Відповідь на звинувачення деяких істориків-правдорубів

Нещодавно я дав інтерв’ю «Главкому» з приводу наявних гострих проблем в освіті України. Я виказав свої думки, які носять світоглядний характер. Жодним чином це інтерв’ю не було спрямоване проти конкретних осіб. У ньому не згадуються прізвища, імена і навіть посади українських урядовців. Писав не раз статті і давав інтерв’ю багатьом ЗМІ і ніколи, при цьому, не опускався до образ, грубих оцінок, завжди уникав особистісних характеристик, особливо щодо своїх колег - нинішнього і колишніх міністрів освіти і науки. Тому із здивуванням прочитав 12 серпня на «Главкомі» репліку «Я втомився від брехні» діючого міністра освіти, в якій він звинуватив мене в брехні і обмані. Ця стаття міністра є абсолютно безпідставною, а її аргументи базуються на певних неточностях, зокрема прізвищі Хорватського президента. За великим рахунком це не має ніякого значення для сучасної української освіти, її стану і перспектив. Погоджуюсь, що у 2007 році президентом дружньої Хорватії був не Франьо Туджман, а Степан Месич. У цей час міністром закордонних справ України був Арсеній Яценюк. Тоді ж і відбувся згаданий мною візит української делегації до Хорватії. Ця подія, сказано в моєму інтерв’ю, мала місце десь років сім назад. Якщо ж сказати точно, то шість років і кілька місяців. Дійсно, це суттєва «моя помилка». До речі, інтерв’ю – це не наукова стаття і багато речей в ньому говориться по пам’яті, що інколи призводить до деяких неточностей, яких не уникнув і нинішній міністр освіти, про що нижче скажу. В цілому ж зміст розмови із президентом Хорватії, його застороги щодо недопустимості ліквідації обов’язкової середньої освіти, відміни безкоштовних підручників та скасування держзамовлення у вузах передані точно.

На жаль, в заяві діючого міністра освіти нічого не сказано про її головні проблеми – це суттєве зниження її якості, хронічне недофінансування, ліберальний курс на суцільну комерціалізацію від дитсадка до вузу, скорочення держзамовлення в університетах… Не говориться, як буде реалізовуватись урядом добра передвиборча обіцянка президента України щодо навчання 75% студентів за рахунок бюджету.

Автор статті-заяви порівняв мене з дволиким Янусом, звинувативши мене у брехні, перекручуванні фактів. У мене не має необхідності в чомусь виправдовуватись. Бо навіть в цій статті діючий міністр освіти, який робить все в Україні «виключно вперше», в кінці зауважує, що за мого очолювання міністерства освіти і науки зроблено чимало корисного. Тож читачі самі об’єктивно розберуться у всьому. Ведення дискусії у спосіб, запропонований паном міністром, – це форма нечесного діалогу, коли опонент, хапаючись за якісь дрібниці, починає чорнити головне, переходячи на особистісні оцінки.

Зауважу в стилі мого опонента, що дволикий Янус був Богом неба і сонячного світла, він відкривав небесні ворота, даючи початок всьому живому, і на ніч їх закривав. Тобто сучасна інтерпретація Бога Януса, до якої вдався пан міністр, є не зовсім точною і мене, як простої людини не стосується. Тому хочу заявити, що я бажаю, щоб в історії української освіти і в цілому держави була лише одна дата – дата народження, а другої не було. На це покладу всі свої сили. Якщо бачитиму, що в країні, освіті щось не так – мовчати не буду!

Діючому міністрові скажу, що я не штурмував Трою, не ховався з Одісеєм в дерев’яному коні, не плив на швидкокрилому Арго, а Капітолійська вовчиця не поїла мене своїм молоком. Я не веду свій родовід від царів і богів. Народився в Україні, у чесній робітничій сім’ї. Самотужки пройшов всі державні і освітянські життєві щаблі, без блату і чиєїсь допомоги. Тож мені не соромно за себе.

Заради справедливості зауважу історикам-правдорубам, любителям точних історичних дат і подій, що потрібно уважно ставитись до фактів, тим більше, якщо статтю пише доктор історичних наук. Заявляю, що я не був делегатом ІІІ Всеукраїнського з’їзду освітян, який відбувся в жовтні 2011 року, як це пише автор статті, і участь в остаточній підготовці Стратегії розвитку освіти не брав. Я не голосував за рішення з’їзду, не схвалював проект Закону «Про вищу освіту». Тому рекомендації пана міністра брати на себе відповідальність за «новації» його відомства відкидаю.

Так, я виступав на з’їзді, як запрошений. Громадська Рада освітян і науковців України, яку я очолюю, внесла на розгляд делегатів альтернативну програму розвитку освіти на 2012-2020 роки «Від освіти масової до освіти якісної». На жаль, в Стратегії розвитку освіти, затвердженій Президентом, найсуттєвіші наші пропозиції не знайшли свого місця. Мова про виділення коштів на освіту із бюджету в обсязі 8-10% від ВВП, на науку 1,7% від ВВП, придбання житла педагогам, реалізацію програм «Наука в університеті», «Студентський гуртожиток» та інші. Думаю, що з діючим міністром у нас не має особистісних упереджень. Проте зрозуміло, що ми по-різному бачимо майбутнє України, її освіти і науки.