Що з себе представляють комітети у нинішній Раді?
Поточний тиждень в календарному плані Верховної Ради України проходить під знаком «роботи в комітетах, комісіях і фракціях». Спробуємо розібратися, а що собою являють парламентські комітети нинішнього скликання Верховної Ради? Це реальний інструмент законотворчості? Або PR-майданчик окремих персоналій і їх політичних груп?
Роботу Верховної Ради України не лаяв тільки ледачий – пряма трансляція засідань дає ґрунт для сумнівів в адекватності тих чи інших персоналій настільки, що навіть самі народні депутати звернули на це увагу – минулого тижня Денисом Силантьєвим був зареєстрований законопроект про обов'язкову щорічну наркологічну експертизу можновладців. Правда, більш-менш посвячені люди вміють розділяти прагнення покрасуватися на пленарних засідань від реального вирішення питань, яке відбувається в тиші парламентських комітетів. Хто ж контролює цей процес?
Відразу після дострокових виборів 2014 року, політичні партії, що пройшли до парламенту, продемонстрували безпрецедентне за своєю наївністю єднання - сформували широку коаліцію. Крім урядових портфелів, були поділені і парламентські комітети. Гібрид «вужа і їжака» почав розпадатися влітку 2015 року, а вже 1 вересня з корабля втекли перші... пасажири – фракція «Радикальної партії Олега Ляшка» вийшла з коаліції. «Радикальний» лідер Ляшко грюкнув дверима і заявив про відкликання своїх представників з керівництва парламентських комітетів, а керівник Комітету з фінансів і банківської діяльності Сергій Рибалка навіть продемонстрував журналістам заяву про складання повноважень.
На цьому послідовність «радикалів» закінчилася: після ТВ-ефірів заяви були заховані і по цей день три парламентські комітети – з питань фінансів і банківської діяльності, з питань будівництва та житлово-комунального господарства і комітет з питань промислової політики і підприємництва – контролюються фракцією Радикальної партії.
Наступною, 17 лютого 2016 року, втекла «Батьківщина» Юлії Тимошенко, не забувши прихопити з собою комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронних органів і комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Зваживши всі «за» і «проти», через добу після «Батьківщини» з коаліції вийшла фракція «Об'єднання «Самопоміч», за традицією не з порожніми руками: антикорупційний комітет, комітет з міжнародних справ і комітет з питань інформатизації та зв'язку стали, на думку однопартійців Садового, втішним призом.
Що ж стоїть за подібною великодушністю «коаліційних» фракцій, які допустили подібне? На думку експертів, головна причина – невпевненість у власних силах утримати хитку коаліцію. Безрезультатне голосування за зміну глав комітетів на користь правлячих фракцій та малих партнерів, які долучилися до них, покаже всьому українському суспільству, що існування коаліції – не більше, ніж міф, що перешкоджає проведенню дострокових виборів. Мета, з точки зору влади, благородна, але і терпіння має свої межі. Фракції, що вийшли з коаліції, навчилися і дуже активно використовують трибуни парламентських комітетів в політичній боротьбі, завдаючи відчутні рейтингові удари опонентам з влади. І якщо на заяви комітету боротьби з корупцією, очолюваного Єгором Соболєвим з «Самопомочі», вже звикли не звертати уваги (яка різниця, скільки він зібрав підписів за відставку Луценка, якщо генпрокурор сам може себе «потопити» в прямому ефірі регламентного комітету), то політизація діяльності комітету з фінансів і банківської діяльності викликала відверте роздратування. Відкрита конфронтація керівника комітету Сергія Рибалка з НБУ, Міністерством фінансів, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та іншими державними структурами може розглядатися не тільки, як спроба догодити політичним інтересам, а й як спроба дестабілізації фінансової системи країни. З усіма наслідками, що випливають, і які можуть відчути на собі і прості члени комітету з фінансів і банківської діяльності.
Один з народних депутатів порахував і озвучив невтішну статистику: за два роки роботи під керівництвом Рибалки комітет ухвалив лише 72 рішення, з них за 11 місяців 2016 року - всього 23. І це в умовах нестабільності фінансового ринку і недовіри державним інституціям. Зате ним же з трибуни комітету було зроблено понад 50 політичних заяв, які не мають до комітету ніякого відношення. Плюс фальсифікація з кандидатами до ради НБУ.
Тим контрастніше сприймається робота іншого парламентського комітету – регламентного, який був на слуху минулого тижня через розгляд питання про зняття недоторканності з народного депутата від «Опозиційного блоку» Вадима Новинського. Завдяки прямій трансляції ТВ-каналів вся країна змогла переконатися, що професіоналізм у прийнятті комітетських рішень може взяти верх над політичною доцільністю.
Очевидно, що генпрокурор Луценко особисто з'явився на засідання, а не відправив замість себе якогось заступника, що має профільну освіту і міг би давати відповіді на елементарні юридичні питання тому, що йшов блиснути на політичному шоу із заздалегідь передбачуваним фіналом. Шість голосів із дев’яти були від БПП і «Народного фронту», а потрапив на професійну дискусію, в якій його сарказм викликав лише подив. Некомпетентність генерального прокурора була настільки очевидною, що комітет одноголосно (!) відправив його на переекзаменування.
Так чи інакше, але гул невдоволення ситуацією у Верховній Раді наростає. До політичних інтересів фракцій коаліції додаються інтереси державні - дестабілізація ззовні з підспівуванням доморощеними політиками вже набридла. Для влади настав час робити висновки. Або ковтати образу політичного підлабузництва і власного безсилля.
Інна Михайлівська, для «Главкома»
Коментарі — 0