120 мільярдів доларів. Перший чек Путіну за війну та окупацію

Війна і гроші
Як можна звертатися за допомогою до Заходу, не змусивши саму Росію до відповідальності?<b></b> - 120 мільярдів доларів. Перший чек Путіну за війну та окупацію

Як можна звертатися за допомогою до Заходу, не змусивши саму Росію до відповідальності?

фото: andriy-dubchak.com.ua

Репарації. Скільки має заплатити Росія за руйнацію Донбасу та знищення Криму

Одним з наслідків розв’язання збройного конфлікту проти України для Росії повинна стати цілковита компенсація збитків і втрат нашого народу. Путінський режим не визнає своєї відповідальності за вбивства, руйнування та шкоду, яку Росія завдала нашим громадянам, бізнесу, державним і комунальним підприємствам, природним об’єктам тощо. Ніби насміхаючись, Росія пропонує Україні взяти на бюджетне утримання соціально-побутові об’єкти в ОРДЛО, амністувати злочинців, відбудувати руїну.

Крим же захоплений Москвою у кращих традиціях нацистської Німеччини, коли окремі окуповані країни чи області ставали васалами Третього Рейху. Москва не бажає пам’ятати подій справжньої історії, коли загарбання чужих територій закінчувалося розвалом наймогутніших імперій. Так і у нашій ситуації воєнна експансія і свавілля будуть обов’язково покарані. І Путін, і його свита мають розуміти незворотність і колективного, і особистого покарання.

На жаль, досі питання відшкодування втрат слабо обговорюється на політичному та аналітичному рівнях в Україні (детальніше про це читайте тут). Поки що йде обговорення стратегій та витрат на відновлення регіонів. Перш за все, мова йде про територію так званих ОРДЛО, хоча втрати від окупації зазнав, звичайно, і Кримський півострів.

Під відновленням мається на увазі фінансування компенсації фізичного зносу майна (капіталу), людського здоров’я, шкоди, завданої природним об’єктам (перш за все, шахтам). При такому підході стратегії відновлення стають схематичними (не допускають вільних підприємницьких інновацій тощо), не виходять за межі економетричних схем, «оптимізують» (фактично мінімізують) стратегії під фінансові обмеження, не враховують необхідність визнання Росії окупантом і винуватцем втрат України.

Не має твердої позиції й український уряд, який планує розглянути стратегію відбудови Донбасу у квітні як сукупність програм і проектів з обґрунтуванням неіснуючих джерел їх фінансування. Це незрозуміла позиція. Як можна не пред’являти фінансові претензії Росії – країні, яка має бути покарана за злочини, сприяння терористам, руйнування, позбавлення людей бізнесу, роботи, житла, інших цінностей? Як можна звертатися за допомогою до Заходу, не змусивши саму Росію до відповідальності? Як можна задовольнятися оціночними загальними цифрами (як це є сьогодні) і не обчислювати та не документувати втрати конкретних родин, підприємств і не ставити задачу адресної матеріальної компенсації втрат?

Отже, сьогодні відсутня сама постановка задачі вирішення повоєнних соціально-економічних проблем двох територій, а також методологія визначення сум репарації за війну і окупацію Донбасу та Криму.


Кримська платформа має стати місцем обговорення репарацій з Росії за окупацію півострова та злочинну діяльність на ньому (фото: eurointegration.com.ua)
Кримська платформа має стати місцем обговорення репарацій з Росії за окупацію півострова та злочинну діяльність на ньому (фото: eurointegration.com.ua)

Треба відзначити суттєві відмінності в характері і наслідках воєнних дій на східному Донбасі та на Кримському півострові. На сході Донбасу Москва воює, використовуючи окрім військовослужбовців власних збройних сил, місцевих незаконних збройних формувань, також найманців з Росії, України та інших держав. Виводити ці збройні формування з суверенної України Кремль не відмовляється, але ставить, як відомо, неправомірні зустрічні вимоги до України щодо особливого статусу ОРДЛО. Тому звільнення східного Донбасу стане можливим при подальшому посиленні тиску західних країн на агресора. В Криму при його захопленні застосовувалися регулярні війська РФ, які зараз підтримують окупаційний режим і які не планують забиратися з нашої землі. Тобто без додаткового міжнародного тиску на окупантів звільнення півострова чи хоча б початок перемовин з Москвою з цього питання неможливі. Зрозуміло, що наші втрати в Донбасі і в Криму відрізнятимуться і кількісно, і за методами оцінки збитків, і за часом висунення українських претензій ворогу.

Що маємо зарахувати до суми? Як підійти до визначення величини завданих нам збитків і втрат? Хто є відповідачем, а хто отримувачем репарацій?

Ревізія втрат і збитків

Наші втрати внаслідок збройного конфлікту на Донбасі мають включати всі відповідні втрати як на території, яка постраждала під час війни і була окупованою, так і на тій, яка залишалася під контролем української влади. При цьому треба включати втрати, завдані Україні як у воєнній, так і у цивільній сферах. До втрат і збитків треба віднести шкоду, завдану і здоров’ю, і життю українських громадян (військовослужбовців Збройних Сил України, добровольців, мирних жителів). При цьому компенсації підлягатиме шкода, завдана здоров’ю, внаслідок не тільки воєнних дій, а також внаслідок примусу до рабської праці, перебування у незаконному ув’язненні, катувань і знущань над ув’язненими і полоненими тощо.

Відшкодуванню підлягають:

  1. Усі майнові втрати людей (грошей, будинків, підприємств, магазинів, ресторанів тощо). Окрім того, суб’єктами отримання репараційних сум мають бути усі юридичні особи, яким завдані майнові збитки воєнними діями або які навмисно зруйновані агресором.
  2. Сума неотриманих за усі роки окупації доходів українських родин та суб’єктів господарювання внаслідок втрати роботи, бізнесу, захоплення підприємств, будинків, споруд.
  3. Шкода, завдана агресором природним, водним, земельним об’єктам, в тому числі внаслідок руйнування утилізаційних, очисних, каналізаційних, сміттєзбірних споруд тощо.
  4. Втрати нерухомого і рухомого майна державно-правового, інфраструктурного, господарського, фінансового, сільськогосподарського, соціально-культурного, комунального, житлового, побутового призначення, завданих воєнними діями або навмисно зруйнованих агресором.
  5. Неотримані доходи підприємств і фінансових корпорацій через зупинку окупантами, ліквідацію, захоплення будинків і споруд, вивезення техніки, обладнання, грошових засобів, цінних паперів, продукції, інших активів; при цьому втрати оцінюються за увесь період бездіяльності підприємств і корпорацій.
  6. Втрачені доходи українських сімей внаслідок зупинки трудової, творчої, науково-викладацької чи бізнесової діяльності, що обумовлено вимушеним виїздом чи руйнуванням (ліквідацією, зупинкою) підприємств, фірм, торговельних об’єктів.
  7. Шкода, завдана агресором копальням, родовищам внаслідок руйнування очисних, каналізаційних, утилізаційних споруд тощо.

Особливості наших претензій до Москви з приводу окупації та завдання шкоди АР Крим, які доповнюють перелічені вище позиції стосовно Донбасу, полягають у двох пунктах:

  1. Компенсація втрати помешкань та комерційних об’єктів громадянами, які покинули Автономну Республіку Крим та Севастополь через російську експансію. Ці об’єкти тепер захоплені іммігрантами з Росії;
  2. Необхідність відновлення територій, які використовують збройні сили окупанта на півострові, та утилізації російської техніки та військових споруд.

За інформацією з джерел країни-агресора, на територію півострова переїхало і було легалізовано не менше 200 тис. росіян. Але незалежні експерти вказують, що більша частина мігрантів уникає реєстрації, щоб не потрапити під західні санкції. За додатковими урбаністичними показниками встановлено, що фактична чисельність міст Криму зросла після захоплення півострова, мінімум, на третину (читайте про це тут). Враховуючи ці уточнення, чисельність завезених громадян Росії становить приблизно 1 млн. осіб. Ці незаконні іммігранти мають залишити чуже житло, відмовитися від прав власності на чужу комерційну власність та повернутися на територію Федерації. Усі витрати на репатріацію до РФ цієї маси людей мають бути покладені на Москву і повинні ввійти до суми репарації по Криму.

Відшкодування витрат на відновлення територій, які використовують збройні сили агресора для свого функціонування та вивезення російської техніки з Криму мають бути обов’язковою складовою пакету домовленостей, які треба буде укласти при майбутньому поверненні півострова у лоно Української держави.


Позиція окремих адвокатів наших внутрішніх біженців, які вимагають визнати відповідальними за шкоду, обох учасників конфлікту – Росію та Україну, – неприйнятна (flickr.com osce_smmu)
Позиція окремих адвокатів наших внутрішніх біженців, які вимагають визнати відповідальними за шкоду, обох учасників конфлікту – Росію та Україну, – неприйнятна (flickr.com osce_smmu)

Відшкодування витрат на відновлення територій, які використовують збройні сили агресора та вивезення російської техніки з Криму мають бути обов’язковою складовою домовленостей, які треба буде укласти при майбутньому поверненні півострова у лоно Української держави. При цьому потрібно буде розірвати договір між Росією та Україною щодо перебування у Севастополі та інших місцях Криму російських військових частин. Підставою є повне порушення умов цього договору агресором.

Безспірним є положення, що відповідачем перед постраждалими в ході війни й окупації як щодо Донбасу, так і щодо Криму має виступати виключно Російська Федерація. І неприйнятною варто визнати позицію окремих адвокатів наших внутрішніх біженців з Криму та Донбасу, які вимагають визнати відповідальними за шкоду, завдану їх підзахисним, обох учасників конфлікту – Росію та Україну. Той факт, що частина зруйнованих у 2014-2019 роках на території Донбасу житлових будинків (за оцінками українських відомств, біля 7 тис. одиниць з 20 тис. зруйнованих) відбудована українською владою, не означає визнання її відповідальності за втрати, завдані мешканцям донецького анклаву. Навпаки, усі видатки на відбудову житла та інших об’єктів регіону, які здійснила наша сторона і буде ще здійснювати, треба включати у майнові претензії до агресора.

Очевидно, матеріальні претензії до Москви повинні бути консолідовані і пред’явлені Українською державою однією сумою стосовно Донбасу та ще однією – щодо Криму. При цьому Українська держава має стати оператором отримання і розподілу всередині країни сум репарації. Очевидно, треба вирахувати сукупні суми відшкодувань, які мають надійти українській стороні, а за тим розділити їх між усіма фізичними і юридичними особами, органами центральної та комунальної влади та іншими постраждалими за час окупації.

Отримавши репараційні кошти, наша держава повинна буде розподіляти їх за алгоритмом. Оскільки ці кошти надходитимуть не усі разом, держава повинна буде встановити пріоритетність отримувачів компенсації. В першу чергу, необхідно буде здійснити виплати постраждалим громадянам України, а серед них тим, хто став інвалідом або втратив життя (в останньому випадку отримувачами грошей будуть, зрозуміло, родичі загиблих). Наступний рівень – задоволення майнових претензій українців щодо компенсації втрат житла, іншого приватного рухомого і нерухомого майна, об’єктів малого і середнього приватного бізнесу, фермерства, приватних сільгоспволодінь, а також втрат трудових і бізнесових доходів українців. Далі необхідно розподіляти кошти між підприємствами і організаціями соціально-культурної, природо-захисної, інфраструктурної та комунально-побутової сфер, а також усіма великими господарськими об’єктами. Останніми в черзі повинні бути видатки на відновлення майнових втрат органів центральної і муніципальної влади.

Методологія розрахунку кожного виду втрат і збитків, завданих окупантом, повинна полягати у використанні показників відновлюваної вартості (тобто вартості об’єктів чи величини витрат на їх відновлення в час розрахунку) – щодо майнових об’єктів, та прийнятих у міжнародних відносинах компенсаційних сум при смерті (вбивстві) чи втраті здоров’я людьми.

Ціна війни. І це ще не все!

Такий підхід сьогодні, відповідно до показників втрат у натуральному обчисленні, дає такі приблизні вартісні значення компенсації:

  • вбивств, поранень, незаконного ув’язнення, рабства та тортур над людьми – $2,8 млрд (Донбас), $1,0 млрд (Крим);
  • не отримання трудових і комерційних доходів наших громадян і держави – $50,5 млрд (Донбас), $25,8 млрд (Крим);
  • втрати житлово-побутового, комерційного, сільськогосподарського майна громадян – $3,5 млрд (Донбас), $2,6 млрд (Крим);
  • втрати рухомого і нерухомого майна юридичних осіб і органів влади – $1,4 млрд (Донбас), $1,3 млрд (Крим);
  • шкоди, завданої об’єктам природи, інфраструктури, очищення та утилізації відходів, земельним і водним ресурсам – $8,5 млрд (Донбас), $8,0 млрд (Крим);
  • витрат на еміграцію з Криму в Росію її громадян та відновлення помешкань, в яких вони проживали – $5,0 млрд;
  • витрат на демонтаж, утилізацію та вивезення з території Криму до Росії військової техніки, споруд та іншого майна збройних сил агресора – $7,0 млрд.

Отже, компенсація у випадку Донбасу може складати біля $67 млрд, у випадку Криму – близько $51 млрд. Це приблизні експертні розрахунки. Точні дані будуть отримані після інспекції кожного із захоплених агресором регіонів і точного обчислення.

(При цьому оцінки балансових втрат природного газу та виробничого майна на чорноморському шельфі, а також вивозення до Росії цінної мінеральної сировини потребують уточнення і тут не враховані. Так само це стосується і шкоди, заподіяної окупаційною владою водним ресурсам Кримського півострова, хижацьке використання яких призводить до катастрофічних наслідків для природи та місцевого населення.)

Потрібно також зауважити, що втрати України через окупацію та війну з часом постійно зростають, а тому збільшуються і суми вимог відшкодування Росією.

Звичайно, відшкодування втрат і збитків за рахунок репарації не означає, що відновлення окупованих і постраждалих територій не буде відбуватися за рахунок інших видатків. Потрібні залучення і бюджетних коштів, і приватних інвестицій, і міжнародних фондів, оскільки нагальною є потреба не тільки відшкодувати втрачене і відновити зруйновані об’єкти. Українська влада має також представити для міжнародних кіл концепцію загального відродження двох регіонів і запропонувати створення міжнародного фонду фінансування відродження, який би функціонував мінімум 5-7 років. Має відбутися якісно нова модернізація зруйнованих систем із застосуванням новітніх архітектурних, конструкторських, технологічних рішень, що вимагатиме додаткових капіталовкладень, аби проблемні сьогодні території були найбільш придатними для життя наших людей, а нові підприємства – висококонкурентними і високоприбутковими. На жаль, ці гроші не зможуть нам повернути тисячі вбитих людей, але це буде прецедент суттєвої відповідальності для країн-агресорів, стане перешкодою новим загарбницьким планам.

Володимир Лановий, ексміністр економіки України, для «Главкома»

Матеріал підготовлено в рамках співпраці з часописом «Чорноморська безпека»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies