Як відновити конституційний лад в державі. Легітимний шлях

300 голосів народних депутатів за законопроект №4180 — легітимний шлях відновлення конституційного ладу.

Є кілька легітимних шляхів відновлення парламентсько-президенської форми правління, яка діяла в Україні майже п'ять років після внесення змін до Конституції 8.12.2004 року до антиконституційного рішення Конституційного Суду України (КСУ) 30.09.2010 року. Перш за все, сам КСУ може відкрити нове провадження у справі «про виявлення нових обставин у справі , які не були предметом його розгляду, але які існували на час розгляду і прийняття рішення або дачі висновку по справі» (ст. 68 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Підстав і обставин достатньо, які не були предметом розгляду КСУ, але існували на час розгляду ним справи №20-рп/2010 і можуть дозволити йому визнати власне рішення від 30.09.2010 року таким, що втратило чинність. Але сьогодні відсутні ознаки того, що КСУ без «відмашки» готовий самостійно відкрити нове провадження у справі.

Активно пропонуються і обговорюються інші можливі шляхи вирішення проблеми, в тому числі — ухвалення Верховною Радою України акту про відновлення дії Конституції України в редакції від 8.12.2004 року. Вважаю припустимим і виправданим застосування такого способу відновлення конституційного ладу при абсолютній відсутності готовності Президента, КСУ, кваліфікованої більшості парламенту виправити чи скасувати наслідки антиконституційних дійств, що призвели до узурпації влади і глибокої суспільно-політичної кризи.

Сьогодні, після всебічного системного аналізу відповідних положень Конституції України, рішень КСУ, є впевненність в прийнятності і легітимності такого способу відновлення парламентсько-президенської форми правління, як прийняття законопроекту №4180 «Про внесення змін до Конституції України» (в редакції від 23.06.2004 р.) шляхом голосування за нього на наступній черговій сесії Верховної Ради України не менш як двома третинами голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Когось може здивувати ідея завершення конституційного процесу внесення змін до Основного Закону майже через десять років після попереднього схвалення законопроекту. На цьому я зупинюся дещо пізніше, а зараз доречно нагадати, що КСУ в 2010 році не зупинила та обставина, що вже майже п'ять років Конституція діяла в новій редакції, а закон, який він визнав неконституційним, зміст якого став «тілом» Конституції, припинив існування. Вже майже чотири роки функціонує система влади, наділена нелегітимними, узурпованими повноваженнями. Тільки події останніх двох місяців примушують сьогодні конкретно реагувати владу, опозицію, фінансово-політичну і правничу «тусовку» на неприпустиме існування в цивілізованому середовищі такого явища — як цинічне ігнорування владою Конституції, конституційного закону, прав і свобод громадян.

Нагадаю, що КСУ своїм рішенням від 30.09.2010 р. Визнав таким, що є неконституційним Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8.12.2004 р. №2222-4 у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. Констатуємо лише факти, названі КСУ.

Законопроект №4180 «Про внесення змін до Конституції Украхни» був попередньо схвалений (23.06.2004 р.) і направлений до КСУ який надав на нього «висновок» від 12.10.2004 р. Під час подальшого розгляду законопроекту №4180 парламент перед остаточним голосуванням вніс в нього поправки (зміни), але на новий «висновок» до КСУ не направив, а розглянув і ухвалив 8.12.2004 р. як Закон України №2222-4.

Крім цього, КСУ вважає порушенням Верховною Радою України процедури внесення змін до Конституції, встановленої Розділом ХШ Конституції України те, що було застосоване т.з. «пакетне голосування» : одночасно з названим законом парламент голосував і за «звичайний» Закон України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року».

Таким чином, якби Верховна Рада України повторно звернулася за висновком до КСУ і проголосувала остаточно за закон про зміни до Конституції, претензій до процедури внесення змін до Основного закону не було б.

