Зірка нацвідбору «Євробачення». Інтерв’ю з перекладачкою жестової мови, яка підкорила глядачів
Катерина Заботкіна: Велика ціль – показати людям, які не чують, красу української музики, популяризувати жестову мову
На українському відборі пісенного конкурсу Євробачення переміг дует Jerry Heil і Alyona Alyona з піснею «Тереза і Марія». Співачки представлять Україну на фестивалі у Швеції 7-11 травня.
Проте ще до моменту оголошення результатів визначився володар глядацьких симпатій. І ним виявився аж ніяк не учасник Національного відбору, а перекладачка жестовою мовою Катерина Заботкіна. Вона у парі з Ольгою Буназів вели трансляції Національного відбору для глядачів із вадами слуху.
Катерина настільки запалила аудиторію, що колапс голосування у застосунку «Дія» відійшов на другий план. Однак на другий день після конкурсу почала з’являтися критика перекладачок. Так, Катерину у соцмережах глядачі обвинуватили у неякісному перекладі. Більше того, Українське товариство глухих заявило, що подача матеріалу національного відбору на міжнародний пісенний конкурс Євробачення-2024 жестовою мовою здійснювалася на аматорському рівні та з переважно власною інтерпретацією матеріалу. Дісталося і Ользі Буназів. Її обвинуватили у розповсюдженні російських наративів, адже вона у соцмережах затято підтримує церкву Московського патріархату в Україні і критикує помісну УПЦ/ПЦУ.
В інтерв’ю «Главкому» Катерина Заботкіна поділилася своїми враженнями від ефіру, симпатіями до зірок національного «Євробачення», розповіла про особливості перекладу музики і пісень жестовою мовою, а також вперше прокоментувала обвинувачення у непрофесійності.
«Музичний переклад полягає не у дослівній передачі того, про що ідеться у пісні»
Катерино, щиро вітаємо вас з таким яскравим дебютом! Насамперед, скажіть, за кого самі проголосували, хто з виконавців вам найбільше сподобався?
Вєрка Сердючка сподобалася! Якщо серйозно, то я не хочу розкривати, за кого я проголосувала, бо виконувала пісні усіх 11 претендентів на перемогу у відборі. Я мала відтворити кожну з них по-особливому, мала бути рівновіддаленою. Хоча ніякої умови, вимоги від організаторів про нерозголошення вподобань немає.
На своїй сторінці у Facebook ви написали, що мріяли перекладати жестовою мовою Євробачення. Розкажіть, як ви і Євробачення одне одного знайшли? З чого почалося здійснення мрії?
Євробачення – найважливіший музичний конкурс, тому мрія перекладати для конкурсу мені здавалася настільки далекою, що я боялася навіть думати про це. Але якось так сталося, що мені написали організатори. Розповіли, що шукають людину, яка би могла жестовою мовою працювати на національному відборі. Чесно скажу, спочатку я навіть не повірила. Словами навіть не можу написати свої емоції, для мене це було настільки цінно! Це ж була велика відповідальність і велика честь, що ось так можна показати великій аудиторії всю красу української музики.
Раніше український відбір Євробачення ніколи не практикував переклад співу жестовою мовою. Коли саме організатори вирішили робити переклад музики? Чим це відрізняється від перекладу розмови?
У перекладів не один напрямок. Є переклад музики і пісень жестовою мово, а є синхронний переклад слів, розмови. Людина, яка перекладає синхронно мову, повинна мати певні навички, оскільки ж люди спілкуються швидко, потрібно вловлювати смисл і передавати його суть. Музичний переклад полягає не у дослівній передачі того, про що ідеться у пісні, а у передачі сенсу з додаванням акцентів, які робить артист, з додаванням темпу, ритму, додаванням настрою пісні. От це все поєднується і робить пісню цікавою для людини, яка не чує, або погано чує.
Одна з цілей адаптації музики і пісень – популяризація жестової мови в принципі. Тому що багато людей побачили це, побачила велика аудиторія. І от ми бачили це «Вау! Так теж можна?». Величезна кількість людей розміщували захопливі повідомлення у себе в соцмережах. Їхньою аудиторією також могли бути люди, які не чують. Таким чином і вони могли побачити, що пісенний конкурс став доступнішим.
Ви казали, що самі опанували жестову мову за відеороликами з 16 років. Маєте профільну освіту після самостійного навчання?
Жестову мову я дійсно вивчала сама. Вдома перед дзеркалом старалася все повторювали, що вивчала. Потім, звичайно, я займалася з перекладачами індивідуально, практикувала. Але я не маю університетської освіти в цьому напрямку. І досі продовжую дивитися освітні відео, співпрацювати з різними людьми. У кожної людини є своя манера перекладу жестовою мовою, у кожної є щось для себе взяти, це цінно. Важливо зазначити, що я працюю тільки з піснями.
А як відбувається підготовка перед концертом, фестивалем, де не одна пісня, а десятки? Скільки часу займала підготовка до «Євробачення»?
Підготовкою я називаю розкладання пісні на атоми. Спочатку пісню потрібно послухати надцять разів. Слід виділити, що у ній головне, якими є акценти, які музичні інструменти можуть грати сольно, які фішки додає у виступ артист. Звісно, важливо передати і сам сенс пісні. Деякі слова, перекладаючи, можна опускати. І от тут для перекладача може бути головний виклик з передачею сенсу. Бо я можу прочитати один сенс, ви можете прочитати інший, а третя людина побачить третій сенс. Тому виконання пісень – завжди творчість, яка має бути у певних рамках стосовно чіткості, мелодики, темпу, настрою. Пісні Нацвідбору я готувала трошки більше тижня.
У жестовій мові певні рухи відповідають певним словам чи діям. Але наскільки у перекладі може бути багато імпровізації, тим більше, коли ідеться про переклад музики і пісень, аби переклад вважати гарним і він був зрозумілим насамперед людям із вадами слуху?
Якщо ми говоримо про пісні, то у їх перекладанні не потрібна жорсткість, якщо порівнювати із перекладом офіційного мовлення. Адже передача настрою виконавця також важлива складова. Бо погодьтеся, якщо людині цікавий текст пісні, вона його сама відкриє і прочитає. Їй для цього не потрібна якась інша людина, перекладач зокрема. А важливим є як передати людині звучання пісні.
Щодо суб’єктивності у перекладі із тим, що виконує співак, можна провести ось таку паралель. Одну і ту саму книгу з англійської українською можуть перекласти два різних перекладачі. І це можуть бути два абсолютно різних переклади, хоча суть книги, звичайно, збережеться. І це не значить, що якийсь переклад буде поганим, а якийсь хорошим. Вони просто будуть різними. Так само і в перекладі жестовою мовою. Переклад одних і тих самих інструментів, вигуків може бути переданий різними жестами, але це не означає, що є єдина рамка, за межі якої неможна виходити.
«Є у Руслани «шиді-риді-дана». Як це показати?»
У соцмережах вже з’явилося багато критиків вашої роботи. Є люди з вадами слуху, які нічого не зрозуміли у перекладах. Як ви їм відповісте?
Тим людям, які мені писали в особисті повідомлення, я відповідала усім. Це від того, що в людей може бути різне бачення перекладу. У той же час бачила дуже багато відгуків від людей, які не чують і яким сподобалося. І вони казали, що усе було класно. Для мене найбільшою вдячністю було те, що людина для мене записала відео. У відео вона сказала, що ось тут і тут я показала такий жест, а насправді можна було показати інший жест. Тобто людина витратила час, знайшла мій профіль, записала відео, де порадила, як мені зробити краще. Це дуже круто! У цьому і є сенс, робити щось краще разом. З перекладачами, з якими я готувалася до «Євробачення», ми могли бачити сенс пісні по-одному. А інші могли побачити переклад по-іншому. Здивування також може викликати те, що людина очікує на переклад слова, а я перекладаю сенс. Це також може викликати несприйняття.
Окрім того, у самих піснях можуть бути вигуки, які повторюються і які не несуть інформацію, потрібну для передачі суті твору жестовою мовою. Наприклад, є у Руслани «шиді-риді-дана». Як це показати? Дослівно це не перекладеш. Потрібно передавати суть. Розумієте, усім є куди вчитися і мені так само. Я абсолютно не стверджую, що я все вмію, мій переклад єдино правильний і по-іншому бути не може. Самоціль – це не побачити себе в ефірі Євробачення. Велика ціль – показати людям, які не чують, красу української музики, популяризувати жестову мову. Це головне.
Чи працюватимете ви навесні під час трансляції Євробачення-2024, що проходитиме у Швеції? Чи побачать глядачі переклад жестовою мовою у травні?
Чесно вам скажу, я ще від нашого Євробачення не оговталася (посміхається). Я настільки уперед до весни не дивлюся. Думаю, якщо у глядачів буде запит у такому перегляді, команда «Євробачення» його реалізує.
А якщо вам би запропонували співпрацю, погодилися би?
Не самоціль, щоби це була я. Якщо це буде велика команда перекладачів… Ми говоримо про великий пісенний конкурс. Тільки в одному півфіналі буде під 20 пісень, у другому так само. Це насправді дуже важко. Можливо, на екрані видається, що це дуже легко, три хвилини учасник поспівав, перекладач поперекладав. Але за цим стоїть велика робота. У нас в країні є дуже багато професійних людей, які змогли би і погодилися попрацювати на такому конкурсі.
Хто ці люди, наскільки їх багато? Є певний ринок професійних перекладачок жестовою мовою?
Якщо є попит, то є пропозиція. Насправді зараз відбувається процес великого становлення цього ринку пісень і адаптації української музики жестовою мовою. З’являються нові виконавці пісень жестовою мовою, це дуже класно. Більше заходів, ніж раніше, зараз проводиться з адаптацією жестовою мовою. Наприклад, конкурс Megogo Music Awards 2023 був перекладений жестовою мовою, включно з піснями. Фестиваль «Стадіон культури», що відбувається у Києві на ВДНГ, також має перекладачів пісень жестовою мовою.
Які гонорари у перекладачів жестовою мовою, музичного напрямку зокрема?
Я тут не репрезентативна вибірка, бо на цьому не заробляю. Тобто це не є моїм джерелом доходів, я займаюся виконанням пісень жестовою мовою з інших причин – популяризувати її серед тих, хто чує та знайомити більше людей з українською музикою.
«Працювала у Верховній Раді помічником депутата Дмитра Разумкова»
Вашу колегу, перекладачку Ольгу Буназів після нацвідбору «Євробачення» розкритикували за поширення російських наративів, зокрема щодо Московського патріархату в Україні. У той же час ви самі у соцмережах пишете про нищення протягом багатьох років української культури, її заборону, про те, що росіяни прищеплювали українцям комплекс меншовартості. Як ви поставилися до критики колеги? Наскільки вам комфортно працювати з людиною, яка поширює те, проти чого ви виступаєте?
З Ольгою ми познайомилися безпосередньо перед національним відбором. Я не перевіряла всі її публікації, усі її сторінки у соцмережах перед тим. Наскільки я знаю, все це публічно стало відомо після ефіру. Чесно кажучи, я не бачила цих публікацій, які характеризують Ольгу як розповсюджувачку російських наративів. Уже в новинах бачила скріншоти із соцмереж. Думаю, сама Ольга могла би це прокоментувати.
Щодо мене: я справді вважаю, що роками українську культуру намагалися нищити. Нарешті до нас, українців, дійшло розуміння, наскільки важливо відстоювати і берегти своє. Якраз вдячна Євробаченню за можливість знайомити людей з українською музикою.
Катерино, з вашої сторінки у Facebook відомо, що ви з Кропивницького. Розкажіть більше про себе, чим захоплюєтеся, де вчилися, яку маєте професійну мрію?
Працюю один рік у «Аспен Інституті Київ» комунікаційною координаторкою, копірайтеркою. Коли мені було 17 років, я вступила до Київського національного торговельно-економічного університету, переїхала до столиці. Навчалася на менеджера зовнішньоекономічної діяльності. Після цього навчалася в Інституті міжнародних відносин Університету ім. Тараса Шевченка, працювала у Верховній Раді помічником депутата Дмитра Разумкова, пів року працювала на держслужбі – в Адміністрації судноплавства (Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України). З 2019 року проживаю не у Києві, а у Гостомелі.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0