«Голос» скоріше мертвий, ніж живий». «Розкольники» пояснюють, звідки взялася «Справедливість»

Ще вчора заступник голови партії «Голос» переконував «Главком», що у партії процес будівництва йде повним ходом, а вже сьогодні багатостраждальна фракція партії в парламенті офіційно розділилася на дві частини. Десятка народних депутатів оголосила про створення окремого об’єднання (щоправда, з доволі заїждженою назвою) «Справедливість» і висловили недовіру керівнику фракції Ярославу Железняку. При цьому формально ці десять депутатів в «Голосі» залишаються: якщо вони вийдуть з фракції, то «списочники» просто можуть втратити мандати, якщо ж керівництво їх виключить – і тоді найменша фракція Верховної Ради просто припинить існування.

Великим сюрпризом те, що відбулося сьогодні, не було. Як «Главком» неодноразово писав, у фракції та партії давно тривають внутрішні чвари – з моменту коли колишній ідеолог та фронтмен «Голосу» Святослав Вакарчук передав посаду голови партії мільйонерші Кірі Рудик, здав депутатський мандат, а згодом взагалі дав зрозуміти, що партія і політика загалом йому більше не цікаві. У фракції «викристалізувалася» група «розкольників», які, власне, сьогодні і вийшли з демаршем. Це Ярослав Юрчишин, Соломія Бобровська, Галина Васильченко, Юлія Клименко, Роман Лозинський, Наталя Піпа, Ольга Стефанишина, Олександра Устінова, Володимир Цабаль та Андрій Шараскін.

Депутати звинувачують керівництво партії в узурпації влади та знищенні її іміджу, а також в неправильному голосуванні за ті чи інші законопроєкти. Окремим каталізатором став скандал, коли п’ять депутатів з «крила Рудик» проголосували разом з монобільшістю за порядок денний, в якому був присутній проєкт, що передбачає відтермінування дубляжу фільмів та серіалів українською мовою на телебаченні. Цей випадок «розкольники» назвали «червоною лінією». Втім, очевидно, що це голосування стало лише формальним приводом для оформлення статусу-кво, до якого йшло вже давно.

Один з лідерів опозиційної десятки Ярослав Юрчишин, від якого і лунали основні гучні заяви, розповів «Главкому», що надалі чекатиме на кризовий «Голос», як «заколотники» бачать своє політичне майбутнє та чи будуть співпрацювати з Сергієм Притулою, що залишив партію через конфлікт з Рудик ще раніше.

Ярослав Юрчишин – один з лідерів опозиційної десятки

«Синхронізація між «слугами» і Рудик з Железняком активно триває»

Вся ця напружена ситуація триває давно – з грудня минулого року. Були взаємні претензії, образи, але до відвертого демаршу дійшло тільки зараз. Ми ж розуміємо, що вчорашнє голосування кількох депутатів з «групи Кіри Рудик» за порядок денний з мовним питанням було лише приводом для вашого офіційного розлучення. При цьому з фракції ніхто виходити не збирається, бо втратить мандат. Чому розкол оформився саме зараз? Ви остаточно зрозуміли, що більше не можете співіснувати?

Насправді, ситуація замість того, аби покращуватися, тільки погіршувалася. Ми провели збори представників партії, на яких було понад 120 людей, які звернулися до керівництва, аби воно оголосило дату майбутнього з’їзду.

Так з’їзд нібито має бути проведений наступного місяця.

Але конкретної дати немає. Ми як члени партії звернулися до керівництва: друзі, у нас є проблеми, тож давайте зберемося і поговоримо. У відповідь – повний ігнор, взагалі. І починаються дуже негативні процеси: спочатку знімають з посад трьох керівників обласних організацій (Херсонської, Дніпропетровської та Черновецької), які керували ними з моменту заснування «Голосу». Аргументація – невиконання якихось партійних завдань.

В керівництві кажуть, що це відбулося за результатами місцевих виборів. Опальні організації просто з ними не впоралися.

Тоді сюди і Одеську організацію треба включати – вона не те, що не впоралася, а взагалі не мала жодних показників, але її очолює подружка Кіри Рудик. По суті, їх звільнили за те, що вони мали альтернативну позицію. Далі почали спливати інші фактори, які вказували, що керівництво йде на подальшу монополізацію. Наприклад, створення фейкових порожніх організацій – Сумської, Миколаївської, Луганської. У вже згаданій Чернівецькій головою поставили помічника Кіри, а в Луганську та Миколаєві – депутатів Київської міськради. Бо київський міський осередок очолює Кіра і ці люди є від неї тотально залежними. Рудик робить все, аби виштовхати неугодних, а з іншого боку наповнює фейкові місцеві організації своїми людьми, аби мати тотальний контроль на майбутньому з’їзді. За таких умов чекати з’їзду, в принципі, немає сенсу.

