Павло Казарін Журналіст, публіцист, філолог-літературознавець

Ніхто не присилав нам політиків з Венери ‒ ми самі їх обрали

Якщо ви не хочете платити адекватну зарплату своєму делегату у владу ‒ значить, ви не вважаєте депутата своїм представником

Нас ніхто не пожаліє. Ніхто не вартий жалю. Те, чого варте суспільство, визначається його побутом.

Знаєте, що відрізняє румунські дороги? Місцеві водії блимають дальнім, попереджаючи про поліцію. А ще вони сигналять, якщо ти дотримуєшся швидкісного режиму та правил. Тих правил, які вони самі встановили для своєї країни.

З дитинства привчають не ходити зі своїм статутом у чужі монастирі. Але в деяких країнах життя за місцевим статутом засуджується тими, хто цей статут затвердив. І це те, що відрізняє більш успішних сусідів від тих, хто менш.

Подорожі дають щеплення від ілюзій. Кожна країна еквівалентна своїм жителям. Якість доріг, чистота узбіч, доглянуті вулиці ‒ ми збираємо свої враження не тільки про місце, але й про людей. Тому що їх суспільний простір говорить про їхню здатність домовлятися. Створювати інститути. Встановлювати правила. Дотримуватись правил.

Оптика туриста ‒ безстороння. Ти не робиш знижок. Не шукаєш виправдань. Все, що всередині державних кордонів, ‒ справа рук людей з паспортами цієї країни. І якщо їхня солідарність з незнайомими водіями вища, ніж солідарність з поліцією, то це означає, що у них є проблеми.

Це означає, що вони не змогли створити інститут «нічних сторожів». Тих самих, кому будуть довіряти. Тих самих, кого стануть сприймати як захисників. Виходить, що вони платять зарплати тим, хто цих зарплат не заслуговує. Інакше б мені не моргали дальнім.

Правила Полісу встановлюють громадяни Полісу. Вони обирають собі депутатів, голосують за політиків, скидаються з зарплат на утримання держави. І якщо вони не дотримуються своїх же правил ‒ значить, десь обірвана нитка.

Дорослу людину відрізняє вміння тримати слово. Дотримуватися домовленостей. Сміливість визнавати помилки. Але в тому й річ, що суспільства бувають інфантильними. Таке суспільство відрізняє віра, що народ кращий за еліти. Тому що ця віра дозволяє перекласти відповідальність.

Якщо ви не хочете платити адекватну зарплату своєму делегату у владу ‒ значить, ви не вважаєте депутата своїм представником. Якщо забираєте у нього недоторканність ‒ значить, він вас не представляє. Якщо ви не вірите судам, прокуратурі або спецслужбі ‒ значить, ви не змогли створити ні того, ні іншого, ні третього.

І це історія про колективну відповідальність.

Ту саму, що змушує нас узагальнювати будь-яку країну, в яку ми приїжджаємо на відпочинок. Ми підсумовуємо плюси й мінуси, перекладаючи результат на всіх громадян. Роблячи кожного зустрінутого відповідальним за стан справ на його батьківщині.

Навіть узурпація влади можлива лише там, де люди з нею погоджуються. Або там, де їхня готовність боротися за інші правила гри менша, ніж чиєсь прагнення ці правила нав'язати.

І це в повній мірі стосується й України.

На відміну від Ізраїлю, Україна народжувалася не завдяки тим, хто її хотів. Вона народжувалася завдяки тим, хто хотів комфорту. У 1991-му це змушувало жителів того ж Криму голосувати за незалежність. Тому що незалежність для них означала те, що ресурси країни не будуть йти на годування дотаційних республік Союзу.

Але бажання комфорту в свідомості мас поєднувалося з дивним небажанням брати на себе хоч якусь відповідальність. І якщо ви хочете зрозуміти, хто винен у тому, що за вікном, ‒ погляньте в дзеркало.

Ніхто не присилав нам політиків з Венери ‒ ми самі їх обрали. Ніхто не змушує нас обганяти по зустрічній ‒ я сам тисну на педаль. З бюджету моєї країни крадуть лише ті, кому я дозволив це робити.

Озирніться навколо. Все, що нам не подобається, зробили ми самі. Погані суди, олігархічна економіка, стара комуналка ‒ це все завдяки нам. Нам здається, що все належить «їм». Але немає ніяких «їх». Є тільки «ми». Вони ‒ це частина нас.

Ми довго можемо пояснювати самі собі, що люди різні. Що є пасіонарії та обивателі. Що других завжди більше. Але ці пояснення працюють тільки всередині країни. Для зовнішнього спостерігача ніякої різниці немає. У нього є лише його враження.

Німці не виграли країну в лотерею. Вони її збудували. Сомалійці не програли країну в покер. Вони створили соціальне пекло.

Нас ніхто не пожаліє. Ніхто не вартий жалю. Те, чого варте суспільство, визначається його побутом.

Колективна відповідальність. Безсердечне стерво.

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: