РПЦ розірвала стосунки із Константинополем. Що буде далі?

У п’ятницю (майже 13) 14 вересня Синод РПЦ оголосив про припинення поминання Константинопольського патріарха і співслужіння з кліриками цієї церкви. Водночас спікери додали – євхаристійне  спілкування не розривається. А ось тут найцікавіше. Адже що таке євхаристійне спілкування? Це співслужіння єпископату і священиків та причастя з однієї чаші. Якщо такого співслужіння немає, то і немає євхаристійного спілкування. Можна заперечити, що це все стосується тільки єпископів, а не рядових священиків та мирян. Однак тут слід згадати вислів одного з ранніх отців Церкви – Ігнатія Богоносця. «Де єпископ – там і церква». У середовищі Московського патріархату особливо люблять наводити цей вислів в полеміці з «розкольниками». Якщо єпископ тотожний церкви, то значить і розрив відносин між єпископами рівносильний розриву відносин між церквами. Уявляю, наскільки некомфортно нині почуваються бішопи РПЦ, коли розуміють, що їхній улюблений аргумент працює проти них.

Відмовляючись поминати Вселенського патріарха, РПЦ порушує умови її Томосу, де чорним по білому було написано, що московський архієрей зобов’язаний поминати Константинопольського патріарха і вважати його своїм головою та першим. Продовжуючи цю логіку, тепер Вселенський патріарх цілком може заявити, що, оскільки ця умова порушена, то і рішення Собору 1590 року про заснування патріаршества в Москві скасовується. Питання не тільки в тому наскільки далеко готовий зайти Константинополь, але і як в свідомості патріарха уживається політична принциповість і християнське милосердя. Я думаю, що саме через релігійні погляди він не зможе остаточно розчавити РПЦ і скасувати її патріарший статус. Хоча в Московській патріархії, будь вони на місці Варфоломія, пішли б найжорсткішим способом і не здригнулися б.

Далі. Розірвавши спілкування з Константинополем, РПЦ більш не має сопричастя з повнотою Світового Православ’я. Цим самим Чистий провулок підклав свиню колегам з 49 корпусу Києво-Печерської Лаври. Адже основний аргумент для перебування УПЦ (МП) в складі РПЦ полягав у тому, що саме через Москву українські парафії мають сопричастя з повнотою Світового Православ’я. Тепер такого співпричастя немає, отже, і реальних аргументів для перебування в складі РПЦ тепер теж немає. Цікаво, як тепер будуть викручуватися спікери УПЦ (МП).

Москва де-факто пішла в розкол і буде там не тільки до надання Україні автокефалії, але й набагато пізніше – поки не змириться з цим, як із даністю. Києву треба цим скористатися. Поки РПЦ не бере участі в спільних з Фанаром заходах, 5 місце в диптиху фактично вакантне. Отже, нова Українська автокефальна церква може і повинна зайняти це місце. Я навіть знаю, яке формулювання під це можна привести: «Оскільки Московська Церква відпала, на її місце стала церква Київська». Така формула викличе рясне виділення сірководню, і Чистий провулок на якийсь час перестане бути чистим. Адже саме відпадінням однієї церкви (в цьому випадку Римської) Москва довгий час обґрунтовувала і власне патріаршество, і своє входження до Пентархії (5 древніх патріархатів, які нібито мають більші повноваження ніж інші церкви). Цікаво, що таким чином РПЦ намагалася нівелювати особливі права Константинополя, «розділивши» їх на 5 древніх патріархатів.

В іншому випадку нам світить 10 місце з 15, що погодьтеся теж не погано. Чому саме десяте? Оскільки спочатку за списком йдуть патріархати, потім архиєпископії і вже потім митрополії. Виглядає так, що у нас буде патріархат, а значить в Диптиху (офіційному ієрархічному списку помісних Православних Церков) ми будемо після Грузинської і перед Кіпрською церквами. Однак це церковно-бюрократичні нюанси.

Що ж буде далі? Вселенський патріархат надасть Україні автокефалію, Москва продовжуватиме і далі самотньо протестувати, перебуваючи в розколі. Україна займе місце Росії. Вселенський патріархат на час втратить свого головного конкурента на Всеправославної арені, і натомість отримає цілком лояльну до себе церкву. Це дозволить вирішити комплекс проблем, який накопичився в Православ’ї після останнього Вселенського Собору в VIII ст. н.е. Це і календарне питання, і вироблення актуального кодексу канонічного права, і формуванні позиції з актуальних питань від екології до штучного інтелекту. Поки не буде Москви з її право вето – є вікно можливостей зробити православ’я відкритим до світу і почати успішну місію. Так що теперішні дії Москви спрямовані проти Константинополя б’ють, і битимуть тільки по ній самій. У РПЦ вважають, що забили гол, тільки вони не розуміють, що зробили це в свої ворота.

Ну і особливо приємно бачити, що вже навіть самі скептично налаштовані громадяни розуміють, що все буде Томос!