Долю «Північного потоку-2» визначать президенти США та Росії. Україна – поза грою
За кілька днів у нейтральній Швейцарії зустрінуться президенти США та Росії. Одне з ключових питань – пошук компромісу щодо подальшої долі обхідного газопроводу «Північний потік-2» (Nord Stream-2), який Росія добудовує в обхід України та Польщі. Ця тема вже декілька тижнів поспіль перебуває у фокусі уваги міжнародної спільноти. Чому Вашингтон раптом змінив свою позицію і вирішив відмовитися від санкцій проти компанії-оператора Nord Stream-2?
Справжньою сенсацією стала оприлюднена наприкінці травня заява глави Білого дому Джо Байдена про те, що він не хоче нових санкцій проти «Північного потоку – 2». Адже, за його словами, «введення обмежувальних заходів проти газопроводу «Північний потік– 2», який уже практично добудований, буде контрпродуктивним для відносин США з Європою». Тобто відмова Байдена від продовження санкцій пояснюється сподіваннями покращити відносини між США та Європейським Союзом, а точніше – з Німеччиною. Гостро критично на заяву лідера США прореагував прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький – він вважає помилкою рішення США відмовитися від санкцій задля налагодження відносин з Німеччиною. «Німеччина – це не Європейський Союз. Німеччина – це Німеччина, і вони мають свої інтереси, і траплялося так, що їхні інтереси цілком узгоджені з російськими інтересами», – сказав в інтерв`ю американській пресі Моравецький.
Схоже, критика звідусіль подіяла, тому згодом з Вашингтона прозвучала інтригуюча для Кремля, але обнадійлива для України інформація про те, що позиція Білого дому може кардинально змінитися. Під час слухань у Конгресі 9 червня державний секретар США Ентоні Блінкен заявив, що рішення про відмову від запровадження санкцій проти компанії Nord Stream 2 AG та її директора Маттіаса Варніга Штати можуть переглянути. «Ми зробили виняток для санкцій, але цей виняток може бути скасований у будь-який момент», – сказав держсекретар, і додав, що зараз Сполучені Штати ведуть активні перемовини з Німеччиною щодо зменшення шкоди від запуску «Північного потоку-2», зокрема й для України. Відразу ж делегація «Нафтогазу України» на чолі з його очільником Юрієм Вітренком відбула до Вашингтону – з 10 по 16 червня українська сторона проведе низку зустрічей з метою захисту національних інтересів нашої держави напередодні зустрічі президентів Байдена та Путіна. Але з власних джерел «Главкому» відомо, що зустрічі проходять дуже важко.
Задля вирішення суперечок довкола будівництва російського трубопроводу «Північний потік-2», 15 липня канцлер Німеччини Ангела Меркель також зустрінеться з Джо Байденом у Вашингтоні. Берлін нібито готується запропонувати Вашингтону посилення підтримки України в обмін на перегляд позиції США щодо будівництва російського газопроводу. Скоріш за все, пані Меркель в черговий раз запропонує, як і чим заповнити українську ГТС після запуску «Північного потоку-2» – раніше Німеччина вже пропонувала Україні стати експортером водню. Адже у разі, якщо Європа захоче досягнути своїх кліматичних цілей, їй знадобиться водень як енергоносій. Ідея полягає в тому, що потрібно буде переобладнати для цього існуючу мережу газопроводів України.
Це короткий опис запланованих подій за участі лідерів трьох держав, але що криється за лаштунками їхніх намірів щодо Nord Stream 2, можна лише здогадуватися. До прикладу, ексміністр закордонних справ Павло Клімкін вважає, що долю обхідного шляху визначать лідери США, Німеччини та Росії, а голос України ніхто з них не слухає. Про це він заявив на форумі Urainian gas open, організований Energy Club 10 червня. На цьому форумі експерти обговорювали перспективи подальшої роботи газотранспортної системи України (ГТС) в разі, якщо не вдасться зупинити чи хоча б загальмувати добудову обхідного газопроводу.
Клімкін про «когнітивний дисонанс» у відносинах з європейськими партнерами
В разі запуску Nord Stream 2 Росія отримає потужний інструмент для подальшої протидії трансатлантичним інтересам. «Ми проти трубопроводу, який розглядаємо як геополітичний проєкт Росії, що загрожує європейській енергетичній безпеці та фактично підриває безпеку наших близьких партнерів, у тому числі України та інших країн на східному фланзі НАТО», – наголосив речник Державного департаменту США Нед Прайс. Але останнім часом чомусь стали забувати про те, що припинення транзиту газу через Україну відкриває для Росії можливості для більш масштабної воєнної агресії.
Понад 5 років тому «Главком» намагався знайти відповідь на запитання, чи зупинить Європа антиукраїнський газовий пакт Шредера-Путіна? Тоді Європарламент закликав запобігти повній зупинці газотранспортної системи України, потужності якої розраховані на щорічне постачання 150 мільярдів кубометрів газу в Європу. Протягом більш ніж півстоліття газові магістралі України несли «блакитні» потоки з Росії до 18-ти країн Європи, а Україні приносили мільярдні доходи за послуги транзиту.
Проєкт будівництва другої черги газопроводу Nord Stream-2 став логічним продовженням розпочатого 2005 року будівництва глибоководного Північно-Європейського газопроводу по дну Балтійського моря для постачання російського газу в Німеччину та Велику Британію в обхід України та Польщі - Nord Stream-1. Проєкт іронічно охрестили «Пактом Путіна – Шредера» – за аналогією пакту Молотова-Ріббентропа. Вже тоді стало ясно що Европа зробила ставку на Кремль, який створював образ України на світовій арені як ненадійного постачальника газу. Європа з легкістю проігнорувала транзитні можливості України, повіривши Путіну, який неодноразово заявляв на весь світ: «Украина «тырит» газ».
Отже, заклики Євросоюзу виявилися порожнім дзвоном, адже за останні 5 років європейські компанії разом з «Газпромом» майже повністю збудували вже й другу чергу обхідного шляху (третього за рахунком на півночі Европи), тому послуги нашої ГТС, схоже, після 2024 року взагалі не знадобляться Європі. Бізнес-інтереси німецьких фірм з російським «Газпромом» переплелися настільки міцно, що розірвати їх Євросоюз не спромігся. Тепер ключове питання – в яких обсягах Україна має отримати компенсацію за втрату транзиту, адже угода про Асоціацію України з Європейським союзом зобов`язує сторони «докладати зусиль для сприяння використанню інфраструктури передачі та збереження газу», але детальніше про це пізніше.
«Насправді між нами і нашими партнерами щодо «Північного потоку-2» є когнітивний дисонанс. Ми боремося за те, щоб наша ГТС працювала, щоб ми залишалися надійним транзитером, а це означає, що ми важливі ще й з точки зору енергетичної безпеки. Але наші європейські партнери дивляться під іншим кутом зору… і поки що не зрозуміло, якою буде наступна коаліція в Німеччині після виборів у вересні», – вважає Павло Клімкін.
Ексміністр підтвердив, що питання «Північного потоку-2» буде обговорюватися Путіними і Байденом у Женеві. «Газопровід ще не працює, і процес його запуску буде пов'язаний з умовами (які будуть досягнуті в ході зустрічі – «Главком»). США, прийнявши це рішення (про скасування санкцій – «Главком»), яким би болісним воно не було для нас, створили для себе абсолютно новий маневр в зовнішній політиці. Тепер вони (Байден і Путін – «Главком») знаходяться за одним столом з метою обговорення умов запуску «Північного потоку-2», а також інших питань енергетичної безпеки. Фактично без США ніяких ключових питань – ані політичних, ані технічних – визначатися не буде», – заключив Павло Клімкін.
Яка ж місія України у цій грі? «Ми точно не є найсильнішим гравцем у цій грі. Я також бачу, і мене це дуже тривожить, що нашу думку не особливо беруть до уваги в процесі подальших переговорів», - заключив Клімкін, акцентуючи на відсутності діалогу сторін на усіх рівнях.
Непередбачуваність політичних рішень у Кремлі – це виклик енергетичній безпеці не лише України, а й всієї Європи, де інколи ухвалюють рішення, неадекватні ситуації. Отже, Україні потрібно готуватися до різних сценаріїв розвитку подальших подій через ймовірне припинення транзиту російського газу через Україну.
В Европу в обхід України: «Північний потік-2» – це вже четвертий обхідний шлях
Доцільно наголосити, що вже давно стало зрозуміло, що Росія – за активної підтримки з боку країн Європейського Союзу, впевнено реалізувала декілька дуже вартісних проєктів побудови обхідних шляхів для транзиту газу в Европу. Але Україна і досі не отримала жодних компенсацій через втрату транзитних можливостей, хоча це передбачено європейським законодавством.
«Главком» писав про те, що перший обхідний маршрут постачання російського газу в Німеччину без України – «Ямал-Європа» - запустили 1999 року – магістраль завдовжки 2000 км з`єднала родовища північного Сибіру з Європою.
Другий проект в обхід України запустили 2002-го року по дну Чорного моря під назвою «Блакитний потік» - ця магістраль розрахована на транспортування приблизно 16 млрд кубометрів газу в рік з Росії до Туреччини.
Третім став проект «Північний потік» - Nord Stream, точніше, його перша черга. Тепер завершується будівництво другої черги Nord Stream-2 – це вже четвертий обхідний газогін. І це не межа, адже поки з допомогою санкцій будівництво гальмувалося (запуск планувався 2019 року), Росія запустила «Турецький потік».
П’ятим можна вважати «Турецький потік» (на заміну скасованого проєкту «Південний потік») – газ з Росії постачається по дну Чорного моря до Туреччини та Болгарії, а далі в європейські країни. Перше постачання газу до Болгарії відбулося 1 січня 2020 року.
Якщо просумувати потужності діючих альтернативних газопроводів, то обсяги обхідних маршрутів вже давно перевищили пропускну здатність українських магістралей в напрямку європейських країн. І хоча «на публіку» Европа нібито протидіє побудові альтернативних шляхів для російського газу, в дійсності факти свідчать про зовсім іншу реальність.
«Ще з 90-их років стратегія Росії полягає в тому, що, цитую покійного Рема Вяхірєва (колишній керівник «Газпрому» – «Главком»), «нужно вырубить Украину по транзиту». Зараз продовжується ця послідовна політика. Інший аспект цієї політики був спрямований на Німеччину – на півночі через Балтику, а також на Туреччину через Чорне море. Ми даремно не згадуємо про «Турецький потік», тому що це «кліщі»: на Балтиці два «Північних потоки», на Чорному морі мав бути «Південний потік» – зараз вже є 50% його потужності, і «Турецький потік». Це оті «кліщі», які охоплюють не лише Україну, але й центральну та східну Европу», – заявив на форумі один з найдосвідченіших фахівців з питань «Північного потоку-2», президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
Що має робити Україна після запуску «Північного потоку-2»?
Виступаючи на згаданому форумі Urainian gas open, Михайло Гончар звернувся до присутнього в залі голови Секретаріату Енергетичного співтовариства (ЕС) Янеза Копача з проханням не забувати про існуючі нормативи для запобіганню проблем, які виникають через втрату транзитних можливостей держави:
«В Угоді про Асоціацію з Європейським Союзом є стаття 274, яка накладає зобов`язання на європейську сторону. Стаття чітко формулює, що сторони повинні враховувати можливості газотранспортної інфраструктури і газових сховищ при реалізації і координації своїх проектів, планів і програм. В Україні є вільні транзитні потужності ГТС обсягом 90 млрд куб м, тому спочатку мають бути використані саме ці потужності, а вже потім можна давати «зелене світло» для реалізації проектів, якщо раптом у Европі виникне дефіцит газу», – наголосив Михайло Гончар.
Постає питання: «навіщо десятки мільярдів євро було зарито в землю від Ямалу до Балтійського чи Чорноморського узбережжя, якщо можна було використовувати існуючі газопроводи? Тому наша політика повинна базуватися на тому, щоб у випадку реалізації «Північного потоку» і завершення другої нитки «Турецького потоку» поставити питання про відповідні компенсації, причому на 50-річний період. Тому що обидва проекти мають такий життєвий цикл – 50 років», – заключив Михайло Гончар.
Отже, експерт радить домагатися від європейських партнерів виплати компенсацій протягом 50 років за щорічні втрати доходів на суму десь 1,5 млрд євро від запуску першої черги «Північного потоку-1» (загалом 75 млрд євро). Плюс приблизно стільки ж після запуску другої черги цього обхідного шляху, тобто загалом Україна має отримати компенсацій на суму близько 150 млрд євро.
Плюс до того ж Україна має право отримати компенсації від втрат через запуск «Турецького потоку». Звертаючись до Янеза Копача, пан Гончар заявив: «Ми члени Енергетичного співтовариства (ЕС), і от наші партнери по договору ЕС нам завдають пряму шкоду, тому що вони перемикають постачання газу саме на новозбудований «Турецький потік». Він може називатися ще й «Балканський потік», але це не змінює суті. Але, на жаль, ми не бачимо активної позиції Секретаріату ЕС, його керівних органів на завдану нам шкоду, – дорікнув Янезу Копачу Михайло Гончар. – Мене також вражає позиція Європейської Комісії, яка нібито нічого не бачить. Ми ще маємо запас міцності і потенціал протидії», – запевнив Гончар.
Склалася парадоксальна ситуація, коли за наявності вільних транзитних потужностей в Україні, на європейський ринок постачається менше газу, і це поки що не запрацював «Північний потік-2», а також не повністю завантажена друга гілка «Турецького потоку». Михайло Гончар переконує, що Україна буде ставити ці питання перед Європейською комісією, тому що мова йде про енергетичну солідарність – заради енергетичної безпеки Европи.
Наталка Прудка, для «Главкома»
Коментарі — 0