Доля України переплетена з долею Тимошенко

«Існує певний категорія людей, яких ви вдарити не можете. Не через те, що вони сильніші, а тому, що випромінювання їхнього погляду, аура, що їх оточує і сила духу (дії їхніх друзів і ворогів) створюють невидиме поле оборони. Тимошенко належить саме до таких осіб. Зруйнувати цей шолом імунітету міг лише звір, або людина, що отримала наказ від звіра».

Це цитата з редакційної статті останнього номера українського тижневика «Дзеркало тижня». Написала її Юлія Мостова - головний редактор і політичний публіцист. Мостова не належить до шанувальників прекрасної Юлії – бо не щадила її від критики, коли та була при владі і в опозиції. Мостова не перебуває під впливом емоцій аби висловлювати жіночу солідарність. Однак вважає, що українська влада зайшла за межу, яку не можна переступати.

Журналістка пояснює, чому не може бути жодних сумнівів в тому, що Тимошенко побили у в'язниці. Бо до неї не допускали адвоката протягом трьох днів, оголосивши в колонії триденний санітарний день. Навіть протягом цього часу її синці не зійшли. Факт застосування сили стосовно ув’язненої спершу підтвердив і обласний харківський прокурор. Проте згодом Генеральний прокурор заявив, що не існує навіть підстав для порушення кримінальної справи у справі побиття Тимошенко. І це тоді, коли фото Тимошенко передані посольствам США та Німеччини – транслювали по телебаченню у всьому світі.

Доведена до відчаю Юлія оголосила голодування. Голодування стало протестом на дії влади і розпачливим воланням допомоги. Не лише для себе, а, одночасно, і для Юрія Луценка, колишнього міністра внутрішніх справ в її уряді, а також кільканадцяти інших політиків, яких кинуто до в'язниці.

-- Янукович й надалі не розуміє

Тимошенко покарано під час процесу, який порушив усі засади правової держави. Метою було її усунення з політичного життя і залякування опозиції, а також опозиційно налаштованої частини суспільства. Водночас побиття Тимошенко напередодні зустрічі президентів держав Центрально - Східної Європи у Ялті і за півтора місяці перед Євро 2012 стало своєрідним тестом. Янукович хотів перевірити, до яких меж може дійти у внутрішній політиці аби не втрати шансів поглиблювати зв’язки є ЄС.

Київським знайомим не вміщається в головах:«Що за ідіот підказав Януковичу , аби той ув’язнив Тимошенко? Хотіли вилити на неї стільки бруду, аби надовго втратила виборців. Думали, що ув’язнення її зламає і буде прохати про еміграцію на Захід. А вийшло все навпаки».

Українська політика все більше стає заручницею долі Тимошенко. Колишній прем’єр страждає, але й думки не має про еміграцію. Хоче повернутися в політику і готує це повернення. В ув’язненні підготувала поєднання перед виборами власної партії і прихильників Арсенія Яценюка, колишнього спікера парламенту.

У польських коментарях щодо справи Тимошенко і бойкоту української частини Євро - поза вирішенням наших внутрішніх політичних інтересів - виникло багато геополітичних дискусій. Одні пишуть про німецьке лицемірство, бо Берлін охороняє економічні інтереси з Китаєм та Росією ( нічого не мав проти організації Олімпіади в Пекіні і немає нічого проти зимової Олімпіади в Сочі) і мовчить у справі порушення прав людини в цих державах.

Інші стверджують, що за підняттям справи Тимошенко і закликами до бойкоту стоїть бажання блокувати зближення України з ЄС. А кінцевим переможцем стане Росія, яка вже розвела руки, аби обійняти Януковича, який після обструкції з боку європейських політиків очевидно немає виходу. І буде змушений впасти в обійми Володимира Путіна.

Але це не обов'язково, тому що він не є слухняною маріонеткою, а скоріше самостійним політиком. Очолює державу, котра не втрачає незалежності і котрій не загрожує розпад. Україна й надалі зберігає шанси інтеграції до ЄС. Бо гарантія здійснення європейських прагнень навіть не наслідок технокартичної вправності команди Януковича, а настроїв величезної частини суспільства та існуючої опозиції.

Янукович й надалі не розуміє, що з Європою не можна постійно грати в дурня чи в шантаж «Якщо не приймете нас такими, якими ми є, то підемо до Росії». Київ немає в руках активів, аби діяти таким способом, бо у Європі лякаюче мало держав переймаються його перспективою. І щонайменше німці – головні нинішні гравці на європейській політичній сцені. Можуть підтримати старанність Києва щодо зближення з ЄС, але не повинні… Потрібно дуже їх до цього заохотити.

У закликах до бойкоту лицемірства не бракує, але не воно відіграє головну роль. Президент Німеччини Йоахім Гаук не хоче брати участь в Ялтинській зустрічі не з того приводу, що це передбачають інтереси німецько-російського тандему. І не з приводу любові до Москви не їде на матчі Євро 2012 в Україні вся Європейська комісія. Просто вони не хочуть легітимізувати дії української влади, що суперечать елементарним європейським порядкам.

-- До Криму треба їхати

Лідер «Права і Справедливості» Ярослав Качинський закликає до бойкоту Євро в Україні (або хоча б до перенесення фінального матчу з Києва до Варшави), аби допекти київському уряду. Наче не усвідомлює, що бойкот, оголошений співорганізатором чемпіонату, означає відмову від його проведеня і у власній країні. Забуває, що таку зброю можна застосувати у випадку, коли вже немає шансів на інше розв’язання конфлікту. І лише тоді, коли внутрішня ситуація в Україні кне відрізнятиметься від білоруської.

А тепер вона істотно відрізняється від білоруської. Бойкот не налякає Януковича, в крайньому випадку, стане наданням ведмежої послуги проєвропейськи налаштованій частині українського суспільства.

У польському правлячому таборі дотримуються дотеперішньої стратегії - в Януковичі й надалі бачать гаранта повільного руху України у бік ЄС. Очікують, що український президент отямиться і зможе відділити справу Тимошенко від стану демократії на Дніпром. Хоча шеф МЗС Польщі Радослав Сікорський переконує, що доля демократії в Україні перед усім залежить від жовтневих парламентських виборів.

Вибори, звичайно, важливі, але дії Януковича призвели до того, що без розв’язання справи Тимошенко та інших ув’язнених опозиційних політиків, вони стануть частково демократичними. Навіть якщо міжнародні спостерігачі підтвердять,що вони відбулися без порушення процедури. Бо тепер існує зв'язок поміж долею колишнього прем’єра і станом демократії в Україні. Польська політика виграє, якщо ви візьмете цей основоположний аргумент до уваги.

У Варшаві часто чую міркування, що Тимошенко і Янукович «одне одного варті» і навіть якби вона виграла вибори 2010 року, то ситуація була б схожою. Але ніколи не дізнаємося, що було б якби… Тепер Янукович ув’язнює Тимошенко, а не навпаки.

Прем’єр Дональд Туск кілька днів тому підкреслив, що сама Тимошенко апелює, аби від її долі не залежали європейські устремління України. Залізна Юлія діє так, як повинен діяти політик відповідальний за долю своєї держави. Однак її ситуація і України змінилися радикально. Здійснення європейських замислів Києва залежить від того, коли і як стане розв’язана справа Тимошенко.

Наприкінці тижня президент Броніслав Коморовськи візьме участь в Ялтинській зустрічі. З вини Янукловича не стане вона маніфестацією прозахідних мрій України, а швидше свідоцтвом ізоляції української влади, що стрімко поглиблюється. Переломом могло б стати звільнення Тимошенко, але це межує з дивом.

Коморовський їде до Криму, бо їхати потрібно. Не братиме участь в політичних зустрічах, бо переважна більшість європейських лідерів не захотіла зустрічатися з українським президентом. Наш президент повинен розмовляти, бо спільно організовуємо Євро 2012 і мусимо гарантувати безпеку його учасників, а також подбати про добру і скоординовану організацію.

А за можливості мусить повторити очікування Європи ( в тому числі й Польщі) та США від влади в Києві. Буде це наш вклад в розвиток футбольної дипломатії. Добре що польський президент дбає про збереження контактів з Україною. Потрібно це робити, допоки ще вдається – бо це спосіб, аби підтримувати стабільні зв’язки ЄС з українською владою в Києві. Важливим є також донести до електората Януковича, що Європа не кидає Україну.

-- Саме так

Розчаровані хаосом урядів помаранчевої революції, польські політики плекали надії в прагматизмі їхніх противників та наступників – біло-голубих. У кількох справах ті навіть підтвердили покладені на них сподівання. Завершили переговори щодо Асоціації ЄС - Україна і угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. Під тиском МВФ і Світового Банку впровадили пенсійну реформу. Збудували стадіони, реконструювали летовища і відремонтували більшість доріг.

Однак забули, що прагнення до поглиблення зв’язків з Європою вимагає не лише вирішення економічних завдань, а одночасно й прийняття та сприйняття її цінностей.

Україна не є чорною діркою і також не є Росією. Має потенціал і надалі потужні можливості аби стати частиною об’єднаної Європи. Основна умова – це дотримання прав людини і демократичних стандартів. Лише так і саме так.

За матеріалом Gazeta Wyborcza підготував і переклав Володимир Олійник