Навальний може стати козирною картою торгу Кремля із Заходом

Жорсткий розгін в Москві, Санкт-Петербурзі та інших містах Росії протестуючих проти ув’язнення Олексія Навального і свавілля путінського режиму, вкотре говорить про те, що в Кремлі не знають, що далі робити з народом, котрий вже почав прокидатися.

Цілком очевидно, що стара парадигма утримування влади Путіним і його подільниками вже не спрацьовує, а нової у них немає і не передбачається. 

Путін не хоче здавати свої «політичні плацдарми», провокуючи цим ще більше протистояння з росіянами. Намагаючись залякати підконтрольний йому народ і силою придушити зростаючі народні протести,  диктатор може отримати зовсім  протилежний результат.

На якомусь етапі публічної демонстрації насилля, населення Російської Федерації втомиться боятися і конфлікт з численними політичними активістами, котрі підтримують Навального, може легко перерости в конфлікт всього російського народу з путінською системою, яка постійно демонструє свою неефективність і недієздатність в управлінні державою.

Путін не може зрозуміти, що кожне таке силове безмежів’я лише в рази збільшує героїзацію Навального в очах російського народу, чим автоматично збільшує кількість його потенціальних прихильників. А поліція і ОМОН, виконуючи злочинні накази «цитаделі влади», яка вже почала хитатися, ставлять себе поза законом.

Автозаків на всіх у Путіна не вистачить, тому він так нервово сприймає те, що зможе і не досидіти до кінця терміну визначеного йому «результатами» останніх президентських «виборів».

Поки що можна спостерігати емоційну фазу «Російського Майдану». Проте раціональна його фаза означатиме те, що до протестів почнуть підтягуватись сили, які не готові йти до «раю» разом з Путіним, який просто збожеволів від безмежних можливостей, котрі надає йому диктаторська влада. 

А диктатор вже майже готовий розпочати гру з Заходом, в якій головним атрибутом «аргументів» може стати залякування ядерною зброєю.

Чим гірше стан його здоров’я, тим виразнішим буде бачення його майбутнього Росії. Й він може далі діяти за принципом – «після мене – хоч потоп». Те, що цей «потоп» буде ядерним, його вже не хвилює.

Й тут можна говорити не про атрофування моральних принципів Путіна, а про те, що в нього їх просто немає. Адже нормальна людина не буде давати вказівки підривати своїх співвітчизників в Москві, знищувати злочинними бомбардуваннями бунтівну Чечню і         підступно окуповувати території сусідньої України, не дивлячись на усі попередньо підписані угоди про чіткі гарантії української незалежності.

Водночас, зовсім не факт, що Навальний, який за збігом сприятливих для себе обставин, може стати новим президентом Російської Федерації, є найбільш оптимальною кандидатурою для України.

Він вже став «російським Нельсоном Манделою», але в разі його стрімкого підйому на російській «політичний Олімп», не буде здатен  продемонструвати швидких економічних успіхів. Тому Олексій Навальний може спробувати припинити російсько-українську війну, залишивши при цьому за дужками стратегічні інтереси України. 

Оскільки його невизначеність з питанням визнання українською територією окупованого Російською Федерацією Криму, більше ніж насторожує. 

Захід може допомогти привести на політичну сцену Росії нового «царя», сам цього не бажаючи і до цього зовсім не прагнучи.

Адже поява харизматичного і потенційно проімперськи налаштованого лідера здатна лише значно посилити шовіністичні реваншистські настрої в російському суспільстві.

Тому, якщо Навальний переміститься на місце Путіна, Москва більше, ніж через 30 років може запустити чергову політичну «дурку». Мовляв, Кремль готовий до «перезавантаження» взаємин зі Сполученим Штатами і Європейським Союзом, ми проголошуємо нову «перестройку», «демократизацію» і «гласність».

Але для того, щоб у нас все вийшло так, як ми це плануємо, потрібно зняти санкції з Російської Федерації. Тим більше, що вони накладалися в минулі, путінські часи, а зараз усе докорінно змінилося і Росія стала зовсім іншою. А з Україною ми самі розберемося  і по-братськи домовимося.

Далі, після недовгих дебатів з цього приводу в Брюсселі, санкції знімаються, Росія виглядатиме справжнім «світочем демократії» на пострадянському просторі, а Україна залишається один на один з Кремлем, в керівництві якого просто замінили відпрацьовані політичні декорації на інші, новіші. 

Навальний з тріумфом отримує Нобелівську премію миру, на яку його нещодавно висунули, його з неприкритим захопленням зустрічають скрізь на Заході, і він проголошує нову «формулу миру» між Росією і Україною та погоджується на проведення повторного референдуму в Криму, проте вже під міжнародним наглядом. Ігноруючи при цьому майже мільйон завезених з Росії «нових мешканців» Кримського півострова.

Сьогодні Олексій Навальний став чимось на кшталт прапору демократичної Росії. Свою схильність до нього Захід вже зафіксував, тоді як транзит влади від Путіна до його ймовірного правонаступника, без участі Навального, може надовго затягнутися.

«Бунтівний Олексій» здатен стати козирною картою торгу Кремля із Заходом. Оскільки зняття з Російської Федерації образу ворога багато чого коштує для Москви. З Путіним Росія ворог, а з Навальним територія, де відбувається «перестройка» і прослідковуються  процеси повільної, болючої «демократизації», яка нібито може дати РФ шанс на позитивні зміни.

Хоча все це може виявитися черговим блефом Кремля. Під шумові ефекти боротьби за зміни в Росії, путінський режим готує якусь іншу, компромісну фігуру. Надійна і перевірена людина може зненацька вигулькнути на політичному російському небосхилі, якщо Путін наважиться на ліквідацію Навального.

Це може відбутися після того, як йому знову дадуть умовний термін, а після цього, путінська злочинна камарилья просто повторить варіант, який вона провернула з Борисом Немцовим.

Враховуючи той факт, що свого часу вбивство політичного лідера опозиції номер один в Росії не набуло того резонансу, можливість якого, як думав сам Немцов, являлась вагомою запобіжною гарантією, що Путін на таке ніколи не наважиться.