Репер-військовий Ярмак: За всяку ціну треба забувати російську мову
«Я вмію працювати з різними типами безпілотників»
Олександр Ярмак – український репер, автор хітів «22», «Вставай», Back to the game, учасник Євромайдану. Коли почалася повномасштабна війна, він пів року їздив на фронт із концертами, а потім нарешті, як і хотів, потрапив на фронт. Нині командує взводом операторів дронів у складі 14-го окремого полку ЗСУ.
В інтерв’ю «Главкому» Ярмак пояснив, чи згоден з Іриною Фаріон, яка критикувала російськомовних українських військових, та розказав, як ставиться до артистів, що їздили виступати у Росію до повномасштабного вторгнення.
«Оператор дрона має бути хижаком»
Ви рвалися до війська з першого дня повномасштабного вторгнення, а вас взяли тільки через пів року. Як так вийшло?
Через великі черги до військкоматів. Іншою причиною, як мені казали, був брак зброї, тому до підрозділу, що виконує завдання безпосередньо на полі бою, я потрапив не одразу.
Я прийшов мобілізуватися до Голосіївського військкомату і через зазначені вище причини аж до завершення київської кампанії (поки Сили оборони України не погнали російську армію з Київської області, – «Главком»), я був в охоронній роті при військкоматі. Чекав на переведення до Сил спеціальних операцій.
Поки чекав, просив друзів брати мене на бойові виходи з різними підрозділами. Не знаю, чи можна говорити, з якими саме підрозділами і куди, тому краще не буду. Але от таким чином я набирався потихеньку бойового досвіду, навчався і працювати з безпілотниками.
А зараз ви служите у 14-му окремому полку ЗСУ і формуєте взвод операторів БПЛА, який буде підпорядковуватися безпосередньо вам?
Доформовую свій підрозділ, так. Ми повернулися з ротації у складі 14-го полку. Доволі успішно попрацювали на Херсонщині. Допомагали морпіхам штурмувати лівобережну її частину. Завдали доволі серйозного ураження ворогу.
Розкажіть про участь у «Культурному десанті».
На рахунку «Культурного десанту» – понад 2,5 тис. концертів на лінії фронту, у військових госпіталях, частинах рятувальників та у деокупованих українських містах. «Десант» є ініціатором мистецьких, психологічних та освітніх проєктів.
Це було, коли я ще чекав переведення на фронт. Мені запропонував їздити з «Десантом» мій друг Коля Сєрга (український музикант, телеведучий, актор і поет, співведучий телепрограми «Орел і Решка» – «Главком»). Ми приїжджали до бойових підрозділів і співали для них. Зробили так близько 200 виїздів, за день могли об’їхати три-чотири підрозділи. Поїздки були офіційні, з дозволу відділу морально-психологічного забезпечення Міноборони.
То була справжня робота. І дуже приємна, треба сказати. Багато чого дізнався від воїнів. Перейняв якийсь певний досвід з їхніх розповідей.
Зараз ви – дронщик. Що потрібно знати та вміти людині, яка хоче стати оператором БПЛА?
Я вмію працювати з різними типами безпілотників, у кожного є свої особливості, які треба окремо вивчати. Пройшов шлях від звичайного солдата-оператора БПЛА до командира взводу у складі 14-го полку.
Не кожен може бути пілотом FPV-дрона. Треба бути дуже впевненою у собі, зібраною людиною, мати гарні навички пілотування і бути трохи, знаєте, хижаком. Тому що саме пілоти FPV є вбивцями ворога. Тут потрібні холоднокровність і рішучість.
Багато хто каже, що любителю відеоігор легше буде вивчитися на дронщика.
Так, їм трохи легше вчитися. Але вже коли ти виїжджаєш на бойове завдання, перед тобою постає великий і жорстокий світ. Прилітають великі снаряди, лунають вибухи. Тут потрібно ще бути хороброю людиною, яка спокійно зможе у цій атмосфері працювати.
Хто із близьких приємно здивував і навпаки розчарував вас своєю позицією під час війни?
Не сказав би, що дуже кимось розчарований. Більше якраз зачарувався людьми, яких зустрів на шляху. З колег по цеху спочатку недолюблював Мішу Крупіна (співак виступав у Росії після 2014 року, співпрацював з одіозним музичним продюсером Юрієм Бардашем, співав російською мовою, – «Главком»). Вважав його трохи якимось «ватним» через позицію щодо Росії. Та коли побачив після початку повномасштабного вторгнення, що він збирає на пікапи для військових, був приємно здивований.
Також я радію щирій і свідомій позиції Даші Астаф’євої. Вона серед українських жінок у мене викликає велику повагу. Говорить дуже правильні й свідомі речі (Астаф’єва виступала на корпоративах у Росії після 2014 року і припинила це після повномасштабного вторгнення. Пізніше заявляла, що соромиться своїх поїздок до РФ. Нині стала волонтеркою і допомагає українській армії – «Главком»)
«Все, що походить з РФ, для нас смертельно небезпечно»
У вас є якісь зв’язки з російськими артистами? Що вони вам розповідають?
Ніколи у мене там друзів не було. Взагалі з жодною людиною з Росії не спілкуюся. Не бачу, у який спосіб у майбутньому можна буде хоча б з кимось звідти порозумітися. З величезною ненавистю ставлюся до росіян, які підтримали війну. А до тих, хто абсолютно ніяк не висловився, мені байдуже.
На мою думку, все, що пов’язане з Росією, росіянами на декілька десятиліть має припинити існування для нашого суспільства. Все, що походить з РФ, для нас смертельно небезпечно.
Ви встигаєте писати нових пісень на службі?
В основному це відбувається, коли ми готуємось до ротації або щойно повертаємося з ротації. Головне, щоби було про що сказати. Коли є про що сказати – все швидко пишеться.
Пісень про війну нам вистачає, на вашу думку?
Мені здається, що у нас дуже багато поп-пісень взагалі не про війну. За останній час не пам’ятаю якогось такого відомого треку, який стосувався би якраз подій сьогодення.
Мені поки щось не дуже пишеться. А що вже є написане, те не побачило світ поки. Зараз кожне слово й дія мають бути дуже зважені.
Як ви ставитеся до байрактарщини – експлуатації теми війни у поп-культурі?
Це має з часом зникнути як звичайний наслідок слабкої орієнтації великої частини нашого населення у культурі та історії.
Нічого у цьому немає критичного. Відбувається трансформація нашої нації. У нас і до повномасштабного вторгнення кожен мав своє розуміння того, що таке Україна. Зараз є артисти на кшталт Юлії Лущинської («співачка, яка танцює гопака», як вона сама себе описує у соціальних мережах, – «Главком»), які користуються у своїй творчості стандартним набором фраз і відтворюють стереотипний образ «україночки», що обов’язково мусить бути у віночку.
Поряд з цим з’явилась просто величезна кількість по-справжньому якісного продукту. На цьому я і фокусуюсь. Такий неймовірний культурний вибух і прорив. Нагадує кінець дев’яностих – початок нульових, коли в Україні ще існував проєкт «Територія – А». Ще до активного зросійщення країни. Нині знову відбувається відродження української культури.
Як ви ставитеся до артистів, які після 2014 року виступали у Росії, записували пісні російською, а зараз вибачаються за ці поїздки і перекладають свої пісні?
Вони всі – майстри шпагату, пристосуванці. Люди, які запросто знайдуть себе за будь-яких обставин. Не бачу сенсу їх обговорювати. Для мене вони – глибоке минуле. Пережитки минулого нашої культури.
Але ж у вас також є пісні російською...
У мене вже є перекладена пісня «Вставай!». Вона й із самого початку у 2015 році задумувалася мною як заклик до національного відродження. Розумів, що її російське звучання саме по собі вже дуже дивне. Це ж пісня про боротьбу української нації. Минулого року дуже швидко її переклав. Отоді вона й зазвучала реально круто.
До цих пір не випустив її, щоправда. Лежить у вигляді проєкту на студії звукозапису. Мабуть, це буде моя крайня пісня, перекладена з російської на рідну мову.
Ви якось сказали, що не розумієте, як можна бути російськомовним українцем. Чому ж ви тоді раніше співали російською?
Це наслідок штучного зросійщення. Воно у мене починалося з самого дитинства (Ярмак родом з Броварів, народився у 1991 році – «Главком»), з поїздок до дитячого табору у Крим.
В університеті половина викладачів викладали російською. Саме середовище було таким, що не залишало вибору. У Києві теж переважна більшість містян тоді користувалися російською. І так воно на певний період відобразилося на моїй творчості. Потрібен був час, щоби розібратися. Закрити деякі прогалини в історії. Дуже радий, що встиг це зробити за кілька років до повномасштабного вторгнення. Шкодую, що не зробив раніше. Не показав власним прикладом, що ми маємо об’єднуватися довкола свого.
Що думаєте про закиди Ірини Фаріон на адресу російськомовних військових та російської мови взагалі?
Загалом я зрозумів, що хотіла сказати пані Фаріон. Теж до сих пір дивуюся, що люди віддають свої життя на фронті за Україну, при цьому спілкуються російською. Державна мова у нас одна. Навіть у побуті нам потрібно максимально переходити на рідну мову. За всяку ціну треба абстрагуватися від російського. Забувати російську мову. Бо російська століттями нам несе тільки смерті і страждання.
Ворог цим користується через наше недосконале знання суті проблеми. Але пані Ірина сформулювала свою тезу дуже невдало. Через це вона й несе таку відповідальність.
До повномасштабного вторгнення ви працювали над новим альбомом «Власний код». Зараз це на паузі через війну?
Альбом не вийде поки. Настрій платівки не відповідає вимогам часу. Спочатку він задумувався як збірник історій про любов. Якщо з’явиться час, напишу новий альбом, не пов’язаний із «Власним кодом» як проєктом.
Богдан Боднарук, «Главком»
Коментарі — 0