Верховний суд нагадав, коли слідчий може входити на приватну власність

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 569/14405/14-к, в якій досліджував питання визнання протоколу огляду недопустимим доказом.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що працівник правоохоронних органів, будучи Уповноваженим приймати рішення про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 цієї статті, пообіцяв чоловікові за грошову винагороду в розмірі 2000 грн закрити кримінальне провадження передачі обумовлених грошових коштів.

Продовжуючи свій злочинний умисел, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, він одержав від особи 2000 грн за прийняття згодом рішення про закриття кримінального провадження, однак не зміг виконати дану ним обіцянку у зв`язку з його затриманням працівниками правоохоронних органів.

Місцевий суд визнав чоловіка невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі прокурор вказував, що місцевий суд безпідставно визнав недопустимими ряд доказів, наданих стороною обвинувачення, зокрема, протокол огляду службового кабінету.

Розглядаючи справу, Верховний Суд зауважив, що слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

З протоколу огляду від 1 липня 2014 року службового кабінету видно, що в шухляді робочого столу останнього в одному з кримінальних проваджень виявлено та вилучено грошові кошти на суму 2000 грн. Тому фактично було проведено обшук службового кабінету.

Як убачається з матеріалів справи, прокурор чи слідчий усупереч вимогам ст. 233, ч. 2 ст. 234, ч. 2 ст. 237 КПК із клопотанням про надання дозволу на проведення огляду чи обшуку службового кабінету не зверталися.

Верховний суд наголосив, що місцевий суд правильно не взяв до уваги те, що відсутність заперечень з боку особи щодо проведення огляду його службового кабінету як підстава для проникнення до нього не свідчить про добровільну згоду особи на проведення цієї слідчої дії.

З урахуванням наведеного суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що протокол огляду службового кабінету є недопустимим доказом, оскільки цю слідчу дію здійснено за відсутності ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення огляду чи обшуку, чим істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону.

Верховний суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін.