Міша Крупін: Співати російською зараз – це крінж

Міша Крупін: Співати російською зараз – це крінж

Міша Крупін: Співати російською зараз – це крінж

«Щиро шкодую через свою толерантність до росіян»

Співак і фронтмен гурту «Корупція» Міша Крупін відомий українській аудиторії піснями, які зараховують до новітнього шансону. Блатний реп особливо полюбився українським багатіям та, як це не дивно, чиновникам і силовикам. В останні роки Міша став топартистом на корпоративах, які вони влаштовували.

Сам Крупін воліє не заганяти себе в рамки і визначати свою творчість якимось жанром. Він переконує: його пісні – це його пережитий досвід. А особливо тепер, коли рідне місто вже рік нищать російські окупанти.

На відміну від свого колишнього продюсера Юрія Бардаша, російськомовного Крупіна, який народився у Харкові, війна повністю «перезавантажила». У перший місяць війни співак записав пісню «Їбаште», яку присвятив українським військовим. І хоч ця композиція ще написана здебільшого російською, наступний репертуар «Корупції» суттєво змінився: найперше – він став повністю україномовним. Треки «У нашому місті» (про Харків) і «Світло» налаштовують поціновувачів репу на нового Крупіна.

В інтерв’ю «Главкому» Міша Крупін зізнався, що заздрить тим, хто говорить українською від народження. Артист визнає: його рішення перейти на державне мову спровоковане війною. «Зараз не можу розмовляти російською, хоч убий», – каже він.

«Українські музиканти гидують співати російською»

Міша, до війни ви були абсолютно російськомовним виконавцем. А вже невдовзі, після вторгнення, випустили трек «Їбаште». Наскільки важко було перейти на українську мову?

Спершу мені було трохи незручно. Я дуже сильно заздрив людям, які вільно спілкуються українською. І казав їм це відкрито (сміється). Так і казав: «Дуже сильно вам заздрю». У відповідь чув, що, мовляв, мине деякий час, і ти почнеш розмовляти вільно. Ось уже й час пройшов, і я справді почав більш-менш вільно розмовляти.

«Їбаште» – лише частково україномовний трек. Куплети там я написав російською, а от приспів вдалося написати українською.

Ваша творчість мала виразну російську «блатну тематику». Аж ось ви почали випускати пісні українською. Досі важко було уявити щось схоже за стилем у виконанні будь-якого рідномовного артиста. Чи не вважаєте, що масований перехід на українську є просто підлаштовуванням під кон’юнктуру для більшості виконавців, надто таких, які до того виконували пісні лише російською мовою? Раптом взяли та й перейшли собі на українську, так, наче нічого й не було перед тим.

Зараз музиканти просто гидують співати російською. Принаймні, для більшості співати російською сьогодні – це крінж, як модно казати. А може бути й таке, що хтось справді просто хоче переорієнтуватися.

Особисто я з перших днів не можу розмовляти російською, хоч убий. Мені це буквально огидно. Так, раніше моя музика була, типу, орієнтована на російський ринок. Хоч географічно ми з гуртом завжди були тут, в Україні.

От нещодавно у нас знов таки був великий благодійний тур Україною «У нашому місті». Ми проїхали від Сєвєродонецька аж до Львова.

Я до останнього залишався толерантним до ватників. Аж поки не прилетіло по Харкову

Взагалі, від самого початку орієнтація на Росію була бажанням мого «юродивого» колишнього продюсера Юрія Бардаша, його вологими мріями про успіх у Росії. Сам я нізащо б не відмовився від українського ринку, бо переважна більшість наших слухачів усе одно навіть тоді мешкали тут.

Тому про кон’юнктуру треба говорити, радше озираючись на моє творче минуле. Такою тоді була вимога часу, бодай йому...

То зараз ви повністю зараз обнулились?

Так, зараз я роблю те, що й мав робити, як доросла людина. Настав час підтримувати свою країну. На мені також лежить відповідальність. Причому, велика. Щиро шкодую через свою толерантність до росіян, яку відчував ще донедавна. Часто дивлюся, наприклад, Стерненка. Він за мене молодший, а уже такий свідомий.

Для мене ж ще не так давно існували просто якісь там «ватніки», такі й сякі, а я все одно до останнього залишався толерантним до них. Аж поки не прилетіло по Харкову.

Готовий нести особисту відповідальність за свою нерозсудливість. Я це чудово розумію. Такі, як я, повинні якось виправляти свої помилки і відповідати перед своєю багаточисельною аудиторією. Та, зрештою, і перед друзями на фронті. Крім того, як чоловік, я маю щось робити, замість того, щоб сидіти склавши руки.

Фото 1 Крупін
Пісня «Світло»  написалася ніби сама, каже Міша Крупін

«Мені дивно, що люди вирішили охрестити музику «Корупції» блатною»

Розкажіть історію написання «Світла». Це дуже крутий трек, де ваша українська вже набагато краща, до речі. І чи плануєте випускати повноформатний, повністю україномовний альбом? Не боїтеся, що музика «Корупції» в новій обгортці втратить свій колишній шарм?

Ця пісня у мене якось сама написалася. Просто зараз я багато читаю книжок українською, дивлюся фільми з українською озвучкою. Всю інформацію отримую українською. Не дивно, що мій словниковий запас став на цьому тлі більшим.

Тепер щодо альбому. Так, я планую випускати повноцінний альбом. Активно працюю над цим останнім часом. Хочу, щоб цей лонгплей став апогеєм моєї творчості. І зовсім не маю страху перед втратою якогось там шарму «Корупції» в її україномовній реінкарнації. Та навіть якщо цей шарм буде втрачено, то воно на краще.

Мені дивно, що люди вирішили охрестити музику «Корупції» блатною. З якого це дива? По-перше, це проєкт музикантів, які роблять музику задля власного задоволення. Я називаю нашу музику «музикою для музикантів». Коли ми виступаємо у нас одна пісня триває від 15 до 20 хвилин.

Міша Крупін – фронтмен свого гурту
Фото 2 Крупін

Ого! Один трек цілих 20 хвилин?

Так. Тому що у нас під час виконання пісень є соло на саксофоні або гітарне соло. Всі учасники виступу є найкращими у своїй справі, найкращі у нашій країні.

На барабанах у мене грає Олександр Лебеденко. У час, коли я тільки вступав до музичного училища, він був там викладачем. У моїй команді всі музиканти просто топові.

Повертаючись до питання про музику «Корупції», скажу: вона повністю відображає мою вдачу. Отака я людина, якби це краще сказати… можу інколи бути й жорстким. Маю для цього підстави через свій специфічний життєвий досвід. Сенс цієї музики – показати людям мій власний життєвий досвід, яким він є. 

Може воно й звучить, як щось блатне, але сам по собі я не блатний, це точно. Я не сидів в тюряжці, нічого такого не було й близько. Якраз навпаки – я проти цього всього. Дуже сильно проти романтизації кримінального світу.

Хіба я винен, що у наших людей ще досі залишаються якісь такі стереотипні уявлення про музику? Це ж просто музика.

Чи має «Корупція» корпоративи під час війни?

Невеликі корпоративи є, але дуже рідко. В основному це концерти на некомерційній основі. Не знаю, як можна зараз робити бізнес музикантам. Зараз нам явно не до веселощів і всього такого. Воно, банально, не на часі.

Та що там казати, якщо навіть концерт неможливо спланувати наперед через якийсь черговий обстріл. Минулого року у нас був тур. Так от, три концерти з цього туру довелося перенести. Якраз тоді був перший масований обстріл України (мова про перший масований ракетний удар по цивільній інфраструктурі, який трапився 10 жовтня минулого року – «Главком»). Київський концерт у той день ми терміново скасували.

Чесно кажучи, мені байдуже на бізнесову складову своєї творчості сьогодні. Значно краще у мене виходять збори для війська.

Нещодавно закрили черговий збір на чотири автівки для ЗСУ. Мої хлопці їх придбали і пригнали сюди з Британії.

«Любити такі пісні – це просто жесть»

До великої війни ви користувалися шаленою популярністю серед різного штибу багатіїв та чиновників: від олігархів до прокурорів високого рангу. Чим ви для себе пояснюєте таку їхню любов до своїх пісень? І в чому найголовніша специфіка подібних виступів?

Цим людям дуже подобається пісня «Чьорний Чємаданчік». Вони люблять, щоби все було в оксамиті. Такі вже у них смаки, навіяні буремними дев’яностими.

І доки в нас не тільки такі, а й прості люди люблять «Красний бархат» (назва ще однієї з композицій – «Главком»), в країні ладу не буде. Бо любити такі пісні – це просто жесть. А вони ще й дітям це ставлять послухати. Наче їм мало того факту, що самі є поціновувачами такого.

Діти чомусь цей мій трек дуже люблять. На мою думку, це неправильно. Але вже нехай. Зрештою, це ж справа смаку. Мені тільки одне не дає спокою: чому б їм, усім цим людям, не послухати інші мої пісні, які є ліричними й найкраще показують мій характер? Наприклад, «Облака», «У нашому місті» та багато інших.

Який з таких виступів найбільше вам запам’ятався?

Не називаючи прізвищ, розкажу про один такий пам’ятний виступ. Дуже смішно було, коли я виступав у одного нашого «діяча». Збираюся я, значить, виконувати пісню «Інститутка» (пісня в жанрі «жорсткого романсу» авторства російської емігрантки у Франції Марії Веги – «Главком»), діти щось там собі бігають довкола… Аж тут один із вельможних гостей, сидячи боком, мені й каже: «Нє нада!» А там по тексту в пісні співається про «…прастітутку, фєю із бара».

Після оцього «нє нада» я трошки очманів, бо ж ця пісня у мене була в програмі. А перед цим той самий вельможа мене запитав чи «ета то, шо он думаєт». На що отримав від мене ствердну відповідь.

