Росія має нарешті зрозуміти, що вона вже програла

Зараз не тільки Путін, а й російські експерти намагаються прорахувати реальні ризики від відкритого вторгнення Російської Федерації в Україну. Суть цих політичних розрахунків полягає в тому, що як би це Москві напасти, але щоб їй за це потім нічого не було. Російський диктатор хоче за будь-яку ціну повернути Україну в сферу впливу Кремля, а штатні аналітики дають йому поради, що чого боятися. Адже Америка і Європа не воювали за Грузію в 2008 році, так само як і за Угорщину в 1956, і за Чехословаччину в 1968 році.

Те, що НАТО і Сполучені Штати відкинули ультиматум Росії, викладений в проекті Договору між Росією та США щодо гарантій безпеки, а також в Угоді про заходи забезпечення безпеки РФ та держав-членів НАТО, в яких Москва відверто вимагає від США юридичних гарантій того, що НАТО відмовиться прийняти до своїх лав Україну, не означає, що Путін перегляне свої наміри. Кремль блефуючи, максимально підвищує ставки.

Хоча при чому тут членство України в НАТО до гарантій безпеки Російської Федерації? Можна сказати, що Москва фактично прямим текстом опублікувала свої плани щодо силового відновлення Радянського Союзу.

Путін дуже поспішає. Очевидно, що його підштовхує не тільки критична економічна ситуація в Росії. Він ніколи так не осоромлювався раніше. І це чи не перший публічний ультиматум в історії після закінчення Другої світової війни.

«Геополітичний мачо» Путін, мріючи про відновлення СРСР в 2022 році, до сторіччя його утворення, бачить Україну тільки невід’ємною частиною Росії, і переконати його в зворотному майже неможливо. Він дуже сподівається на те, що «меч» нового вторгнення, який висить сьогодні над головою України, зможе «приручити» її, зробивши поступливішою і згодною добровільно увійти в новий Радянський Союз, переставши шукати товариства в Європі.

У Кремлі переконані в тому, що за допомогою «активних заходів» на міжнародній арені, які є недорогим способом зменшити впливи Заходу у світовій геополітиці, і силового примусу України прийняти знищення її державності, як невідворотну реальність, можливе повне переформатування світового порядку. Ворогу західного альянсу потрібна Україна, щоб залучивши її потенціал і людські ресурси, далі кинутись на знищення західної цивілізації.

І якщо говорити про країни, які колись входили в СРСР, як Україна, то відразу ж необхідно зробити уточнення, що «входили» вони не добровільно, а були окуповані імперською Росією.

По суті, в цьому тексті російського МЗС прямо сказано: СРСР буде відновлений і просимо цьому не заважати. Кремль робить ставку на те, що Заходу є що втрачати в разі війни з Росією. Культивуючи думку: «Ті, хто були в СРСР, нехай самі розбираються між собою. А нам, що до цього. Не втручаємося, живемо добре, купуючи у росіян газ, нафту, ліс і горілку».

Публічно проголошуючи свої шовіністичні бажання, путінський режим стверджує те, що Російська Федерація є правомочним суб’єктом на територіях колишнього СРСР. Свідомо принижуючи цим і позбавляючи міжнародної правосуб’єктності держави, котрі стали незалежними після розпаду Радянського Союзу.

Такий підхід Москви дуже чітко корегується з тим, що колись вже заявляв Путін, говорячи про загрозу ядерної війни: «Так, для людства це буде глобальна катастрофа, для світу буде глобальна катастрофа. Але я як громадянин Росії і глава російської держави хочу запитати себе: а навіщо нам такий світ, якщо там не буде Росії?»

Він веде довгу і затяжну свою гру. Розраховуючи на те, коли Україна зникне з мапи світу, увійшовши разом з Білоруссю до нового СРСР, його «історична місія» буде повністю виконана.

Але біда Російської Федерації в тому, що у неї нині немає союзників. «Дружні стосунки» з Китаєм, як їх бачить Путін, є фікцією. Сирія розчавлена громадянською війною, довгу тривалість якої спровокувала Москва, Іран сам знаходиться під санкціями і подальше його зближення з Кремлем виглядає ідеологічно складним, єдиним видимим успіхом можна вважати Венесуелу, проте вона знаходиться на утриманні РФ і її президент Ніколас Мадуро не має ніякого авторитету в світі.

Росія прагне поєднати абсолютно непоєднуване. Образ жертви «підступності НАТО», яке наблизилось до її кордонів і пиху наддержави, що хоче диктувати всім свою волю. Та поки Путін приміряється до того, як краще знищити Україну, Захід впритул підходить до думки, що витрачати енергію людства на стримування диктатора, який зарвався, вже стає занадто дорогим задоволенням.

Він чудово усвідомлює, що програє війну з Заходом, але всерівно лізе, намагаючись знайти шпаринку, через яку зможе зруйнувати колективну монолітність західної цивілізації.

Тепер виглядає на те, що зупинити Москву дипломатичним шляхом стає все більш складним завданням. Варто лише подивитися на інформаційну вакханалію на російському телебаченні, щоб зрозуміти, що «українська загроза» роздута там до такого гіперболізованого рівня, що кремлівці самі вже починають від цього лякатися. Хоча ніхто з сусідів Росії не загрожує, їй загрожує сьогоднішній путінській світ дезінформації.

Питання не тільки в Україні, Москва вважає всю Європу сферою свого впливу. Проблема в тому, де ви проводите межі. На карті світу намальовано багато прямих ліній, і жодна з них не принесла стійкого миру. Логічно було б віддати перевагу компромісам, а не конфронтації. Але про який компроміс можна говорити з тим, хто насильно нав’язує вам свої забаганки, «тримаючи пістолет» біля вашої голови?

В той час, коли у РФ немає підстав боятися вторгнення НАТО чи ЄС, в державах Балтії і Польщі, після окупації Росією частини українських територій, виникають великі побоювання щодо намагань Кремля переглянути вже давно існуючі «зони кордонів». Путін і йому подібні відчувають слабкість за тисячу кілометрів. І історія неодноразово доказувала, що з деспотами можна впоратися лише маючи сильну позицію.

Москва зациклена на тому, щоб не дати Україні зійти з орбіти Росії. Проте російсько-українська війна лише підсилила рішимість українців шукати тісніших зв’язків із Заходом, і доводити своє право приєднатися до НАТО і Європейського союзу.

Путін хоче залишитися в історії, як один з найбільш успішних правителів Росії, котрому вдалося повернути назад її «історичні землі». Для цього він готовий ризикнути майбутнім РФ, аби тільки добитися своєї мети.

Це підтверджується тим, що Росія не відвела свої війська від кордону України після розмови Путіна і президента США Джо Байдена. І там вирішують, чи дійсно різке збільшення санкцій щодо РФ настільки небезпечне для них, як про це заявив американський лідер.

Жорсткі санкції стануть не лише руйнівними для російської економіки, вони можуть перетворити Росію на колонію Китаю. Оскільки Пекін за економічну допомогу може вимагати в Москви передати китайцям в оренду весь Далекий Схід і частину Сибіру. Що, по суті, означатиме втрату назавжди контролю Російською Федерацією на цими територіями.

А поки що Москва продовжує блефувати, і її головною ціллю є розділити Захід, щоб уможливити вторгнення у Східну Європу. Побудова «Північного потоку-2», крім відрізати Україну від транзиту газу до Євросоюзу, має ще на меті створити структурну залежність європейських країн від російського газу, яку Росія може використовувати для маніпулювання Європою. Усе це вписується в путінську концепцію спроби встановлення контролю і домінування у Європі.

Москва бачить всіх потенційними ворогами, розглядаючи сусідні держави в якості легкої здобичі. Плануючи захопити будь-яку країну, яка межує з Російською Федерацією, коли вона є занадто слабкою, щоб захистити себе. При цьому стверджуючи, що кордони давніх часів є дійсними, якщо ці кордони на користь Росії.

Образно кажучи, вимоги РФ до України виглядають, якби злочинець-вбивця оголошував, що більше не вбиватиме, якщо всі інші роззброять того, кого він планує вбити. Сьогодні РФ така, як за царів і більшовицьких комісарів – експансіоністська військова держава.

Європа мусить засвоїти історичний урок, що військовому імперіалізму Росії потрібно дати відсіч, щоб на Європейському континенті встановився стабільний мир і спокій.

Таких військових злочинців, як Путін неможливо умиротворити умовляннями і поступками. Міжнародний порядок може бути організований законами або силою. І він вважає, що сила – це правильний шлях. Можна бути впевненими, що якщо його заспокоїти, визнавши будь-яку сферу інтересів Росії за її законними кордонами, він просто розширить цю сферу, постійно вимагаючи все більших і більших поступок від Заходу.

Росія повинна нарешті зрозуміти, що вона вже раз програла Холодну війну, а втягування себе в Холодну війну-2 тільки остаточно доб’є російську націю, яка і без того занепадає.

Відновити СРСР їм ніколи не вдасться, бо сил для цього у них немає. Україна давно вже зробила свій остаточний вибір не на користь Російської Федерації, як майбутнього партнера, а Євросоюзу і НАТО. Але це в Кремлі зрозуміти не хочуть.