Любов була недовгою

Ось так і руйнується міф про проросійського Януковича. Віктор Федорович затятонамагався вберігати за собою бренд надійного друга Росії. Але не склалося.

Він відмовився вести Україну до НАТО, він погодився подовжити перебування Чорноморського флоту РФ, українські дипломати упродовж останнього року намагалися уникати різких заяв на адресу Росії – навіть тоді, коли вони виглядали б цілком логічними. Примирення з Росією в пост’ющенківській Україні декларувалося чи не головним досягненням зовнішньої політики Януковича. Не вийшло.

Причому конфлікт фактично з’явився на порожньому місці. Леонід Кучма посварився з Росією через Тузлу. Серйозний привід. Фактично йшлося про посягання на територіальну цілісність держави. Віктор Ющенко був просто поставлений перед фактом – на дружбу з Москвою не варто розраховувати: помаранчевий лідер не сприймався всім кремлівським нутром – і через те що ставка не спрацювала, і через те що новий президент вирішив будувати під боком у Росії демократію, і через те що віддав перевагу не мертвонародженим ОДКБ і ЄЕП. Януковичу довелося піти на конфлікт із Росією, власне, через власну недалекоглядність.

Що, власне, відбулося у Львові 9 травня? Сутички двох угруповань, які сповідують радикальні погляди. Хто б міг подумати, що конфлікт двох маргінальних груп може позначитися на нібито дружніх відносинах двох держав. За умови, щоправда, що ці відносини були справді дружніми.

Але правда може виявитися дещо іншою. Відносини між Януковичем і Росією не складалися від початку. Спершу Москва не могла пробачити Віктору Федеровичу того факту, що свій перший закордонний візит він здійснив до Брюсселя. Потім російській еліті було невтямки, чому російська мова так і не отримала звання державної чи бодай офіційної в Україні. Кремлівський гнів почав сягати вищих позначок, коли виявилося, що Київ не поспішає створювати і спільного підприємства з «Газпрому» та «Нафтогазу». І вже верхом українського нахабства стала відмова Януковича йти до світлого майбутнього пліч-о-пліч із білорусами, росіянами і казахами – в рамках Митного союзу.

Гадаєте, МЗС Росії реагував на сутички у Львові? Ні, це був вияв загального невдоволення поведінкою «проросійського Януковича». І коли з’явилася відповідь українського МЗС, який спробував натиснути на болючі мозолі російської дійсності, то тут терпіння вщент луснуло. Скло в серпентарії тріснуло. Знову інформаційний простір почали отруювати голоси відомих держдумівців...

Найсумнішим у цій історії може бути те, що сам Янукович на такий поворот долі не розраховував. Ще більш сумною правдою може виявитися те, що сутички у Львові відбулися зі злого умислу чи через недалекоглядність української влади – зрештою, це був ще один зручний спосіб, аби відвернути увагу від більш нагальних проблем, із якими сьогодні стикається більшість українських громадян кризової України. Але після бою кулаками не махають. Уже не стільки важливо, хто провокував, хто підтримував і хто діяв – є наслідки. І один із них – дипломатичний конфлікт. За іронією долі, конфлікт із тим президентом, якого плекала сама Москва.

І якщо, можливо, Янукович досі вагався, із ким пов’язати інтеграційну долю України – з Митним чи з Європейським Союзом, то сьогодні відповідь на поверхні.