Взагалі, коли ти виступаєш в Україні, тобі ніхто не каже, у кого цей виступ має бути. Пригадую ще, як виступав в липні 2019 року в Чугуєві на заході  для депутатів однієї з партій. Щоправда тоді я відразу попередив, щоб не фотографували мене ні з ким. То була якась така вечірка на Івана Купала. Тоді ще один з присутніх там депутатів вийшов та таку єресь сказав перед людьми: «У нас на празднік Івана Купала прінято дєлать дітєй». Було видно, що поводився, наче якийсь гопник. Добряче підбуханий такий був. На завершення ще й докинув: «Єб*тєсь». І пішов собі. Ось таке моральне дно.

Чи шкодували ви хоч трохи через втрату російського ринку і можливості виступити в Росії?

Не шкодував жодного разу. Воно мені зараз і задарма не треба. Та я, якщо чесно, й не виступав ніколи в Росії на якихось корпоративах. Тому мені все одно. Я нічого там не втратив, бо нічого там по факту і не мав.

Фото 3 Крупін
«Бардаш мав нахабність заявити про намір повернутися в Україну після всього, що наговорив»

Раніше ви співпрацювали з Юрієм Бардашем. Чи залишилися між вами обома якісь невирішені питання сьогодні? Чи слідкуєте за його медійною активністю? Про що говорили з ним в останній раз?

Жодних невирішених питань у нас не залишилося. Спочатку він взагалі збирався повертатися (в Україну – «Главком»), принаймні, на словах. Особисто про це мені сказав, мабуть, навесні. Казав, що повернеться восени, або вже у наступному році. Мені весь час кидають різні скриншоти з його каналу в Телеграмі. А там у нього «всьо так неоднозначно» й усе таке подібне.

Наскільки я знаю, Бардаш не сплачував тут аліменти дуже довго. І в один прекрасний момент дійшло до того, що все його тутешнє майно конфіскували та розпродали.

Нещодавно мені скидали якісь уривки з його публічних заяв. І я собі думаю: «Ну як це можна дивитися?» Увімкнув якесь крайнє відео на 30 секунд і ледь не проблювався. Нащо він узагалі показує рівень своєї тупості?

Наша остання з ним розмова відбулася в перші місяці війни. Розмова тоді була про роботу над музикою. Відтоді я більше з ним на зв’язок не виходив. Зараз я співпрацюю з музлейблом Papa music. У нас все ок з ними.

Крупін співає у бомбосховищі
Крупін співає у бомбосховищі

«Я вже віддав кілька своїх гітар в обмін на донати»

Ви – харків’янин. Ваше рідне місто щоденно обстрілюють. Як ви та ваша сім’я відчули цю війну на собі? Де ваша родина зараз?

Коли почалася війна, я був у Києві, а моя дружина у Харкові. І десь два тижні від початку бойових дій я її та доньку не бачив. Тим часом вони евакуювалися під Харків у безпечне місце. І вже тільки після того, як брат через певний час їх відвіз далі, я зміг з ними побачитися аж під Тернополем та забрати до Києва нарешті. А в перші два тижні я просто не знав, як дістатися до Харкова у той час.

Із перших днів вторгнення я не можу розмовляти російською, хоч убий

А що з житлом у Харкові? Вціліло?

Моя харківська квартира постраждала не дуже сильно – трохи повилітало скло і обсипалася штукатурка.

Пригадую, як у перші години після початку наступу росіян мені дзвонила колишня (перша дружина Крупіна – росіянка, – «Главком). Набрала мене і каже: «Ви там самі себе обстрілюєте». Я її послав. І не хочу знати звідти жодного, кого колись вважав своїм другом. Так само, як і не хочу більше знати нічого про свою колишню.

З початком війни ви активно зайнялися волонтерством. Ви і співаєте для ЗСУ у горячих точках і збираєте гроші. Чи успішно нині йде ця справа? І чим займатися легше – творчістю чи волонтерством?

Скажу вам, що морально волонтерством нині однозначно легше займатися, ніж творчістю.

Окрім вже згаданих чотирьох автівок, які всі разом обійшлися у $5 тис., на сьогодні зібрали додатково ще $72 тис. За найбільший донат на армію я віддам свою гітару японську, яка родом з 1971 року. Виставив пост про це нещодавно у своєму інстаграмі. Роздача гітар – це для мене вже достатньо нормальна практика. Я вже віддав кілька своїх гітар в обмін на донати на армію. І буду дивитися, як піде далі.

У рамках саме концертної діяльності ми зібрали дуже багато. Один з найбільш  «урожайних» концертів був торік у Києві. Причому, це організував не я особисто, а керівництво клубу, де був виступ. Збір пройшов у форматі аукціону. Не можу навіть точно пригадати, якою була сума. А була вона просто таки величезною.

Богдан Боднарук, для «Главкома»

Читайте також:

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів