Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Новий курс: від Євромайдану?

    • Наталя Іщенко
    • Розсилка
    <p>Майдан Незалежності, 28.01.2014 р.</p> - Новий курс: від Євромайдану?

    Майдан Незалежності, 28.01.2014 р.

    Фото з сайту Open Society Foundations

    Чому процес євроатлантичної інтеграції виявився складнішим, ніж здавалося

    Теми НАТО та ЄС завжди є актуальними під час загальнонаціональних передвиборчих кампаній в Україні. З огляду на те, що наступні вибори і президента, і парламенту відбудуться вже наступного року, нас прогнозовано чекає навала гучних заяв щодо «плюсів, мінусів, підводних каменів» євроатлантичної інтеграції та міркувань, чи дійсно нам це потрібно.

    Власне, процес вже пішов.

    Мінливі євроатлантичні настрої

    Нещодавно авторитетна Deutsche Welle вирішила спростувати заяву президента Петра Порошенка і дати відповідь на запитання «Чи справді абсолютна більшість українців прагне до ЄС та НАТО, як це стверджує глава української держави»?


    Президент України Петро Порошенко (фото: Станіслав Груздєв, Главком)
    Президент України Петро Порошенко (фото: Станіслав Груздєв, Главком)

    З’ясувалося, що за даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), найбільше українці хотіли до Європейського союзу та Північноатлантичного альянсу у 2014 році, тобто після перемоги Євромайдану. Якби тоді відбувся референдум про вступ до ЄС, «за» проголосувало б 54% українців. До НАТО тоді бажали вступити 48% респондентів.

    Відтоді підтримка євроатлантичних спільнот, як вважає DW, «дещо погіршилася». Згідно даними соцопитувань, які наводить видання, кількість охочих приєднатися до ЄС та НАТО, яка була рекордною в 2014 році, в 2015-му зменшилася, і з того часу або практично тримається на одному рівні (у випадку із рівнем підтримки вступу до НАТО), або постійно потроху зменшується (щодо вступу до Євросоюзу).

    У зв’язку з цим виникає багато запитань, серед них і такі:

    • Чи дійсно рівень підтримки українцями вступу до НАТО є недостатнім для забезпечення євроатлантичної інтеграції країни?
    • Чому не відбувається зростання підтримки ЄС, хоча Брюссель витрачає мільярди євро на допомогу Україні, працює безвіз, Угода про асоціацію та вільну торгівлю?

    Реформи важливіші

    Насправді, чотири останні роки немає тенденції зі зниження чисельності прихильників вступу до Альянсу.

    Більше того, з огляду на результати соцопитувань не можна казати про якусь недостатню підтримку суспільством євроатлантичних прагнень України.

    Справа в тому, що для приєднання до НАТО ніхто не вимагає постійної абсолютної підтримки членства в Альянсі суспільством.

    Можна навести приклад: трохи більше, ніж за рік до вступу в НАТО Чорногорії, у лютому 2016 року, лише 48% чорногорських громадян позитивно ставилися до НАТО, і майже стільки ж – 47% - мали негативну думку. Ці неоднозначні дані, як ми знаємо, ніяк не завадили країні стати повноправним членом Північноатлантичного Альянсу.

    Важливо розуміти, що головним маркером готовності країни до вступу до НАТО є не «стала абсолютна більшість прихильників Альянсу в суспільстві», а відповідність країни «натівським» стандартам. Для цього треба не тільки провести докорінне реформування структур безпеки і оборони, але і забезпечити загальні демократичні й інституційні перетворення. Наприклад, план дій щодо членства в НАТО Албанії передбачав зобов'язання з реформування не тільки збройних сил та безпекового сектору, а й політичної, виборчої та судової систем.

    Отже, українська влада, експертна спільнота та журналісти мають усвідомити, що для отримання шансу приєднатися до НАТО треба дбати не тільки про забезпечення «пронатівської більшості в суспільстві», а проводити всеохоплюючі «натівські» реформи. Саме якість реформування, а не 2-3% в опитуваннях, і буде ознакою готовності України до вступу в Альянс.

    Все добре, але не добре

    Якщо говорити про ставлення українців до Європейського союзу, то тут, дійсно, все не надто позитивно.

    На перший погляд, не дуже зрозуміло, чому довіра знижується.

    Масштаби допомоги Європейського союзу Україні вражають. Ось нещодавно, 26 червня, Рада Європейського союзу затвердила надання Україні 1 млрд євро макрофінансової допомоги. Кошти призначені для покриття фінансових потреб України, підтримки економічної стабілізації і програми структурних реформ.

    Загальний обсяг зобов’язань з надання Україні макрофінансової допомоги з боку ЄС на проведення реформування складає 12,8 млрд євро, з них 2,8 млрд вже надано за попередніми програмами. А ще понад 200 млн євро було спрямовано Євросоюзом до Україні через фінансування грантових проектів.

    Успішно та ефективно працюють Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом, поглиблена і всеохоплююча зона вільної торгівлі з ЄС. 27 червня, у четверту річницю підписання Угоди про Асоціацію, Петро Порошенко відзначив позитивні наслідки вступу в дію документів. Він повідомив, що «з року в рік» фіксується зростання практично на третину експорту українських товарів та послуг до Європейського союзу, а «станом на сьогодні частка ринку ЄС для торгівлі України сягнула 42%».

    Нещодавно відзначали ще одну «єврорічницю» - 11 червня 2018 року виповнився рік безвізовому режиму України з Європейським союзом. За цей час скористалися безвізом 555 тисяч українців, і ця цифра каже про зближення України та ЄС в людському вимірі.

    Щодо політичної підтримки України з боку ЄС, то 29 червня на саміті в Брюсселі лідери Євросоюзу погодили продовження до кінця 2018 року економічних санкцій проти Російської Федерації через анексію Криму та підтримку сепаратистів на Донбасі.

    Тобто ми бачимо і політичну, і економічну співпрацю України з Європейським союзом, і розвиток відносин, і підтримку нашої країні не на словах, а на ділі... Але чим тоді незадоволені українці?

    Більшого… не вимагай

    Здається, причина деякого розчарування в ЄС в тому, що після Євромайдану люди чекали від Європейського союзу чогось більшого, ніж фінансової допомоги, запровадження вільного пересування Європою та розвитку двосторонньої торгівлі, а після анексії Криму та початку війни на Донбасі – суттєвішої підтримки, ніж санкції проти РФ.



    Виходячи на Майдан в 2013-2014 рр., українці, напевно, сподівалися на швидкий вступ до Євросоюзу (або хоча б на швидкий початок переговорів про вступ). Після початку трагічних подій в Криму і на Сході наші громадяни, можливо, очікували від європейських країн буквально втручання в конфлікт. Але цього, звісно, не відбулося.


    Євромайдан (фото Сергія Моругіна)
    Євромайдан (фото Сергія Моругіна)

    В 2014 році багатьом хотілося вірити, що мета – членство в Євросоюзі - вже на відстані протягнутої руки. Але реальність є такою, що навіть найсумлінніше виконання Угоди про асоціацію в правовому сенсі не наближає Україну до вступу ЄС, а наявність цього договору не дає Києву право отримувати від Брюсселю військову допомогу.

    Справа в тому, що Додаток до Угоди про асоціацію між ЄС і Україною, який ухвалили лідери Євросоюзу на вимогу Нідерландів, чітко вказує, що документ не надає Україні перспективу членства в ЄС та не обіцяє надати її у майбутньому. Ще одним пунктом Додатку зафіксовано відмову Україні у гарантіях колективної безпеки та наданні військової допомоги. Звичайно, це не означає, що Київ не може домовлятися про співпрацю з цього питання з країнами ЄС на двосторонній основі, але сама наявність цього застереження є промовистою.

    Після ухвалення цих нідерландських пропозицій, Марк Рютте, прем'єр-міністр Нідерландів, заявив, що не виключає, що колись Україна приєднається до ЄС «але якщо це і станеться, то не на базі цієї Угоди».

    В очікуванні єврожиття

    В цих умовах єдиним можливим варіантом наближення до ЄС, незважаючи ні на що, є… фактичне наближення до ЄС.

    Мова тут, як і у випадку із НАТО, зовсім не про агітацію громадян заради досягнення всенародної підтримки євроінтеграції. Справа у проведенні трансформації країни чітко за європейськими лекалами.

    Україна має розпочати ще інтенсивніше запровадження європрактик, євронорм та євростандартів в усі сфери життя, і таким чином стати «країною ЄС» за всіма можливими критеріями, окрім статусу.

    У принципі, реформи, що запроваджує влада, в тому числі – на гроші Євросоюзу, багато в чому і є виконанням цього завдання. Інше питання, чи дійсно країна, завдяки реформуванню та змінам, стає схожою на «євросоюзівську» державу.


    Малюнок з сайту The Moscow Times, від 13.11.2013 р.
    Малюнок з сайту The Moscow Times, від 13.11.2013 р.

    І вітчизняним євроінтеграторам, і євробюрократам, в принципі, має бути зрозуміло, що проведення «Маршу рівності», він же «КиївПрайд», в столиці, не є для переважної більшості українців доказом позитивного результату єврореформ в державі. Не в змозі переконати їх і обнадійлива динаміка змін найкраще на діаграмах, що демонструються у високих кабінетах.

    Люди мають побачити і відчути(!) позитивні єврозміни в своєму повсякденному житті, інакше розчарування обраним проєвропейським курсом буде лише посилюватися. Більше того, якщо люди будуть впевнені, що нинішня влада тримає курс на ЄС, запроваджує європейські реформи, а вони, між тим, живуть не краще, а то й гірше, Україну може чекати або занурення в процес пошуків особливого українського шляху, або, в гіршому випадку, суттєве корегування зовнішньополітичних орієнтирів.

    Наталя Іщенко, для «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