Постберлінське: Норманді чи не Норманді?
glavcom.ua
Спостерігаючи за Меркель та Порошенко у Берліні, є одна річ, яка мене не перестає вже другий рік поспіль дивувати: яким чином Порошенку досі вдається утримати довіру та прихильне ставлення до себе з боку Ангели Меркель? І Мінськ не завжди так виконується Україною, як того хотіли від початку німці, і реформи не йдуть в тому темпі, як очікували в Берліні, а Порошенка так само вітають та приймають?
Загалом, як свідчить досвід взаємодії Меркель з іншими закордонними лідерами, останні переважно відправлялись в дипломатичний бан, тому що не дотримувались свого слова, або відверто наважувались брехати німецькому канцлеру. А в Порошенка якраз було чимало шансів порушити слово, враховуючи певну сакралізацію виконання Мінських домовленостей, яка на певному етапі спостерігалась у німецькій столиці. Як він вирулив – для мене особисто досі залишається загадкою.
Але перейдемо з міжнародного персонального до міжнародного переговорного. Сьогодні як ніколи важливо зберегти Меркель в переговорному форматі щодо Донбасу, оскільки можемо сто раз дискутувати про те, чи є нашим союзником Німеччина, але те, що канцлер Німеччини є таким союзником – це вже, мабуть, очевидно навіть для тих, хто ще влітку 2014 року не боявся публічно називати її не інакше, як Фрау Ріббентроп. Лише на кілька секунд вдумайтесь у це: хто б ще 4 чи 5 років тому міг подумати, що з УСІХ західних політиків Меркель виявиться ледве не останньою надією України достойно вистояти у війні з Росією?
Меркель настільки багато інвестувала свого часу, енергії та репутації в Україну, що українське досьє свідомо чи несвідомо, бажано чи небажано для неї стає частиною її зовнішньополітичної спадщини як канцлера Німеччини. Тепер Меркель треба продемонструвати і навіть доказати німецькій аудиторії, що її політична інвестиція в Україну була виправданою. І в результаті конкретних історій успіху у реформуванні, і в результаті конструктивної, а не деструктивної та підривної позиції України щодо виконання Мінська.
Наскільки відомо з достовірних джерел, для Меркель було дуже важливо, щоб Порошенко в Берліні чітко проартикулював, що Україна виступає за збереження Нормандського формату. Очевидно, йдеться не лише про факт збереження формату як такого, але й збереження рішень, раніше досягнутих у цьому форматі.
І тут починається найцікавіше: яким чином збереження Нормандського формату як основи для розв'язання конфлікту навколо України погоджується з переконаністю нової адміністрації США, що найкращі оборудки досягаються на двосторонній, а не багатосторонній основі? Бо, мовляв, лише на двосторонній основі можна найкраще захистити чи відстояти свої інтереси.
І наскільки чітко Мінськ та Норманді Трамп і Ко записали в спадщину Обами? Якщо це так, то обидва формати приречені. Хоча деякі поважні і добре поінформовані люди припускають, що для Трампа головне з Росією хороша оборудка (good deal), і неважливо, в якому форматі.
В України досвід якраз інший: домовлятись про щось Україні з Росією наодинці – програшна для України справа. Розмовляти з Росією про Україну без України – апріорі марна справа. Адже будь-яка оборудка щодо України без України просто не буде Україною поважатись і, відповідно, виконуватись. Запитайте у Нуланд, вона вже тестувала з Сурковим грунт з цього приводу.
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів
Але перейдемо з міжнародного персонального до міжнародного переговорного. Сьогодні як ніколи важливо зберегти Меркель в переговорному форматі щодо Донбасу, оскільки можемо сто раз дискутувати про те, чи є нашим союзником Німеччина, але те, що канцлер Німеччини є таким союзником – це вже, мабуть, очевидно навіть для тих, хто ще влітку 2014 року не боявся публічно називати її не інакше, як Фрау Ріббентроп. Лише на кілька секунд вдумайтесь у це: хто б ще 4 чи 5 років тому міг подумати, що з УСІХ західних політиків Меркель виявиться ледве не останньою надією України достойно вистояти у війні з Росією?
Меркель настільки багато інвестувала свого часу, енергії та репутації в Україну, що українське досьє свідомо чи несвідомо, бажано чи небажано для неї стає частиною її зовнішньополітичної спадщини як канцлера Німеччини. Тепер Меркель треба продемонструвати і навіть доказати німецькій аудиторії, що її політична інвестиція в Україну була виправданою. І в результаті конкретних історій успіху у реформуванні, і в результаті конструктивної, а не деструктивної та підривної позиції України щодо виконання Мінська.
Наскільки відомо з достовірних джерел, для Меркель було дуже важливо, щоб Порошенко в Берліні чітко проартикулював, що Україна виступає за збереження Нормандського формату. Очевидно, йдеться не лише про факт збереження формату як такого, але й збереження рішень, раніше досягнутих у цьому форматі.
І тут починається найцікавіше: яким чином збереження Нормандського формату як основи для розв'язання конфлікту навколо України погоджується з переконаністю нової адміністрації США, що найкращі оборудки досягаються на двосторонній, а не багатосторонній основі? Бо, мовляв, лише на двосторонній основі можна найкраще захистити чи відстояти свої інтереси.
І наскільки чітко Мінськ та Норманді Трамп і Ко записали в спадщину Обами? Якщо це так, то обидва формати приречені. Хоча деякі поважні і добре поінформовані люди припускають, що для Трампа головне з Росією хороша оборудка (good deal), і неважливо, в якому форматі.
В України досвід якраз інший: домовлятись про щось Україні з Росією наодинці – програшна для України справа. Розмовляти з Росією про Україну без України – апріорі марна справа. Адже будь-яка оборудка щодо України без України просто не буде Україною поважатись і, відповідно, виконуватись. Запитайте у Нуланд, вона вже тестувала з Сурковим грунт з цього приводу.
Коментарі — 0