Нагадаю, що відповідно до статті 155 Конституції України процес внесення змін до неї, якщо вони не передбачають внесення змін до розділів 1, Ш і ХШ, має здійснюватися в два етапи: 1) попереднє схвалення проекту закону більшістю від конституційного складу Верховної Ради України; 2) прийняття Законопроекту не менш як двома третинами від Конституційного складу Верховної Ради України. Законопроект №4180 «Про внесення змін до Конституції України» було попередньо схвалено 23.06.2004 р. Відповідно до ст. 155 Конституції України. «Висновок» КСУ щодо цього законопроекту було надано 12.10.2004 р. Тому , Верховна Рада України має достатні підстави для остаточного прийняття на черговій сесії парламенту попередньо схваленого законопроекту №4180 «Про внесення змін до Конституції України», проголосувавши за нього не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Усім відомо, що при т.з. «поверненні» дії Конституції в редакції 1996 року не приймалися необхідністю дотримання конституційно встановленої процедури і законів. Коли ж стоїть питання про відновлення конституційного ладу, це має відбуватися, безумовно, в легітимному руслі, яке захаращене псевдо-нормативним мулом і уламками тієї ж Конституції. Пошук правових, легітимних шляхів подолання неправових наслідків дій суб'єктів влади примушує звертатися навіть до тих фактів, які вже «дрімають» майже десять років, але є необхідними елементами «фактичного складу» процесу внесення змін до Конституції. Це — попереднє схвалення законопроекту №4180 і «висновок» КСУ від 16.10.2004 р. Залишається провести парламентом остаточне голосування. Чи здатна формула «якщо на наступній черговій сесії», закріплена в статті 155 Конституції України поставити під сумнів належну легітимність такого голосування ? Вважаю, що ні, ґрунтуюсь ось на чому.

8.12.2004 р. Верховна Рада в т.з. «пакеті» попередньо схвалила ще й законопроект №3207-1 «Про внесення змін до Конституції України» (щодо вдосконалення системи місцевого самоврядування). 7.09.2005 р. КСУ надав «висновок» на цей законопроект. 23.12.2005 р. Парламент під час його розгляду на предмет остаточного прийняття вніс в текст законопроекту №3207-1 окремі зміни і повторно направив в КСУ для отримання його «висновку». «Висновок» КСУ на законопроект №3207-1 надав 15 січня 2008 року — більше, як через 2 роки після направлення йому законопроекту. Якби КСУ вважав, що остаточне прийняття змін до Конституції може здійснюватися виключно на наступній черговій сесії Верховної Ради України після сесії, на якій відбулося попереднє схвалення відповідного законопроекту, він звернув би увагу парламенту на необхідність повторного його розгляду і схвалення. Таким чином, категорія «на наступній черговій сесії» має розглядатися як правило, що не дозволяє на одній і тій же сесії попередньо схвалювати і остаточно приймати зміни до Конституції України. В своєму «висновку» 15.01.2008 р. КСУ окрім всього наголосив, що «законопроект № 3207-1 не був предметом голосування у Верховній Раді України для його прийняття не менш як двома третинами від її конституційного складу, а тому відповідає вимогам статті 158 Конституції України». Інакше кажучи, КСУ не бачив перепон для остаточного прийняття змін до Конституції вже на шостій «наступній черговій сесії» парламенту.

Верховна Рада України легітимним голосуванням за законопроект №4180 не менш ніж двома третинами від конституційного складу відновить парламентсько-президентську форму державного правління, унеможливить подальше продовження концентрації влади у одного з її суб'єктів. Актом такого голосування Верховна Рада виконає одну з основних вимог представників громадянського суспільства і опозиції — ліквідує псевдоконституційні засади авторитарного правління. Тільки після цього можна «удосконалювати» конституційну матерію : не змінивши систему влади, подальша робота в цьому контексті буде процесом «удосконалення» Конституції, антиконституційно «відновленої», а значить - легітимацію узурпації влади.

Серед народних депутатів і в експертному середовищі поширена думка, що відновлення парламентсько-президентської форми правління потягне дострокові парламентські вибори. Це зовсім не обов'язково. Формування коаліції депутатських фракцій потребуватиме узгодження політичних позицій депутатських фракцій, до складу яких в цілому має входити більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Депутати-мажоритарники зможуть безперешкодно входити до коаліції навіть не будучи членами фракцій. Щодо цього є рішення КСУ від 2010 року. Лише якщо протягом 30 днів не буде сформовано парламентську коаліцію, або протягом 60 днів після відставки уряду не буде сформовано КМУ ( його формуватиме Парламент, а не Президент) чи, «вічна норма» - якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не зможуть розпочатися — можливе дострокове припинення повноважень Парламенту.

Головне, що Верховна Рада України має реальну можливість відновити конституційний лад в державі, створивши цим вагому підставу для якнайшвидшого погашення джерела конституційної і суспільно-політичної кризи.