Щоденник євроатлантиста. Як насправді Захід «вітає» зовнішню політику Януковича

Кілька тижнів тому у мене та моїх колег з Інституту світової політики увірвався терпець: настільки стали нестерпними радісні реляції нової влади про те, як захоплено Захід «вітає» нормалізацію відносин між Україною та Росією і як йому начебто до вподоби зовнішня політика «балансування» Віктора Януковича. Найцікавіше у всій цій історії було те, що якщо дійсно слухати лише офіційні заяви західних дипломатів та політиків, то картинка насправді вимальовується достатньо приємною для нової влади: ніхто вголос з наших західних друзів не скаже Януковичу чи Азарову щось на зразок «хлопці, ви не балансуєте, а дрейфуєте вбік Росії».

Насправді, в західних столицях вже спостерігаються поважні посадовці, котрі, як, скажімо, відомий представник Євро комісії Х\'ю Мінгареллі б\'ють, за моєю інформацією, в євросоюзівських коридорах на сполох, що «ЄС втрачає Україну». Хоча, потрібно визнати, що поки що перемагає позиція, яку сповідує колега Мінгареллі єврокомісар Штефан Фюле, і вона зводиться до того, що українській владі ще треба дати час.

Для того, аби зрозуміти, як насправді сприймають зовнішню політику Януковича на Заході, ми в Інституті поставили п\'ять конкретних питань півсотні українським та закордонним експертам, котрі займаються Україною переважно в західних столицях. У результаті отримали відповіді від тридцяти експертів, включно зі Збігнєвом Бжезинським, Стівеном Пайфером, Джеймсом Шерром та іншими знаними фахівцями з українських питань. А також – від відомих публіцистів, які постійно пишуть про Україну у популярних в своїх країнах виданнях на кшталт Марчина Войцеховського з Польщі, Ніни Єглінські з Німеччини чи Сємьона Новопрудського з Росії.

Отож, якщо коротко підсумувати відповіді, то картинка, сформована більшістю експертів, виглядатиме наступним чином:

1. Мінусів зовнішньої політики Януковича більше, аніж плюсів. А головні плюси, як не парадоксально, пов\'язані з тим, чого Янукович не робив, а не що він зробив. А саме – не вступив до Митного Союзу, дистанціювався від ОДКБ, не визнав Абхазію та Південну Осетію. Звідси можна зробити наступний висновок: планка очікувань щодо Януковича на Заході настільки занижена, що йому цілком достатньо розвіяти деякі страшилки, котрі бродять в західних столицях про зовнішньополітичні наміри його «команди професіоналів».

2. Нормалізація відносин з Росією – позитивний момент, але ціна, яку довелось заплатити Україні за цю нормалізацію – занадто висока. Навіть ті західні експерти, котрих часто-густо звинувачують у занадто помітній лояльності до Партії регіонів чи окремих її бізнес-представників визнали: перебування Чорноморського Флоту РФ в Криму впродовж ще 25 років є «загрозою для суверенітету України», оскільки значно понижує її здатність до прийняття незалежних рішень. Посилення фактичної присутності РФ в Криму називалось як «дестабілізуючий фактор для української державності». Цікаво, що тільки один (причому американський) експерт не знайшов жодного негативу у зовнішній політиці Януковича, суцільні плюси.

3. Законодавча фіксація позаблокового статусу та відмова від інтеграції до НАТО загалом інтерпретуються як рішення непродумані та погано необґрунтовані. Як образно зауважив один з експертів, закріплювати позаблоковий статус у відповідному законі – те саме, що «забивати багато цвяхів у труну НАТО». Це притому, що весь світ зрозумів, чого насправді хоче Янукович і після забитого першого «цвяха» – його заяви про те, що з НАТО він збирається співпрацювати, а не інтегруватись. Лише один експерт, що приймав участь в опитуванні, висловився за те, що Україна має здобути статус нейтральної країни.

4. Реальної загрози територіальній цілісності України немає, суверенітету – є. Навіть притому, якщо Янукович не має жодного наміру поступатись цим суверенітетом на користь Росії. Проблема нинішньої української влади, коли йдеться про різного роду оборудки з Росією, у надмірній самовпевненості. І ця самовпевненість може якраз і призвести до втрати частини суверенітету. Навіть якщо Янукович щиро бажає бути президентом незалежної України, а не «васалом Росії»

5. Євроінтеграція, про яку трублять на кожному кроці представники нової влади, сприймається наразі швидше фасадною. Як зауважив один з експертів, є таким собі «вербальним маскуванням руху в бік Росії». Найбільше досягнення тут, знову ж таки, полягає у тому, що Янукович не зрікся інтеграції до ЄС як головного пріоритету зовнішньої політики України. Українське керівництво повторює помилки попередників, коли намагається підписати важливі угоди «під саміт». Серед названих позитивів – активізація підготовки до Євро-2012 та безвізового діалогу. Хоча з приводу останнього не все так однозначно, оскільки на безвізові подорожі до ЄС на повну потужність працює і Росія.

Отож, не все так на «ура» сприймається на Заході, як пробують розповісти на Банковій.