Найчистіші гроші в політиці. Як фінансуються партії Великобританії

В кінці 2017 року автор статті мав змогу познайомитись з діяльністю  англійських громадських організацій, які досліджують політичні процеси в Великій Британії та контролюють кошти, які на ці процеси впливають.

Загальновідомо, що партій, які мають значний вплив на політику Сполученого Королівства Великобританії є дві: Консервативна та Лейбористська. Хоча загальна кількість політичних сил в Великобританії не поступається українському показнику: їх точно більше трьохсот, але скільки точно ніхто з наших спікерів відповісти не зміг.

Консерватори – традиційно «права» партія, яка підтримує політику вільного ринку та фінансується переважно багатими людьми й великим бізнесом, інтереси яких і представляє в парламенті.

Лейбористи – це партія соціалістичного спрямування, назва якої походить від слова «праця», тому дослівно – це «партія робочих», що є прямою протилежністю до «багатих» консерваторів. Проте, не варто думати, що британські «ліві» мають щось спільне з нашою комуністичної чи соціалістичною партіями.

Через політичний скандал, який стався з провини однієї з міністрів, яка була близькою подругою очільниці уряду та членом Консервативної партії, ніхто з консерваторів з нами не зміг зустрітися. Тому складати враження про політичне життя Сполученого Королівства довелось, спілкуючись з представниками лейбористів та громадськими активістами. 

Отже, Лейбористська партія заснована представниками профспілок понад 100 років тому – в 1906 році. Основною метою заснування партії був захист інтересів простих працівників, адже юридично професійні спілки були досить обмежені, тоді як громадський рух був потужним та матеріально забезпечений.

Нам, українцям, важко собі уявити, але засади співпраці між профспілками та Лейбористською партією, які були закладені  на початку ХХ століття, працюють й досі. Налагодженням співпраці між цими двома інституціями займається окрема юридична особа, яка виступає в ролі посередника.

Загалом, всі аспекти діяльності профспілок регулюються законодавством (законами, підзаконними актами та судовими рішеннями), що є результатом 120 років англійського прецедентного права: самі права та обов’язки прописані в нормах чотирьох (!) законів, один з яких – «Про професійні спілки та трудові відносини» - діє з того ж таки 1906 року. 

Основним  регулятором є службовець із сертифікації, якого просто називають офіцером, що хоч і не є суддею, проте має надзвичайно широкі повноваження. Наприклад, він в будь-який час може прийти в офіс профспілки чи партії і перевірити їх, починаючи від бухгалтерії аж до реєстру членів. Такий механізм контролю, проте, має й свої мінуси: в часи урядування консерваторів, правляча партія обирає на цю посаду  «свою» людину і за її посередництвом чинить тиск на політичну силу опозиціонерів. Наприклад, через обмеження розмірів максимальних внесків через профспілки. Не тяжко здогадатись, що, коли при владі лейбористи, ситуація повторюється в протилежному керунку. Проте такий механізм забезпечує дуже високий рівень контролю, тому політичні партії та профспілки в Британії перевіряються ретельніше, ніж будь-яка приватна фірма.

В професійних спілках існує 2 фонди: 1) на потребу профспілок та 2) політичний фонд. У перший фонд, тобто на потреби профспілки, її член зобов’язаний  сплачувати внески, тоді як в другий – вже по бажанню, яке, як показує статистика, є не у всіх. При загальній кількості членів профспілок в 4,5 млн. осіб  лише трохи більше половини - 2,5 млн. людей – платять внески в політичний фонд, що є їхнім свідомим вибором, а не результатом примусу.

Проте працівник, який сплачує внески до політичного фонду має більші права і може, наприклад, обирати голову та керівні органи партії, вносити свої пропозиції з різних питань на розгляд партії та брати участь у заходах партії.

Кошти, отримані через внески членів, профспілка може вкладати в акції будь-якої компанії, таким чином примножуючи свої статки та розвиваючи економіку країни.

Що ж стосується безпосередніх членів партії, то для них сплата внесків є обов’язковою: якщо особа протягом шести місяців не сплачує внесків, її виключають з лав партії. Всі надходження від фізичних осіб суворо документуються, тому, як говорять самі лейбористи: «В нас найчистіші гроші в політиці, бо кожен фунт можна прослідкувати: звідки він прийшов, хто його заробив і коли пожертвував».

Як і в Україні, британські політичні партії мають подавати щоквартальні та річні звіти в міжвиборчий період. Проте під час виборчої кампанії політичні сили зобов’язані подавати свою фінансову звітність щотижня, оскільки з початком виборчих перегонів всі звіти перевіряються куди прискіпливіше.

В Англії існують обмеження у видатках на передвиборчі заходи: сама партія може витратити не більше 19 млн. фунтів, а третя сторона – 390 тис. фунтів. Що цікаво: третя сторона може витрачати кошти як на підтримку партії, так і на агітацію проти неї, що дозволено офіційно. Порушення ж встановлених лімітів тягнуть за собою кримінальну відповідальність.  

Окрім того, жоден кандидат не має «прямого контакту» з грошима під час виборів: ані з виборчим рахунком, ані з готівкою. Він формує перелік всього необхідного для передвиборчої кампанії, тоді як сплачує за всі товари чи послуги партія з власного рахунку. Більш того, прямі пожертви кандидату заборонені та караються відповідно до законодавства. В таких умовах вартість всієї кампанії для окремого кандидата не перевищує 3-6 тисяч фунтів.

Як бачимо, традиції, на які посилаються британці, займають основне місце не лише у відносинах між політичними партіями, а взагалі у функціонуванні суспільства. Почувши наше питання: «Як ви можете жити без Конституції?», один з парламентарів щиро здивувався, настільки для нього була очевидною відповідь: «Ми маємо тисячолітню історію традицій, якою й послуговуємось».

Україна також її має, звичайно, відмінну від британців, але постійні режими окупації її знищують. 

Стаття підготовлена за підтримки  Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках програми «Ефективне впровадження та нагляд за  фінансуванням політичних процесів».