Військовий експерт Юрій Федоров: Повторний штурм Києва приречений на провал

У перші місяці 2023-го можливий новий великий наступ російської армії на Київ. Про це у нещодавньому інтерв’ю заявив головнокомандувач Збройних сил Валерій Залужний. Росіяни не приховують, що у прийдешньому році хочуть завершити «спеціальну воєнну операцію» на свою користь.

Які вони мають підстави для таких сподівань, а головне – ресурси для цього, «Главкому» розповів член Чеської асоціації міжнародних досліджень, колишній науковий співробітник Королівського інституту міжнародних відносин у Лондоні, військовий експерт та фахівець з безпеки Юрій Федоров.

«У росіян на цій війні менше санітарних втрат»

Наступного року чисельність російської армії має збільшитися до 1,5 млн осіб. Наскільки швидко та якісно за нинішніх умов Росія може підготувати свої війська, чого насамперед слід побоюватися Україні?

Насамперед скажу, що коли ми говоримо про 1,5 млн, то йдеться не про реальну чисельність, а про штатну. Тобто це кількість посад, які мають бути заповнені людьми. Але скільки з цих посад насправді заповнені, ми з вами не знаємо... Реальна чисельність на початок повномасштабної війни становила 800-850 тис. Під час війни Росія втратила вбитими, за оцінками Генштабу Збройних сил України, вже понад 100 тис. людей. Якщо додати до цього санітарні втрати, то йдеться, ймовірно, про 150 тис.

Цікава деталь. Зазвичай санітарні втрати рахують як 1 до 3 по відношенню до убитих. Але у цій війні санітарних втрат у росіян набагато менше. Скоріше за все, це пов’язано із тим, що велика кількість поранених помирає просто на полі бою. Їх не вивозять, або не встигають відправити на лікування.

Це до питання, скільки військових вибули з війни. Тепер про те, скільки додатково з’явилися. Це приблизно 20 тис. добровольців, про це говорив Шойгу. У Росії провалилася програма із залучення добровольців. 20 тис. явно замало для компенсації втрат, яких зазнала російська армія.

Програма залучення на війну добровольців у РФ набула максимального поширення на початку осені. Тоді втрати російських військ убитими становили 70-80 тис., а якщо додати і санітарні втрати – то близько 100 тис. Якщо програма вербування добровольців провалилася, значить потрібно було влаштовувати програму часткової мобілізації. З її допомогою мобілізували близько 300 тис. людей. З цими цифрами погоджуються і у Києві, генерал Залужний каже про 300-350тис. 

Щодо якості підготовки мобілізованих, це залежатиме від того, скільки часу їх навчатимуть. Наприклад, мобілізовані, яких вже відправили на фронт, а це близько 150 тис., майже не проходили серйозну військову підготовку, вони навчаються вже безпосередньо під час боїв. Вони непідготовлені, не вміють воювати і їх швидко можуть вбити. Виживуть і отримають серйозний бойовий досвід, мабуть, близько 25–30%.

Збільшення штатної чисельності російської армії до 1,5 млн осіб означатиме, що потрібно буде призвати ще як мінімум 350 тис. людей. Це пов'язано зі структурною перебудовою, яку планують провести у російських збройних силах, а саме зі створенням двох нових військових округів. Заплановано також реорганізацію бригад та дивізій, у тому числі, у Херсонській та Запорізькій областях. Це вимагає збільшення удвічі особового складу. Це питання не одного року, бо перетворення бригади на дивізію потребує серйозних організаційних заходів.

Але навряд чи Путін стільки чекатиме, він хоче якнайшвидше закінчити війну на свою користь. Українське командування говорить про можливий новий великий наступ росіян вже у лютому. Чим він відрізнятиметься від того, що був на початку повномасштабного вторгнення?

Головнокомандувач Збройних сил Валерій Залужний сказав, що новий наступ можливий або наприкінці січня, або у лютому-березні. Для цього наступу будуть використовувати близько 200 тис. мобілізованих, яких готують зараз. На момент наступу термін їхньої підготовки складатиме близько трьох місяців і цього недостатньо. Щоби підготувати не гарматне м'ясо, а боєздатного піхотинця, потрібно як мінімум пів року інтенсивної бойової підготовки, плюс злагодження бойових частин та з'єднань. Всього 7-8 місяців, як мінімум.

«ЗСУ краще підготовлені до наступу з Білорусі зараз, ніж у березні 2022-го»

В інтерв’ю The Economist головнокомандувач Валерій Залужний каже про ймовірність нового наступу на Київ з території Білорусі. Але при цьому українські генерали визнають, що накопичених ворогом сил наразі замало для такого наступу. Навіщо тоді зараз говорити про можливий наступ із Білорусі?

Це питання до українського командування. Я припускаю, що генерал Залужний та його підлеглі виходять із найнебезпечнішого варіанту, англійською worst-case scenario (найважчий можливий результат, який можна розумно прогнозувати у даній ситуації, – «Главком»). Будь-який грамотний і досвідчений воєначальник повинен виходити з найнебезпечнішого варіанту розвитку подій, навіть якщо його ймовірність невелика.

Але Збройні сили України набагато краще підготовлені до відбиття такого наступу, ніж у лютому-березні 2022-го. Цей наступ приречений на провал. Я маю на увазі можливість штурму Києва. Штурм такого добре укріпленого, здатного до оборони міста як Київ, потребує значно більшого угруповання. Називають цифру у 300 тис. військових, деякі оглядачі кажуть і про 500 тис.

Під час штурму Берліна у Другу світову у місті теж було близько 3 млн населення. Його захищало угруповання у 100 тис. німецьких військ, у той час як радянське угруповання становило майже 500 тис. Таке співвідношення сил дозволило протягом приблизно трьох тижнів взяти Берлін. У нинішній війні росіяни не мають можливості створити таке велике угруповання.

Але гарматне м’ясо небезпечне просто своєю величезною кількістю. У росіян і надалі спостерігатиметься перевага у кількості солдатів? Наскільки ця перевага здатна вплинути на хід війни?

Кількісна перевага може бути. Forbes кілька днів тому публікував оцінки співвідношення сил Росії та України. За ними, у боях з початку повномасштабного вторгнення брали участь 250 – 300 тис. особового складу Збройних сил України, і 250 – 400 тис. росіян. Це дані на кінець листопада

Валерій Залужний допускає, що за Уралом може готуватися угруповання для майбутнього наступу. Скільки йому часу потрібно для того, аби передислокуватися до Білорусі? Що свідчитиме про те, що буде наступ звідти?

Свідчитимуть військові ешелони, які підуть до Білорусі з Росії у великій кількості. Але перекидати потрібно не лише особовий склад, а й значну кількість озброєння та бойової техніки. Спробуємо підрахувати, скільки ешелонів потрібно, щоби перекинути 200 тис. військових. Якщо один військовий ешелон – це тисяча осіб, потрібно декілька сотень ешелонів. Особовому складу потрібні танки, артилерійська зброя тощо, тобто йдеться про тисячі ешелонів. І якщо ми фіксуватимемо десятки ешелонів на день, близько 100-200 ешелонів на тиждень, які прямуватимуть з Росії до Білорусі і там вивантажуватимуться, це свідчитиме про накопичення сил і засобів для створення ударного угруповання.

На початку повномасштабної війни загинуло багато російських офіцерів, які мали бойовий досвід і знання. Хто тоді готує нинішніх мобілізованих?

Це найважливіше питання. Це одна з найболючіших і найслабших точок російської армії. Якщо мобілізовано 300 тис., з яких 150-200 тис. зараз готуються до бойових дій, то їх мають навчати офіцери. На одного офіцера зазвичай припадає близько 10 рядових. Припустимо, що у навчальних частинах припадатиме більше рядових на одного офіцера, але все одно для підготовки 200 тис. мобілізованих потрібно 15 – 20 тис. офіцерів, які займатимуться цими рядовими, підтримуватимуть дисципліну, навчатимуть військовому життю і бойовій підготовці. А де їх взяти? Їх немає.

Як вирішується проблема? За рахунок дострокового випуску курсантів військових училищ. Але це 20-річні хлопці, як і чому вони навчатимуть солдатів, самі не маючи досвіду військової служби, я вже не кажу про бойовий досвід. Можливо залучатимуть мобілізованих офіцерів запасу, але ці офіцери закінчили військові кафедри років 15-20 тому і вже забули, чого їх там навчали. Тобто підготовка мобілізованих буде вкрай низького рівня.

«Путін недооцінив ЗСУ та українське суспільство»

В інтерв’ю «Главкому» перед початком повномасштабної війни ви висловили сумнів у тому, що вона може початися. З іншого боку, ви говорили, що навіть якщо війна почнеться, Росія не матиме сил завоювати лівобережну Україну, взяти Одесу. Так і сталося. У вас є відповідь, чому агресора сам цього не розумів?

Повинен сказати, що я, як і багато колег, компетентних спостерігачів, за винятком американської розвідки, сумнівався у тому, що Путін нападе. Саме тому, що шанси на перемогу, на досягнення цілей, які він міг поставити, скажімо, окупувати лівобережну Україну, були мінімальними.

Ну, так воно загалом і сталося. Інша річ, що Путін ризикнув і зробив тяжкі помилки: переоцінив міць своїх Збройних сил і категорично недооцінив ані Збройні сили України, ані українське суспільство. Він зазнав невдачі, тому що для окупації території, на якій проживає близько 20 млн людей, потрібно мати набагато більше угруповання військ. У 4-5 разів більше, ніж є у супротивника. Нічого подібного у них і близько не було. Угруповання, зосереджене на кордонах України наприкінці лютого, дорівнювало приблизно 200 тис. Цього замало, щоби вирішити військові задачі, які він поставив.

Але ж і з цією кількістю нових мобілізованих, про яку говорить керівництво Росії, неможливо буде захопити Україну.

Так, але він може спробувати. Але знову ж таки, ми упираємося у питання військової підготовки. Цей натовп треба буде перетворити на боєздатні підрозділи. Для цього потрібен і підготовлений командний склад, інакше мобілізовані все одно залишаться стадом, яке нічого не вміє. Це призводитиме лише до колосальних втрат і нездатності досягати військових цілей.

Але є приклади, коли радянські командири під час Другої світової саме за рахунок кількісної переваги перемагали на полі бою. Що заважає Путіну зараз вчинити так само?

Таке було, але не завжди виходило. До битви за Сталінград радянське командування зазнавало одну поразку за іншою. Наприклад, лише завдяки обставинам, у тому числі – погоді, вдалося не допустити штурму Москви. Радянська армія відступала і її бойовий дух був вкрай низьким. Частина особового складу не хотіла воювати за сталінський режим. Крім того, у німців просто не вистачало сил для того, щоби штурмувати велике місто.

«Під санкціями Росії найлегше робити автомати Калашникова»

Пане Юрію, поговоримо про зброю. Дуже докучають енергосистемі Україні ворожі ракети і дрони. Речник Повітряних сил України Юрій Ігнат каже, що «Іскандери» у Росії закінчуються, але, наприклад, ракет Х-22 та С-300 ще достатньо.

Х-22 – це дуже старі ракети, їх більше не виробляють. Їхня точність є дуже низькою. Це ракети для термоядерних боєзарядів. Раніше точність, при великій потужності заряду, особливої ​​ролі не грала.

Давайте подивимося на цифри, представлені міністром оборони Олексієм Резніковим 22 листопада. Мабуть, це оцінки Головного управління розвідки. Отже, протягом місяця виробляється близько 40 ракет усіх типів. В одній ракетній атаці використовується до 100 ракет. Це означає, що виробництва не вистачає навіть для того, щоби покривати ці потреби. Тобто запас ракет скорочується. За даними на середину листопада, «Іскандерів» лишилося близько 120. Якась кількість була запущена з того часу, отже, залишилося близько сотні.

За словами Путіна, заводи «оборонки» працюють у три зміни. Що їм таки вдається виробляти попри санкції?

Кількість робочого часу – це лише один фактор. Необхідна достатня кількість робочої сили, необхідно мати обладнання, матеріали, складники тощо. Власне виробництво, таке, як завод з виготовлення ракет, отримує складові частини та деталі з кількох сотень промислових підприємств по всій Росії. Значна кількість складників імпортувалася. Імпорт скорочено. Є постачання контрабандою, але не всього, що потрібно. Окрім того кількість кваліфікованої робочої сили, здатної працювати на обладнанні, обмежена.

Як би ви цю робочу силу не експлуатували, але якщо у вас тисяча осіб на підприємстві і замість двох змін працюють три, то у кожній зміні працюватиме менше людей.

Виробництво якого озброєння найменше постраждало від санкцій?

Напевно, автомати Калашникова можна виготовляти без особливого імпорту. А коли йдеться про складне озброєння, навіть сучасний танк, потрібні електронні системи, тепловізори, цілий ряд імпортних компонентів. Нехай вони невеликі за обсягом та вартістю, нехай це 1% вартості танку, але без них танк або не може функціонувати, або він функціонує погано.

Вже багато є інформації про те, що Іран постачатиме, або уже постачає Росії балістичні ракети. Що це за ракети, наскільки вони якісні з огляду на те, що Іран також під санкціями? Про яку кількість ідеться?

Називають два типи ракет. Перший – Fateh-110 дальністю до 300 км, навіть менше. Другий тип – Zolfaghar, дальність 600 км. За міжнародними конвенціями щодо нерозповсюдження ракет і ракетних технологій, постачати на експорт ракети дальністю більше 300 км і з бойовим навантаженням понад 500 кг заборонено. Якщо це відбувається, то Рада Безпеки ООН автоматично вводить санкції проти такої країни. Тому іранці заперечують постачання таких ракет. Точно, що брешуть. Вони почали говорити, мовляв, якщо й постачатимуть ракети Росії, то з дальністю менше 300 км, тобто це Fateh-110. Кількість таких ракет може обчислюватись десятками, адже виробництво в Ірані обмежене.

Набагато менше звертають уваги на білоруські реактивні системи залпового вогню «Полонез» (комплекс розроблений на основі радянської реактивної системи залпового вогню 9К58 «Смерч» калібру 300 мм), а дарма. Ці комплекси у Білорусі почали виробляти роки два тому, на основі китайських технологій і є відомості, що їхня дальність може бути більше 300 км. Можливо, що саме про постачання «Полонезів» йшлося під час останніх візитів Путіна та Шойгу до Мінська. Їхня кількість обчислюватиметься десятками, у кращому випадку.

Небезпечними є не тільки ракети, а й важкі стратегічні бомбардувальники. Наскільки їх багато? Агресор може обстрілювати ними Україну з території Білорусі?

Якщо говорити про територію Білорусі, то ракети, наскільки я розумію, запускаються з літаків тактичної авіації, і це ракети порівняно невеликі. Якщо Україні будуть поставлені комплекси Patriot, то вони зможуть збивати російські літаки, які запускають ракети з повітряного простору Білорусі на відстані близько 100 км.

Якщо говорити про стратегічні бомбардувальники, то дістати їх можна лише на місцях базування, на аеродромах, як у випадку із «Дягілєво» та «Енгельс-2». Швидше за все, стратегічні бомбардувальники уже розосередили по інших аеродромах. Але таких аеродромів, на яких є можливість обслуговувати стратегічні важкі бомбардувальники, не так багато. Наприклад, є аеродром у Моздоку. Всі інші – за Уралом.

«Наступ на Луцьк чи Рівне загрузне у болоті»

Які сценарії подальшої війни ви бачите? На яких задачах росіяни зосередяться?

Найбільш очевидний варіант – це спроба таки прорвати оборону Збройних сил України під Бахмутом, вийти на оперативний простір у частину Донецької області, яка не окупована. Але там росіяни натраплять на інші укріплені міста та населені пункти: Костянтинівка, Краматорськ, Слов'янськ, Сіверськ. Якщо фронт буде прорвано, значить вестиметься наступ у цих напрямках. Та я думаю, що цей наступ буде невдалим. Ну от добре, взяли Бахмут, невелике місто з населенням 70 тис. до війни. Далі рух куди? Міста, які я назвав вище. Їх буде важко штурмувати. Гарантій успіху таких штурмів немає. Скоріше, є гарантії провалу. Це по-перше. По-друге, росіяни намагатимуться витіснити Збройні сили України з Луганської області, відсунути від лінії Сватове – Кремінна.

Далі є два найбільших питання: чи зосереджуватимуть росіяни сили у Запорізькій області для прориву на Запоріжжя та Дніпро і чи підуть вони у наступ на північному сході країни.

Я не бачу для них шансів на успіх ні щодо Києва, ні щодо Харкова, Чернігова чи Сум. У лютому-березні Чернігів росіяни так і не змогли взяти, хоча дуже хотіли. Штурм великих міст – це дуже важка операція, яка може призвести до дуже важких втрат. Росіяни на це були нездатні тоді, і я впевнений, що вони не можуть бути здатними і сьогодні.

Ви нічого не сказали про захід України. Для росіян було би логічним намагатися перекрити логістичні шляхи постачання техніки і боєприпасів на передову. Наскільки велика вірогідність такої операції?

Зважайте і на фізико-географічні умови. Спочатку це прип'ятські болота, потім заболочена місцевість, де маса річок, це територія, вкрита лісами практично аж до польського кордону.

Інститут вивчення війни кілька днів тому опублікував карту, на якій були показані заболочені та водні місцевості. Я думаю, що наступ з Білорусі на Луцьк чи Рівне буде провалено навіть через один цей чинник.

Михайло Глуховський, «Главком»