Ми не знаємо, про що домовляється голова фракції Ярослав Железняк. В нас є документальні підтвердження, що ми пишемо йому листа кожного пленарного тижня, аби він зібрав фракцію. Він цього не робить, маніпулюючи різними положеннями.

Так фракція зараз збирається хоча б онлайн?

Взагалі не збирається. Останній квартал засідань фракції не було, голова просто її не збирав.

А як ви узгоджуєте голосування?

Ніяк. Виходить так, що Железняк ішов домовлятися, як голосує фракція, але ми іноді голосували врозріз – наприклад, не виступали за продовження мораторію на вивіз металобрухту. Ми не голосували за внесення в порядок денний русифікаторських законів. А той же Железняк розповідав нам, що в порядку денному круті закони, за які треба голосувати. І разом з іншими чотирма депутатами за це проголосував.

Якою, на вашу думку, є зараз роль Железняка? Чию волю він виконує?

Я б дуже хотів вірити, що це не чиїсь плани. Хоча чомусь першим з заявою, що ми маємо тепер скласти мандати, вийшов Саша Корнієнко зі «Слуги народу». Це вчергове показує, що синхронізація між «слугами» і Рудик з Железняком активно триває. Я знаю, що Железняк достатньо близький до Діми Разумкова і просто вибудовує свою подальшу політичну кар’єру. Бажаю йому в цьому напрямку успіху, але при цьому торгувати нашими голосами і про щось кулуарно домовлятися – як мінімум неетично і це не те, що ми обіцяли своїм виборцям.

Наприклад, у Кіри Рудик відвідуваність парламенту є меншою за 50%. А у нас у виборчій програмі було чітко записано, що ми будемо ініціювати складання мандату нардепами, які прогулюють засідання.

Чому ж ви раніше про це мовчали?

Раніше ми намагалися вирішити це всередині і апелювали до наших колег. Партійці закликали нас не виносити «сміття з хати». Ми використали всі можливі варіанти, і зараз іншого варіанту для нас немає. Принаймні, асоціюватися з тим, що зараз відбувається в «Голосі», ми не хочемо. Те ж інтерв’ю Андрія Осадчука можна на цитати розбирати, коли він повторює, що чужим – закон,а своїм – все, що можна. Але ОК, це їхній вибір. Якщо більшість партійців надалі вважає, що все те, що відбувається, – добре, значить, будемо створювати щось нове. Якщо ж партійці, нарешті, зрозуміють глибину проблеми, яку тепер стало видно, можливі і позитивні зміни. Результат керування партією Кірою Рудик – падіння рейтингу з 3 до 1,7%. З такими показниками, кулуарними домовленостями зі «слугами» і тим, що керівник фракції вже гострить лижі в інший проєкт, вбивати свій час на порятунок того, що не рятується, ніякої мотивації немає.

Тобто «Голос» – це вже мертвий проєкт, на вашу думку?

Скоріше мертвий, ніж живий, як казали в мультфільмі про Буратино. Але при зміні керівництва партії, думаю, можливо її оновлення. Проте для зміни керівництва я поки механізмів не бачу – Кіра, відповідно до статуту, зацементувала своє керівництво мінімум на сім років.

«Рахманіну пропонували очолити партію»

Аналогічно як з іншими політичними силами. В Раді сидять і гидкіші персонажі на кшталт окремих представників ОПЗЖ. Сподіваюся, що наша десятка з часом розшириться. У нас є різні варіанти її подальшого розвитку. Це може бути міжфракційнє об’єднання, є ще можливість переконання сімох членів фракції і створення повноцінної групи. Сьогодні ми зробили перший публічний крок, коли чітко сказали, що є ми, а є вони. Осадчук, наприклад, відкрито захищає позицію Рудик і Железняка, а частина депутатів просто не висловилась.

Ексголова фракції Сергій Рахманін, наприклад, взагалі мовчить.

Він в нейтралітеті. Але ця людина, насправді, могла б об’єднати всіх, як було раніше, коли він був керівником фракції. На той час також були різні дискусії, але його зваженість та поміркованість давала фракції можливість працювати як єдиному цілому. Сергію пропонували на перехідний період очолити партію (наприклад, Львівська організація з третиною всіх депутатів «Голосу»), але поки є, як є.

Чи є вже думки про створення нової партії навколо вашої десятки? І як до цього може бути залучений Сергій Притула, амбіції якого, як каже керівництво «Голосу», багато в чому і призвели до нинішнього конфлікту.

Нагадаю, що заяви частини фракції «Голос» лунали ще до того, як Притула висловив свою позицію. На них ніяк не реагували. Ми зараз не говоримо про політичну партію, мова йде про те, аби добути це скликання і показати результат. А далі кожен сам буде визначатися зі своїм політичним майбутнім. Якщо ж Сергію у створенні його проєкту буде потрібна допомога когось з нашої десятки, думаю, він до нас звернеться. У нас з ним нормальна комунікація, але ці плани ми не обговорювали.

Притула якось відреагував на вашу заяву?

Наскільки я бачив, поки його публічної реакції не було, що трохи ставить під сумнів тези про нашу глибоку співпрацю. Це, скоріше, підкреслює адекватність його виходу з партії, хоча це паралельні і далеко не узгоджені між собою кроки.

У Рудик фактично зараз є партійна «печатка»…

У неї є «печатка» та державне фінансування, хоча НАЗК його зупинило.

А як реагують місцеві осередки, окрім вже вами згаданих? Була реакція того ж лідера черкаського осередку Віктора Євпака, який навіть у другий тур виходив на мерських виборах, що він не дуже схвалює поведінку керівництва партії.

Якщо люди незадоволені, то треба діяти. Я поки не бачу активної реакції від місцевих осередків, окрім кількох. Так, реакцій черкаського чи львівського осередків я не бачив. Чому вони голосували за виключення своїх колег і зараз ніяк реагують на те, що відбувається, – для мене велике питання.

Тобто та ж Рудик тримає ці організації під контролем? Мовляв, не звертайте уваги на цих «розкольників»?

Думаю, це ключовий акцент, на який буде робити упор Кіра і її молода команда. Знаю, що частина просто боїться втратити мандат місцевого депутата. Але навіщо бути місцевим депутатом, якщо ти так боїшся висловити власну позицію? Чи можна було зробити краще? Напевно, не варто було погоджуватися на безапеляційну пропозицію Святослава Вакарчука і обирати на його місце людину, яку мало хто знав. Але минулого не зміниш, зараз головне – повоювати за майбутнє. Стосовно політичних перспектив, то тут ще треба дивитися, які вибори будуть першими, які команди будуть працювати. Для нас зараз головне захистити НАЗК від атаки Рудик та Железняка, підписи яких стоять під проектом, який забирає у агентства право перевіряти партійні фінанси.

Так там не тільки їхні підписи стоять.

Так, але вони це зробили, не погодивши з фракцією.

Притула був би кращим головою партії, ніж Кіра?

Насправді, не знаю. Спробувати вже не вдасться. Мені здається, що будь-хто, хто розуміється в демократичному урядуванні, був би кращим, ніж Кіра Рудик.

Напередодні було оприлюднене цікаве листування з внутрішньопартійного чату на січневому з’їзді, де група підтримки Рудик радіє, що «заколотникам» тоді не вдалося її «збити». Причому лексика там ще та – «пид*ры» і так далі. Це у вас останнім часом була звична манера спілкування?

Це показник того, як працює команда Кіри Рудик. Ніхто її тоді «збивати» не планував, ми планували чітко сказати, що вона просто маніпулювала протоколом і посилалася на фальсифіковані документи. Ми просто мали б провести новий з’їзд з нормальними конкурентними виборами керівництва.

Якщо наступного місяця буде з’їзд, тих, хто не згоден з керівництвом, допустять до нього чи ви самі не вбачатиме сенсу участі в цьому заході?

Залежить від того, хто буде його делегатами. Якщо це будуть люди, яких визначить Кіра Рудик, то йти на це порнографічну виставу ми навряд чи будемо. Один раз вже сходили: нас обізвали «пид*рами» і створювали варіанти рейдерського захоплення партії. Якщо це буде конкурентний з’їзд, то підемо. Звісно, якщо на той час будемо членами партії, але щось думаю, що це – ненадовго.

Павло Вуєць, «Главком»