Масі Найєм поділився кількома висновками, які зробив після поранення

Відомий адвокат та громадський діяч Масі Найєм, брат ексжурналіста і заступника міністра інфраструктури Мустафи Найєма, розповів, як адаптується до нової реальності, втративши око на війні. Про це він написав на своїй Facebook-сторінці, перебуваючи на реабілітації в лікарні після операції.

Після отриманого на фронті важкого поранення в голову Масі Найєм вважає, що зробив правильно, ставши до лав ЗСУ, бо інакше не почувався би у гармонії з собою.

«Я вважаю, що не міг би не піти на війну. Тобто не вважаю, що зробив неправильно, що пішов, навіть з огляду на наслідки. Тому що з двома очима і не на війні я би не зміг бути в гармонії із собою так, як я зараз є з одним оком», – написав Масі Найєм.

За його словами, наразі він адаптується до нової реальності і навіть набув декілька «корисних звичок», серед яких не читати зайвого, щоб не переобтяжувати ресурс єдиного ока.

Водночас Масі Найєм поділився кількома важливими висновками, які зробив після поранення.

«Міни – це смерть. Якщо ви на фронті чи за 50 км від лінії фронту – пам’ятайте, що в будь-якій зеленці (трава, ліс тощо) можуть бути міни. Як і на дорогах. Це не парки в Києві, це фронт. І від підриву на міні дуже складно врятуватись. Тому бережіть себе, будьте обережні», – написав він.

Окрім того, він згадав, що за день до поранення зустрів у Слов’янську хлопчика, який випасав там корову, і зауважив, що евакуація дітей із місць, де йдуть бойові дії мала б стати пріоритетом для держави.

«Сьогодні наймасовіший обстріл Слов’янську. Я не знаю, чи той хлопець вижив. Але вже місяць я згадую про ту зустріч і точно знаю, що йому там не місце. Це мало би бути місією держави – вивезти всіх дітей з лінії фронту», - зазначив Масі Найєм.

Також він повідомив, що його товариш Сашко, який разом з ним отримав поранення, досі перебуває в комі, і попросив зичити йому здоров’я подумки та в молитвах.

Нагадаємо, що українському адвокату та військовому Масі Найєму, який дістав тяжке поранення на фронті, врятували життя в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова.