Вона повернулась

Повернення Юлії Тимошенко з післявиборчої відпустки чекали. А як інакше – беззаперечний лідер опозиції залишає країну у настільки відповідальний момент, коли нова влада закладає підвалини свого правління країною, виробляє правила, за якими держава, напевно, житиме наступні кілька років.

Особисто я чекав від відпочилої Юлії Тимошенко програмної промови. Розповіді про те, як опозиція житиме в нових умовах, на що звертатиме увагу в першу чергу, якими методами та інструментами вона користуватиметься, зрештою, які цілі (окрім повалення «антинародної влади», зрозуміло) перед собою ставитиме.

Натомість вона вирішила піти іншим шляхом. Вона відкрила перший фронт, на якому здійснюватиме наступ на досить міцні позиції чинної влади, і цим фронтом стала ситуація в Конституційному суді.

Вибір, на перший погляд, непоганий. КС – орган тихий, кулуарний, не рівня Верховній Раді. Його засідання не транслюють у прямому ефірі загальнонаціональних телеканалів, конституційні судді не влаштовують бійки у нарадчій кімнаті, не «зливають» в кулуарах суду інформацію про останні розглянуті справи журналістам. Що насправді відбувається у будинку на Жилянській, знає дуже обмежене коло людей. До числа яких, як виявилось, входять джерела Юлії Тимошенко.

Отже, якщо коротко, то виступ лідерки БЮТ зводився до наступного. На суддів КС чиниться безпрецедентний тиск з тим, щоб вони якнайшвидше (в ідеалі – за два тижні, щоб Януковичу було з чим летіти до США) визнали нинішню коаліцію легітимною. Хто цьому тиску піддасться – отримає від регіоналів мільйон доларів, а хто ні – поставлений перед вибором: або заява за власним бажанням і забезпечена старість, або ганебна відставка за порушення присяги. Наостанок Тимошенко пообіцяла, що її політсила та вона особисто захистять від протиправного звільнення чесних суддів, та закликала українське суспільство не мовчати з приводу брутального ламання Конституції.

Чому мені здається, що наступ на цьому фронті виявиться для Юлії Володимирівни невдалим? На це є одразу кілька причин.

По-перше, як би це банально не звучало, але лідерка опозиції виглядала не відпочилою, як того можна було б сподіватися, а відверто змарнілою. Тимошенко повертається до активної політики, не відійшовши після виснажливих президентських перегонів, не змирившись з найважчою у кар’єрі поразкою. Чи здатна вона задати владі такий темп політичної гри, який зіб’є нову владну команду з розміреної ходи на вершину політичного Олімпу, – відповідь на це питання залишається відкритою.

По-друге, сумнівно виглядає вибір Юлією Тимошенко першої мішені для критики. За кілька годин до початку її брифінгу Інститут політики, очолюваний видним бютівцем Миколою Томенком, опублікував дані соцопитування, згідно з якими 37.8% українців вважають, що при формуванні коаліції жодних порушень Конституції не було (протилежної думки дотримуються 33.3% респондентів). Аж 37% українців вважають, що уряд Януковича сформовано за принципом професійності і відповідальності (для порівняння – принцип дотримання інтересів фінансово-олігархічних груп вважають визначальним лише 33% наших земляків). Іншими словами, суспільству набридла ситуація, за якої Президент і прем’єр вважають одне одного кровними ворогами, а у складі уряду не вистачає половини міністрів. Тож, зважаючи на такі суспільні настрої, можливо, замість розхитувати урядовий човен, який поки що цілком стерпно тримається на воді, Юлії Володимирівні варто було б запропонувати якусь конструктивнішу програму дій…

По-третє, багатьох присутніх на брифінгу журналістів збентежила відсутність будь-якого підтвердження жахливих фактів, які озвучила Юлія Володимирівна. Марно її вмовляли назвати імена тих регіоналів, які «ламають суддів через коліно», чи суддів, які стали жертвами цього безпрецедентного тиску, – з вуст Тимошенко не пролунало жодного слова, які могли б підтвердити її звинувачення. А оскільки вітчизняні політики вже привчили журналістів до того, що на слово їм вірити в жодному разі не можна, то й ставлення багатьох моїх колег до сказаного лідеркою БЮТ було відповідним…

Однак найголовніший висновок, який можна було б зробити з сьогоднішнього брифінгу Юлії Тимошенко, полягає у тому, що вона не має наміру міняти саму модель своєї опозиції до Віктора Януковича.

Адже визнаймо: протистояння лідерки БЮТ та нинішнього глави держави взагалі виглядає досить недолуго. Чи мала право у передвиборчий період Тимошенко критикувати Януковича за не зовсім зрозумілі маніпуляції з резиденцією «Межигір’я» у той час, коли вона сама мешкає у будинку, походження якого не перший рік викликає питання у журналістської спільноти? Чи може зараз Тимошенко звинувачувати нову владу у кадровій неперебірливості після усіх тих скандалів з лозинськими та черпицькими, якими супроводжувалося її перебування у владі? Як може лідерка БЮТ вимагати від уряду негайно подати на розгляд Верховної Ради програму дій Кабміну після того, як її Кабінет працював без програми увесь час свого існування?

Сьогоднішня історія з Конституційним судом цілком вкладається у цю роками випрацювану модель відносин між головними акторами на українській політичній сцені. Захищаючи суддів КС від неправомірного звільнення, Юлія Тимошенко виглядала б значно правдоподібніше, якби свого часу, майже три роки тому, зайняла таку саму позицію у подібній ситуації. Тоді, у травні 2007 року, побоюючись, що КС забракує його указ про розпуск парламенту, Віктор Ющенко без суду і слідства звільнив за порушення присяги суддів Сюзанну Станік, Валерія Пшеничного і Володимира Іващенка. У кулуарах парламенту стверджували, що не останню роль у цій креативній схемі відігравали штабні юристи Блоку Тимошенко, однак тоді Юлія Володимирівна не вступилася за людей у мантіях. Саме тому, навіть якщо припустити, що на суддів КС зараз справді тиснуть, і вони справді потребують захисту, то говорити про це повинна аж ніяк не Юлія Тимошенко. Проте чи може це спинити Юлію Володимирівну, яка сьогодні вийшла на стежку війни з новою владою?

А тим часом саме розрахунок на стару, роками випробувану зброю і стократно повторену риторику у війні з новою владою може погубити Тимошенко як лідера опозиції. Це зараз їй здається, що саме звинувачення Президента і його команди у всіх мислимих і немислимих гріхах може принести їй результат, що вона приречена на підтримку електорату лише через те, що вона є «анти-Януковичем».

Проте тим самим вона недооцінює свого опонента, який на вершині державної влади перетворився у найсерйознішого суперника, з яким Тимошенко коли-небудь мала справу у своїй політичній кар’єрі. Вже перші кроки нової влади свідчать про те, що критика зі сторони політичних опонентів нову команду зачіпає дуже мало, тому для боротьби з нею варто вийти на новий, вищий рівень опозиційності – опозиції програм, опозиції концепцій розвитку країни. І найголовніше – опозиції політичної культури.

Адже який сенс українському виборцеві голосувати за політика, який поводиться точно так само, як той, кого він критикує? Маючи у владі та в опозиції політиків, які дозволяють собі чинити ідентичні гріхи, дешевше і спокійніше для себе залишити при владі того з них, який перебуває на вершині політичного олімпу зараз. І якщо Юлія Тимошенко не зрозуміє цього і не змінить модель своєї опозиційності, своєї політичної поведінки, то програє, при тому дуже швидко…