Чи об’єднається Українська греко-католицька церква та Мукачівська греко-католицька єпархія?

Греко-католицька церква на Закарпатті має свою унікальну історію. Коли я розповідаю знайомим цікавинки з релігійного життя України, то в рубриці «неправославне» найцікавішим фактом є Мукачівська греко-католицька єпархія (МГКЄ). Церковна кафедра у нині провінційному містечку мальовничого Закарпаття є унікальною релігійною інституцією.

З цієї єпархії фактично народились русинська Пітсбурська митрополія у США, Крижевська єпархія українців у Хорватії, а також сусідні Угорська та Словацька греко-католицькі церкви. Усі ці церковні об’єднання ведуть свою історію від Ужгородської унії 1646 року.

Давня Мукачівська єпархія стала центром для Унійних церков у Центральній Європі. Фактично, і Словацька ГКЦ і Угорська ГКЦ формувалися для українців, що проживали на відповідних територіях. Навіть Крижевська єпархія у Хорватії душпастирювала українцям Закарпаття і Галичини, що опинилися в еміграції. Але повноцінно об’єднати усіх українців у межах однієї Унійної церкви поки що не вдалося.

Християнство на Закарпаття прийшло з Києва

Поширення християнства на Закарпатті лишається для істориків до кінця не з’ясованим питанням. Ми маємо замало історичних документів. Проте чітко відомо, що християнська віра потрапляє сюди саме з України-Русі і місцева церква так само належить до спадщини Володимирового Хрещення. Ця земля у церковному плані була підпорядкована Київській митрополії.

Закарпаття мало тісні зв’язки з Києвом та Галичем і від них отримувало богослужбову літературу. Певний час ці землі входили до складу утвореної у XIV столітті православної Галицької митрополії.

Як окрема церковна одиниця Мукачівська єпархія виникає у XV столітті. Постійна релігійна конкуренція і гніт з боку римо-католиків призвів до укладання у 1646 році Ужгородської унії, яка передбачала збереження східного обряду, єпископської автономії та привілеїв для унійного духовенства на рівні з римо-католицьким.

Через географічну близькість понад століття закарпатські греко-католики підпорядковувались угорському єпископу з Егерта. У 1771 році єпархія остаточно вийшла з під влади угорського єпископа і перейшла у пряме підпорядкування Ватикану. Хоча на цьому угорські впливи на цю церкву не закінчились.

До Другої світової війни Унійна церква була найбільшою конфесією на Закарпатті. Лише після фізичного вбивства єпископа Теодора Ромжі, та ув'язнення близько 100 священників у тюрмах та концтаборах, Ужгородську унію радянська влада у 1948 році скасувала, а решту священників насильницькі приєднала до Московського патріархату. Після розгрому МГКЄ на Закарпатті запанувало православ’я російського взірця. Навіть після виходу з підпілля церква не відновила свого довоєнного становища.

За часів Незалежності

За майже три десятки років Незалежності відбувся колосальний розвиток церкви. Майже вдвічі зросла кількість храмів, побудовано сотні нових приміщень, але, греко-католицька церква так і не вийшла у лідери в регіоні.

Ба більше, об’єднавшись в одній державі, католики східного обряду не стали однією церковною інституцію. Досі існує дивна, з погляду Кодексу Канонів Східних Церков, ситуація, коли в межах однієї держави існує дві помісні церкви: Українська греко-католицька церква та Мукачівська греко-католицька єпархія (МГКЄ).

Питання єдності та історичні наративи

Наразі єдність МГКЄ з УГКЦ є складним питанням. Природно, що УГКЦ прагне такого єднання, однак серед самих закарпатців немає одностайної думки. Річ у тім, що паства єпархії не однорідна. Близько 80% її вірян є україномовними українцями. Решта є угорсько- та словацько- мовними. Історики дискутують, чи є вони етнічними угорцями та словаками, чи вони змадяризовані та пословаччині українці. Проте, як би там не було, ці люди почасти вже не ідентифікують себе з українцями. І ось ці 20% пастви гальмують процес об’єднання між двома церквами. Вони себе не вважають українцями та мають інакше бачення не тільки майбутнього, але й минулого церкви на Закарпатті.

Одним із протиріч є походження християнства на Закарпатті. Прихильники єдності наголошують на належності краю до України-Русі та спадщини Володимирового Хрещення. Натомість супротивники говорять про унікальну кирило-мефодієвську спадщину. Мовляв християнство на Срібній землі постало від солунських братів – «просвітителів слов’ян». Хоча історики відкидають таку версію, як документально не доведену та історично безпідставну.

Окрім історії, важливу роль відіграє питання мови. Офіційною богослужбовою мовою для закарпатських греко-католиків є церковнослов’янська Київського ізводу. Тобто середньовічна мова Київської митрополії, а не сучасна церковнослов’янська з російськими лексемами та вимовою. При цьому угоромовні та словацькомовні віряни вільно використовують відповідні національні мови.

І лишень богослужіння українською обмежуються. Тобто не обмежуються формально, але нею « не радять» служити. Це при тому, що 80% вірників єпархії є україномовними.

Ну і найголовніше – це вплив. Наразі угорські і словацькі церковні та політичні кола мають вплив не тільки на Закарпатті, а і в МГКЄ. Ні Братиславі, ні Будапешту не вигідна міцна українська церква на Закарпатті.

Оскільки об’єднання МГКЄ з УГКЦ лишень посилить Унійну церкву та унійну ідентичність не тільки в Україні, але й в транскордонних регіонах. Наші сусіди розуміють, що об’єднавшись українці Закарпаття та Галичини почнуть бажати відновити історичну справедливість і повернути вплив на дочірні церкви – Угорську і Словацьку ГКЦ, які вийшли з української Ужгородської унії.

Дедалі тісніший зв’язок та можливий альянс східних церков під неформальним керівництвом УГКЦ тривожить Угорщину та Словаччину. Вони не хочуть посилення впливу на свої суспільства з боку України, та не хочуть так легко віддавати пальму першості за впливом сусідам.

Загалом тема об’єднання, не завжди інституційного, а може навіть і неформального, різних українських унійних гілок явно недооцінюється. Бо закордонні єпархії УГКЦ разом з різними «рештками» колись величної Мукачівської єпархії, – а це і Пітсбургська митрополія, і єпархія у Хорватії, екзархат у Чехії та церкви Словаччини та Угорщини, – могли б краще просувати інтереси українських греко-католиків та загалом сприяти публічній дипломатії України.

Що далі?

Зараз Мукачівська єпархія на роздоріжжі. У липні раптово помер довголітній її єпарх та будівничий – єпископ Мілан Шашік.

Він багато зробив для кількісного зростання та заклав основи для майбутнього якісного зростання церкви. Владика вболівав за Україну, але як словак, він не пішов на об’єднання з УГКЦ.

Можливо, його наступник – єпископ Ніл (Лущак), який хоча і тимчасово, але скоріше за все, таки стане Мукачівським єпархом, продовжить справу видатного попередника – єпископа Андрія Бачинського і об’єднає Унійну церкву, що розкинулась по обидва боки Карпатських гір.