цивільні особи та 40 військовослужбовців. Ще 258 людей вважаються зниклими безвісти.
11 липня 2022 року Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Олег Котенко повідомив, що в Україні понад 7 тис. військових вважаються зниклими безвісти, частина з них – у полоні.
«Наші серця лишилися в бронежилетах наших синів»
Матір волонтера-заручника без уточненого місця перебування Лідія Місюренко каже, що не може навіть дізнатися, який орган розшукує зниклих безвісти і де перебувають їхні особисті справи
«Мій син, Борис Місюренко, возив із побратимами гуманітарну допомогу на блокпости й розвозив по частинах, а повертаючись, вони завжди вивозили на безпечну територію жінок і дітей. В одну з поїздок, 20 червня 2014 року, Борис потрапив у полон. Допомоги і підтримки ми від держави з того часу не отримували. Дев’ятий рік, як він перебуває у полоні. Рік, не день! Для нас війна розпочалася ще у 2014 році, наші серця лишилися в бронежилетах наших синів», – каже пані Лідія.
Сину знайомих Лідії Місюренко вже кілька разів змінювали статус. Спершу визнали загиблим, потім – безвісти зниклим, ще пізніше – полоненим, а зараз суд хоче змінити статус на «померлий».
«Закон досі повною мірою не запрацював»
Альона Луньова, яка також брала участь у брифінгу, заявляє, що у викладених вище кейсах є ознаки порушення закону «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», ухваленого у 2018 році.
«У ньому прописано зокрема й те, що змінювати статус захисників чи цивільних безпідставно не може жоден суд. У законі чітко визначено, що розшуки особи, зниклої за особливих обставин, не можуть бути припинені, доки не буде встановлене її місце перебування. Тому припиняти розшук, а тим паче виносити судові висновки зі зміни статусу, не можна, – зазначає вона. – Закон досі повною мірою не запрацював, хоч цього року вже вносилися зміни і з'явився уповноважений з розшуку цих осіб. Тепер ми хоча б знаємо, до кого можемо звернутися. Уповноважений зустрічається з родинами зниклих безвісти, але прогалини у виконанні закону дуже помітні. Насамперед мова про гарантії для родичів. Наприклад, мало хто знає, але цим законом передбачене право на виплату пенсії через втрату годувальника. Але з 2018 року родини зниклих безвісти її досі не отримують, або й не знають, що мають на це право.
Єдиний реєстр зниклих безвісти досі не запрацював, зазначає правозахисниця. Його має впроваджувати Міністерство внутрішніх справ, але це досі не реалізовано. А саме у ньому має бути зібрана вся інформація про зниклих безвісти цивільних і військових, і з наповненням цих даних можуть допомогти і волонтери, і громадські спілки тощо», – каже Луньова.
Учасники брифінгу наголосили, що розшуки зниклих безвісти мають продовжуватися попри те, що минуло вже більше восьми років, адже закон гарантує зниклому безвісти право бути розшуканим. Вони закликають не ігнорувати права їхніх дітей і не забувати про них навіть зараз, під час повномасштабної війни.
Аліна Євич, для «Главкома»
Коментарі — 0