100 днів уряду: оцінки експертів

В економічній політиці за останні сто днів урядом не було зроблено жодного важливого кроку задля поліпшення ситуації в країні. Ріст експорту та ВВП відбувся не завдяки зусиллям нової влади, а в силу зовнішніх чинників – змінам на світових ринках.

Проте експерти вітають заявлену Програму економічних реформ. Хоч і вважають, що їх реалізацію буде відкладено до кінця жовтня, коли пройдуть місцеві вибори. Так й необхідна для такої «шокової терапії» адміністративна реформа ще не розроблена. Тож поки ми маємо лише красиві обіцянки, які невідомо коли здійсняться.

Про це у прес-центрі «Главкому» говорили екс-представник Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський, виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко та керівник програм соціальної економіки Міжнародного центру перспективних досліджень Максим Борода.

-- Олег Устенко: «Мы видим правильную риторику, много хороших заявлений, в то же время нет конкретных действий»

Есть несколько факторов, определяющих результаты, которые мы видим по истечении 100 дней нового правительства. С одной стороны, произошли изменения на мировых рынках. С другой стороны, некоторые изменения были и в экономике Украины. При этом сложно сказать, произошло ли это из-за правильной или неправильной политики, которую проводит новая команда. Они носят более объективный характер.

Что касается текущей ситуации, то происходит оживление в Украине в плане экономики. Во-первых, объявлены реформы. Во-вторых, было выступление Президента с посланием к народу, связанное с этими реформами. В-третьих, начался экономический рост. В первом квартале - 4,8%, промышленность показывает просто нереально высокий рост - 12,6%, правда после падения, которое было в прошлом году. 15% и промышленности больше 20% - это за первый квартал неплохой экономический рост.

Мы наблюдаем рост экспорта - за четыре месяца на 24,7%. Вместе с тем, наблюдаем и рост импорта – 27%. Он больше растет, чем экспорт, но это является свидетельством того, что покупательная способность населения улучшилась. Похоже, есть какая-то дополнительная уверенность в будущем, поэтому и импортируются товары. Инфляция снижается, в мае в годовом исчислении она составляла 8,5%, по сравнению с мартовскими данными, когда была порядка 11%.

Внешнеэкономический дисбаланс, дефицит по торговому балансу составляет всего лишь полмиллиарда долларов. Это достаточно малая величина для Украины. Вместе с тем, нет дефицита счета текущих операций, к которому мы привыкли за последние несколько лет. Более того, счет текущих операций находится в профиците, хоть и маленьком в 110 миллионов долларов за первые четыре месяца.

Несмотря ни на что, есть приток прямых иностранных инвестиций – 1,2 млрд.дол. Есть небольшие ожидания касательно сотрудничества с Российской Федерацией и возможного сотрудничества с Европой. Долги перекредитованы, реструктуризированы, а это порядка 105 миллиардов долларов. 97% в целом на теперешний момент. В общем-то, на поверхности все кажется неплохо.

С другой стороны, есть и негативная часть этого всего. Нельзя сказать, что все это благодаря тому, что есть новая команда, потому что рост украинского экспорта обоснован тем, что начали расти мировые рынки. Приток иностранных инвестиций в 1,2 млрд.дол. Вроде бы неплохо, что они вообще приходят, однако это суммы в разы меньше того, к чему привыкла Украина до кризиса.

Есть колоссальные риски, связанные с тем, что ситуация не будет оставаться такой радужной долгий период времени. Это, прежде всего, потому что реформы, о которых говорят, это до сих пор риторика. Реально их нет. Более того, есть серьезные опасения, что реформы в реальности будут проводиться после октября, когда пройдут местные выборы, потому что достаточно рискованно проводить какие-то непопулярные меры в этот период.

Мы думаем, что внешнее окружение может резко измениться. Во-первых, колоссальные проблемы в Европе, где растет стоимость заимствований, она по-другому смотрит на фискальные дефициты. В Украине остается проблема, связанная с фискальным дефицитом. Она не решена. Дефицит, который показан в 5,3%, очевидно, будет большим как минимум в два раза.

Есть большие проблемы, связанные с НАК «Нефтегаз», что необходимо одалживать дальше деньги. Есть большие проблемы с финансированием дефицита бюджета. Не секрет, что порядка 2 млрд.дол., которые должны были получить от МВФ, уже заложены, возможно, на покрытие дефицита бюджета. Однако эти деньги не пришли, и сотрудничество с МВФ все еще не началось. Это негативный сигнал, который получают инвесторы, это влияет на доверие к Украине и со стороны кредиторов тоже.

За 100 дней слишком много не сделано. Да, мы видим правильную риторику, много хороших заявлений, в то же время нет конкретных действий. Я бы ожидал, что большая часть реформ и большая часть обсуждений и дебатов будет перенесена на осень. Скорей всего, возможны какие-то действия, связанные с мягкой шоковой терапией, которую будет тут проводить новая команда.

-- Максим Борода: «За ці 100 днів в економічній політиці фактично нічого не було зроблено»

Хотілося б зупинитися на тих змінах, які пов’язані з державною політикою. Перші 100 днів нової команди та нового уряду викликають подвійне враження. З одного боку, Україна дуже сильно змінилась, а з іншого, залишилась такою, як є. Вона отримала сильну консолідовану ефективну владу, і за це досить короткий термін довела свою спроможність дуже оперативно приймати складні політичні рішення. Але тут також є інша сторона, яка пов’язана із зсувом від вільної політичної конкуренції до так званої керованої демократії, яка супроводжується значно меншою прозорістю і публічністю в прийнятті рішень, намаганням впливати на ЗМІ, а також широким використанням адміністративного ресурсу в політичній боротьбі.

Але при цьому Україна залишилась такою, як і була, тому що за ці 100 днів не було проведено жодної реформи. Всі ті зміни, які ми спостерігали, були скоріше ситуативними, результати яких зникнуть так само швидко, як і з’явилися. Наприклад, ми маємо дієву владу, але політична система не реформована. Тож ми не захищені від тих ризиків, які мали за попереднього Президента та уряду. Так само судова реформа жодним чином не змінила функціонування судової системи і лише просто зробила її більш підконтрольною новій владі завдяки Вищому адміністративному суду.

Покращились відносини з Росією. Але принципи формування зовнішньої політики так само залишаються досить розмитими. Знижки на газ, які отримала Україна, в черговий раз відтермінували реформи енергетичного сектору та підняття тарифів на енергоносії, яке давно вже є необхідним.

Освітня політика стала заручником політичних процесів. Згортання Болонського процесу багато в чому пов’язане із намаганням зберегти контроль над вищими навчальними закладами та одночасно здобути підтримку їхнього керівництва, що є дуже потужним ресурсом під час виборів.

Окремо варто зупинитись на питанні Чорноморського флоту. Як не дивно це стверджувати, але рішення про продовження базування ЧФ реально не призведе ні до чого іншого, крім того, що Севастополь та Крим на найближчі 10-15 років зникнуть з радарів Росії. Бурхлива активність РФ, яка була в Криму досі, соціальні та інфраструктурні проекти, які вона там реалізовувала, ті кошти, які вона туди вкладала, були пов’язані з необхідністю зберегти свою присутність. Це був цукерково-букетний період, треба було докладати певних зусиль, аби отримати додаткову прихильність. Але зараз він закінчився. Мету досягнуто, тому вкладати кошти туди для Росії вже недоцільно. Це не означає, що всі програми підтримки будуть згорнуті, але вони стануть менші за обсягом та за інтенсивністю.

За ці 100 днів в економічній політиці фактично нічого не було зроблено. Можливо, це і добре, бо економіка спокійно сама виходила із кризи, але питання в тому, що на адміністративному рівні якраз робилось багато і не в тому напрямку, який був обіцяний. Збільшився тиск Податкової та інших контролюючих інстанцій на бізнес. Це прямо протилежне тому, що обіцяв Президент Янукович ще під час передвиборчої кампанії.

Але наприкінці 100 днів відбулася в економічній політиці дуже знаменна для України подія - була презентована Програма економічних реформ. Вона знаменна тому, що це є перша українська урядова програма, яка придатна до змістовного обговорення. Вона містить досить чіткий перелік дій, а не складається просто із певних закликів і обіцянок. Але вона має дуже значні недоліки, які можуть перекреслити цей суттєвий успіх, який було досягнуто вже тим, що вона діє. Найбільшим недоліком є відірваність економічних реформ від системи державного управління, адже блок адміністративних реформ має бути представлений лише восени. Ця програма без реформи системи державного управління – це як валіза без ручки: і нести важко, і викинути шкода. Планування економічних реформ немає сенсу, тому що нова економічна політика не може бути реалізована старими інституціями. Наприклад, якщо ми хочемо реформувати регуляторну систему, яка є пріоритетом для нової влади і про яку багато говорять, то потрібно реформувати і Міністерство економіки, і Держкомпідприємництва та Держспоживстандарт. Це очевидні речі.

Ще однією проблемою для нової влади, яка дуже чітко знайшла своє відображення у цій програмі економічних реформ, – це відсутність пріоритетів. Там передбачається за п’ять років провести 17 ґрунтовних реформ у всіх сферах економіки. Це просто неможливо, нереалістично. Без визначення пріоритетів ця програма не може бути здійснена, а наступні 100 днів уряду та 100 днів Президента так само не матимуть якихось сталих результатів. За п’ятибальною шкалою я б оцінив дії уряду десь на трійку.

-- Богдан Соколовський: «Україна збільшила свої фінансові зобов’язання перед Росією на 9 мільярдів доларів, такого не було за перші 100 днів будь-якого уряду»

В цілому я розчарований, навіть розгублений, і дуже критично оцінюю перші 100 днів дій уряду. Щоправда, якщо називати ефективними ті дії, які робляться урядом задля самих себе, то це дійсно було ефективно. Але ж є справи державні.

Якщо взяти кілька показових цифр, то зростає експорт, зростає імпорт, все це так, але що відбувається поза тим? За цих три місяці, включаючи вчорашній день, Україна збільшила свої фінансові зобов’язання перед Росією на 9 мільярдів доларів. Такого не було в жодному попередньому періоді, тим більше за перші 100 днів будь-якого уряду. Зокрема, це 4 млрд. чистого кредиту від Росії, ніхто не знав під що, але почали делікатно пояснювати, що начебто 2 млрд. на атомну станцію, а ще 2 млрд. – на покриття дефіциту бюджету. Я так розумію, що вже є сумніви щодо надання кредиту МВФ.

Отже, 4 млрд. дол. – це кредити Внєшекономбанку. Півмільярда – це економія коштів, яка зарахувалася нам у зобов’язання через так звану знижку ціни на газ. Хоча тут ніякої знижки немає, просто перенесено із бізнесу загалом на державу, і ще не оформлено як. Близько 4 млрд. дол. – це наші зобов’язання, які виникли в результаті рішення Стокгольмського суду по газу. Це була очікувана акція, я говорив про це півроку тому, що це та бомба, яка вибухне в найнезручніший для України момент. Більше того, це рішення суду заплутало так ситуацію, що її розплутувати треба вже хіба що всім українським народом і половиною Європи. Нас зобов’язали віддати 12, 1 млрд. куб. газу. Ніхто не говорить про те, як же бути з фінансами, адже один раз, нехай за якоюсь ексклюзивною ціною, ми таки заплатити. Але я не пам’ятаю, щоб «Газпром» щось комусь віддавав за останні 50 років.

Таким чином, якщо дивитись по зовнішні заборгованості, то зобов’язання в сумі зросли. Той борг, який зараз реструктуризований, помножився дуже серйозно, і звичайно на імпорт це вплинуло позитивно, але ж це тимчасове явище.

Дійсно, реформ не зроблено, але за три місяці їх і не могло бути. Є дуже класні майські тези, які називаються чомусь Програмою економічного розвитку, але якщо вчитатися, то кожний пункт заперечує наступний. Для прикладу, в енергетиці прекрасні ідеї щодо енергозберігаючих технологій. Прекрасний задум і цілі, визначено навіть критерії. Проте є один нюанс, наприклад, по газу. Аби запровадити енергозберігаючі технології, які скоротять споживання газу, спочатку треба з росіянами домовитися про маленький пункт – залізні зобов’язання по відбору 52 млрд. кубів газу. Допоки ці зобов’язання будуть переноситись з року на рік, а не будуть системно ліквідовані, ніхто із інвесторів не прийде вкладати гроші в газоекономію.

Скажіть, будь ласка, як в енергетичному блоці програми взагалі випала ядерно-енергетична галузь України? Це 50% електроенергії, енергобалансу країни, а її треба реформувати мабуть чи не в пріоритетному напрямку, якщо йдеться про енергетику України. Сьогодні ядерна енергетика покриває значні похибки, які виникають в тепловій, гідроенергетиці, за рахунок абсолютно нерозумної ринкової цінової політики. Ядерна енергетика сьогодні не працює навіть сама на себе. Коштів, які вилучаються за продаж електроенергії з АЕС, не вистачає для того, аби забезпечувати свою регенерацію. У нас в цьому році завершується проектний термін експлуатації першого реактора на Рівненській станції. Вже давно мали бути завершені усі роботи, але немає коштів. Це питання не врегульовано. Що будемо робити 1 січня, вимикати реактор, бо експлуатувати його ніхто не дозволить – ні Європа, ні громадяни України, ні експлуатаційна організація – Москва також не захоче?

Якщо подивитися в ядерному секторі, що ми мали в останні дні, то це яскраво свідчить про те, що ця владна команда не має єдиного голосу. Вона на перший погляд здається монолітною, але подивіться, що відбувається. Міністр палива та енергетики абсолютно логічно та правильно говорить і підписує договори із російською стороною на добудову двох блоків на АЕС у Хмельницьку. Логіка є, тому що ці блоки розпочиналися у 1985-86 роках за російським проектом. Готовність там – 25% та 75% кожний. Логіка є в тому, щоб їх добудовувати. Разом з тим Президент України втретє виходить в телеефір на канал «Інтер» і каже, що гроші з Росії вже прийшли і вони будуть потрачені на будівництво атомних блоків на атомних станціях у Хмельницьку… та в Рівному. Даруйте, не лякайте рівненчан і сусідні області, бо у Рівному ніхто не планував будувати станцію, там є лише площадка. Не зроблена жодна, законом передбачена процедура, аби будувати такий блок. Не врегулюване жодне питання, а в Україні для того, щоб будувати ядерний об’єкт, потрібен місцевий плебісцит. Я був у Рівному, і кожний третій із думаючих людей, запитував: що сталося, нам хочуть тут станцію побудувати? Тим більше, що там були проблеми ще з радянських часів, які криються у площадках, бо там є порожнини. Отже, міністр говорить правильні речі, підписує правильні документи, приходять терміново російські гроші, а Президента хтось дезорієнтує. Дезінформація Януковича – це непрофесійна підготовка матеріалів чи це навпаки професійне підставляння Президента, держави? Народ відповіді на це питання не має, але ж це не жарти. Це не газ і не нафта, а трошки серйозніша галузь, яка вимагає дуже детальної уваги.

В такому разі, суспільство сьогодні і експертне середовище мають отримати цілу низку відповідей на питання, які так чи інакше постануть.

Є ще один нюанс. Це претензії ще до минулого уряду: чому він наспіх в лютому 2010 року ухвалив рішення, що у Хмельницьку мають бути збудовані конкретні реактори за проектами так званими В-392Б. В жодній країні світу, ніде, в тому числі і в Росії досвіду експлуатації цих проектів немає. Тобто, ми стаємо дослідним експериментальним майданчиком? До нас будуть їхати екскурсії та показувати, як ці блоки працюють? Цей проект робився в Росії для Балаковської станції та чомусь там не пішов. Тож питання, чому тоді його у нас мають будувати? Як бути з водним балансом, який у Хмельницьку та Нетішині був під великим питанням ще з часів Радянського союзу?

Є ще одне неприємне питання. Як так сталося, що майже аналогічні блоки, збудовані Росією за російськими технологіями недавно у Китаї на Тайванській атомній станції, коштували два разом 3 млрд.дол., а у нас 6 млрд. дол.? Уже все підписано: погодилася з цим пані Тимошенко, дуже швидко погодився і новий уряд. Більше того, у Китаї зараз будується друга черга Тайванської станції, де також ставлять два блоки і сума вже 1,7 млрд.дол., а у нас 6 млрд. Ми що, дурніші чи не вміємо переговори вести? Де дружба і любов? Ми знову будемо доплачувати втричі більше за любов, так як і по газу? На ці питання також треба давати відповідь. Таке втаємничення ніколи добра нації не принесе.

Таких прикладів можна наводити дуже багато. Зокрема, мене вчора здивувало повідомлення від уряду про те, що до кінця 2010 року має бути розроблена програма модернізації української газотранспортної системи. Даруйте, але ми ще у березні 2009 року підписали спільну заяву про те, що до кінця 2009 року має бути розроблений конкретний план і мали бути затверджені конкретні бізнес-проекти по модернізації. І було зроблено дуже багато. Ми що, знову відходимо назад, готуємо все, що давно було готове? Тобто, модернізацією в цьому році і не пахне.

Чи потрібна нам модернізація ГТС? Треба погодитись з тим фактом, що Україна найближчі три максимум п’ять років перестане бути газотранзитною державою. На жаль, це гірко, прикро, але це є даність. Треба набратися відваги та сказати, що ГТС України потрібна сьогодні українцям насамперед для того, аби поставляти собі російський, український, каспійський газ, зріджений та декомпресований. І під це треба модернізувати українську ГТС, це треба робити вже, тому що певні експерти почали говорити про передачу державних активів у якесь там спільне підприємство. Так от, за це колись будуть не тільки підписки про невиїзд, які зараз дають «стрілочникам», а перспектива тих, хто сьогодні може прийняти таке рішення, буде ще гірша. Якщо Росії буде віддано нашу ГТС, вона зробить її «модернізацію» таким чином, щоб та качала тільки російський газ і тільки на український ринок, бо їм це вигідно. Більше того, Росії буде вигідно, щоб ця ГТС була не газоощадна, бо чим більше втрат газу, тим краще. І щоб вся українська економіка була не енергоощадна. Це також факт. Якщо тут державне мислення з великою групою нині «властьпридержащих» співпадає в цьому питанні, то такі кроки мали би вітатися, коли йдеться про утримання ГТС у своїх руках. Але є друга команда в уряді, яка на мій погляд, не зовсім усвідомлюючи, намагається зняти з себе відповідальність, розуміючи, що вона надійде через кілька років. Це робиться в такий спосіб: об’єднання авіапрому, ядерної енергетики, ГТС і т.д. Це проста страусина політика, а через два роки вони скажуть: «А що ми могли зробити? Це все Москва, у неї запитуйте». Це перенесення відповідальності.

Наступна теза не має відношення до енергетики, але поділюся своїми переживаннями. Останні відвідини Галичини та Волині мене стривожили. Вперше з часів керівництва України Петра Юхимовича Шелеста пересічні українці, які переймаються політикою від виборів до виборів, не частіше, говорять про те, що давайте від’єднуватись, аби зберегти себе українцями. Мовляв, для чого нам той Крим, Донецьк, хочуть вони того Табачника, то нехай їм буде. Якщо в суспільстві, не дай Бог, така готовність дістане розвиток, то спокою на цій території не буде. Це буде не Косово, а набагато складніший процес.

Отже, якщо оцінювати дії уряду, то за п’яти чи двадцятибальною шкалою, я все одно поставлю одиницю. Багато не зроблено, але я не кажу, що не хотіли.