рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Російський гібридний мир у Чорноморському регіоні – погляд з Болгарії

    • Іво Інджев

      Болгарський журналіст

    • Розсилка
    Російський гібридний мир у Чорноморському регіоні – погляд з Болгарії

    Тема безпеки в Чорноморському регіоні не обмежується суто військовою опозицією

    Неоднозначним терміном «русский мир» Москва намагається компенсувати прагнення до світового лідерства ще з часів «радянського табору» (теж неоднозначний термін!). «Русский мир» відображає потяг ідеологів перетворення Російської Федерації на справжнього спадкоємця Радянського Союзу, з претензіями на глобальне лідерство із «специфічних» причин. Йдеться про мир, але насправді Кремль прагне світового панування не мирними засобами, а прискореною російською мілітаризацією. Найяскравіше це проявляється в Чорноморському регіоні, який Москва розглядає з погляду свого «спадкового права». Кремль хоче перетворити його на більш потужну зону впливу, прагне забезпечити панування за рахунок військової переваги.

    Шовіністська хунта в Москві (якщо дзеркально використовувати термінологію РФ), вкарбовує у російській масовій свідомості неоднозначний термін «русский мир». Він має змістовне підґрунтя від попереднього терміну «боротьба за мир» часів СРСР, який занепав під непосильним для командної економіки держави тягарем мілітаризації в мирний час. Але головним меседжем наполегливо накопиченого терміну є ідея про винятковість «російського світу» («русского мира»). Він зображує Росію серед держав на землі як головну планету в космосі, де інші планети зобов’язані тяжіти до найбільшої. Завдяки пропаганді, росіяни мають в це вірити, і через їхню віру живиться влада автократа Путіна. Пропаганда Кремля гарантує, що росіяни, аплодуючи Путіну, не помічають, що він безповоротно душить російську економіку в режимі поглиблення самоізоляції.

    Водночас мільйони громадян втекли з Росії, але зовсім не так, як втікали «білогвардійці», переслідувані «червоними» під час громадянської війни, розв’язаної більшовиками в Росії. Дивно, що знову десятки чи й сотні тисяч росіян хочуть оселитися в невеликій Болгарії, частині ЄС і НАТО. Виїжджає майже кожен, хто може собі це дозволити фінансово. Втікають навіть представники середнього класу. Росіяни, які не дурніші за дочок Путіна і Лаврова, включаючи також багатьох правлячих російських шовіністів, що втілювали свій шовінізм на «простих» росіянах, вирішили жити на Заході.

    Якщо є що додати до цієї картини абсурду з невідповідністю між претензією на привабливість «русского мира» та небажанням багатьох погодитися з цим безглуздим твердженням, то це той факт, що не тільки росіяни рятуються з потопаючого (знову) російського корабля, але й з російської периферії теж тікають. Тікають цілі народи і поселення. На них ніяк не вплинути, щоб вони сіли на російський «Титанік», який цілеспрямовано рухається до свого айсберга у протистоянні із Заходом.

    У Чорноморському регіоні цей величезний й важко керований російський корабель повинен враховувати часто мінливі настрої свого турецького колеги і конкурента за регіональний вплив. З одного боку, Туреччина не визнає «злочинців», але грає з Путіним тією мірою, якою вона ризикує поставити під загрозу своє стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами, і це стосується придбання російських зенітних комплексів С-400. На тлі тривалого зближення Москви та Анкари багато хто, можливо, забув, що 2015 року президент Ердоган грубо дорікав Росії за визнання Путіним геноциду вірмен. Російський президент зробив це, аби помститися за тодішню турецьку незговірливість щодо проєкту «Турецький потік». У безпрецедентно різкому тоні, в якому жодна західна держава не розмовляє з Росією, Анкара рекомендувала Москві спершу покласти провину на більшовиків за мільйони жертв, в тому числі за штучно спричинений масовий голод в Україні в 1930-х роках, а вже потім обвинувачувати своїх сусідів.

    Нинішня доктрина російської «ексклюзивності» живиться ірраціональними історичними аналогіями. Очевидно, що Путін асоціює себе з Петром I, при якому Московія стала Росією, тобто імперією. Однак, ту завойовницьку політику самопроголошеного російського імператора було започатковано за чверть століття до того маршем московитів до Азова. Створення московської завойовницької армії своєчасно починається з перемоги Петра І над Азовською фортецею 19 липня 1696 року. Саме завоювання Криму та вихід до Азовського моря повідомили світу, що монгольські васали, закриті на території Московії, претендували на державу, яка успішно демонструвала м’язи тодішнім великим державам на заході, а також на півдні — величезній Османській імперії.

    Нинішня Російська імперія, яку назвали «федерація», живить свою імперську самооцінку покладанням на військову силу. Не випадково основною причиною національної гордості в Росії є не стан її розвитку, а безцеремонні територіальні завоювання, майже як за часів Петра I. Не важко було зрозуміти, що 19-кілометровий міст через Керченську протоку має на меті перетворити Азовське море на російську акваторію, яку можна контролювати, і вкладати в ту саму банку консервовані домашні аргументи, якими Москва виправдовує окупацію та викрадення Криму в України. Завіт Петра I про перетворення Чорного моря на «російське озеро», мабуть, звучить у голові Путіна. Будь-яка спроба передбачити, чого досягне Путін у цій небезпечній грі, наштовхується на його… передбачуваність. Путін ніколи не поступається слабшим. А сильніші об’єднані європейці та американці навряд чи тиснутимуть на Москву. Путін покладається на цю демократичну слабкість заради миру, яку він розглядає як спосіб руйнування Заходу. 

    Офіційна позиція Болгарії як чорноморської країни НАТО щодо мілітаристської політики Росії в регіоні не є однозначною. У 2016 році прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов різко відкинув ідею Румунії щодо спільного флоту трьох чорноморських країн НАТО — Румунії, Болгарії і Туреччини. Для «компенсації» Борисов тоді ж оголосив, що Болгарія залучить до 400 військовослужбовців для участі у навчаннях сухопутних військ НАТО в Румунії. 

    Поворотним моментом став візит Борисова до США у жовтні 2019 року. За кілька годин до того, як президент Дональд Трамп прийняв його, Борисов підтвердив свою позицію щодо неприйнятності розміщення флотилії НАТО в Чорному морі або й навіть військово-морської бази НАТО на болгарській території. Але вже наступного дня, після розмови з Трампом у Білому домі, болгарський прем’єр дав зрозуміти, що у Варні може бути побудований координаційний центр Альянсу. А вже 12 грудня того ж року, під час візиту Генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга до Софії, Борисов обговорив деталі подальшої реалізації цієї ідеї. Це трохи нагадувало жарт про російського п’яницю, який вилікувався від алкоголізму і вже мав огиду до алкоголю.

    Тема безпеки в Чорноморському регіоні не обмежується суто військовою опозицією. Не менш важливими є російські маневри з газопроводами, очевидна мета яких — обійти та завдати шкоди Україні. І Болгарія приєдналася до реалізації цих проєктів, які є частиною російського гібридного «миру».

    З повною версією статті, підготовленої за підтримки Black Sea Trust Fund, можна ознайомитись в журналі «Чорноморська безпека»

    (для ознайомлення натисніть на зображення)
    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Ігор Ейдман
    Ігор Ейдман

    Соціолог

    Ігор Ніколаєв
    Ігор Ніколаєв

    Російський економіст

    Олег Вергеліс
    Олег Вергеліс

    Театральний критик

    Борислав Береза
    Борислав Береза

    Народний депутат 8 скликання

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