Саакашвілі – грузинський Кучма?

В українських демократичних колах якось заведено говорити про Грузію і її Президента виключно у найяскравіших барвах. Він, мовляв, виправдав революційні сподівання свого народу, привів інвестиції, поборов корупцію. Нещодавно організований офіційним Тбілісі прес-тур для групи вітчизняних журналістів та експертів, наскільки мені відомо, вразив деяких з них до глибини душі. І навіть призвів до перетворення обкладинок деяких наших тижневиків на просто-таки агітплакати «за Міхо».

Жодною мірою не бажаючи принизити безсумнівні заслуги грузинської влади у викоріненні корупції (у чому я під час відвідин братньої країни поза рамками згаданого прес-туру міг переконатися на власні очі), не можу не виразити свого здивування тим, як українські ЗМІ та експерти закривають очі на обставини, які дещо коригують імідж Саакашвілі – великого демократа.

У нашій пресі якось не прийнято писати про те, як у листопаді 2007 року грузинські правоохоронці брутально розігнали мирну демонстрацію тамтешньої опозиції – за допомогою водометів, сльозоточивого газу і гумових кийків. Згодом Президент заявить, що антивладні виступи були інспіровані ворожою рукою Кремля, і йому шкода співвітчизників, які «повелися» на цю провокацію.

Описуючи перебіг грузинських президентських виборів у січні 2008 року, наші журналісти звертають увагу виключно на перемогу Саакашвілі у першому турі (з, скажемо прямо, не надто переконливим результатом, трохи більшим за 50%), зовсім не згадуючи про те, що стиль ведення ним виборчої кампанії нагадував кращі зразки такого знайомого українцям «розвиненого кучкізму». Адмінресурс, монополія реклами Саакашвілі на телебаченні і зовнішніх носіях – одним словом, все заради перемоги чинного глави держави у першому турі. Адже у другому, несміливо прогнозували мої грузинські знайомі, які більш-менш орієнтувалися в ситуації, перемогти представника розрізненої опозиції, який пройшов би крізь відбіркове сито першого туру, Михеїлу Ніколозовичу не світило…

Зрештою, бракувало і бракує в українських ЗМІ неупередженого аналізу ролі Саакашвілі у початку грузинсько-російського конфлікту влітку 2008-го…

Чи проковтне українське медійне та експертне середовище новий задум Саакашвілі? Два тижні тому він ініціював внесення змін до Конституції Грузії, які перетворять державу з президентської республіки в парламентську, а левову частку нинішніх повноважень Президента перейде до прем’єра. Очікується, що зміни до Основного Закону можуть бути ухвалені цілком лояльним до Саакашвілі парламентом уже у вересні цього року. І теоретично після закінчення своїх повноважень сильного Президента у 2013 році (а саме відтоді вступить у дію нова редакція Конституції) нинішній глава держави преспокійно зможе пересісти у крісло сильного глави уряду. Знайомий сценарій, чи не так?

Облишмо розмови про те, яка модель державного устрою більше пасує під європейські демократичні стандарти – зрештою, громадську та політичну дискусію належної глибини Україна провела ще протягом 2003-2004 років. Просто закличмо українських журналістів, політиків та експертів не застосовувати у своїх оцінках подвійні стандарти, а визнати найвеличнішим українським демократом Леоніда Кучму, чиїм вдячним учнем зараз виглядає Саакашвілі. Можна, наприклад, помістити портрети Леоніда Даниловича на обкладинки найновіших номерів наших тижневиків, як ще недавно красувався на них Міхо, зробивши таким чином подарунок Кучмі на день народження.

Адже принципова відмінність між двома Президентами з політологічної точки зору полягає хіба що в тому, що нашому Гарантові довести до кінця свій задум не вдалося, а грузинський лідер, схоже, не відчує жодних проблем на шляху реалізації написаного Леонідом Даниловичем сценарію.