Як Україна віддячує свої захисникам
«Росіянину з «Правого сектора» Зеленський надав громадянство України». Ця нещодавня новина, безумовно, дратівлива для прихильників «русского мира», стала не першою такою за останній час. 15 травня аналогічну інформацію повідомив про самого себе екскерівник добровольчого батальйону імені Джохара Дудаєва Адам Осмаєв.
Напевно, в Москві «взяли до уваги» надання українського громадянства двом вихідцям із РФ, один з яких став речником жупела російської пропаганди, а другий взагалі боровся проти «русского мира» зі зброєю в руках.
Між тим, офіційно про надання громадянства як Осмаєву, так і прессекретарю «Правого сектора» Артемові Скоропадському, в Україні не повідомлялося. В обох випадках джерелом інформації стали Facebook-сторінки самих цих людей.
Осмаєв зробив допис про своє громадянство більше, ніж за тиждень до отримання відповідного посвідчення Скоропадським, і вказав, що рішення прийнято ще місяцем раніше. Але є всі підстави вважати, що йдеться про один і той же президентський указ. Який, можливо, стосується й певної кількості інших осіб. А ще – є таємним.
На президентському сайті такого указу немає. Фейк з боку самих героїв цілком виключено: обоє – надто відомі люди у владних та навколополітичних колах, і при цьому жодних спростувань наданої ними інформації не було.
Як з’ясував «Главком», формальною причиною секретності указу може бути «захист персональних даних». Подібний прийом у контексті не лише набуття, а й позбавлення громадянства, застосовувався українською владою вже неодноразово.
Так, у липні 2017 року президент Петро Порошенко позбавив українського громадянства експрезидента Грузії Михеїла Саакашвілі, якому сам же надав це громадянство двома роками раніше (і яке ще за два роки грузинському політику повернув уже президент Володимир Зеленський).
Офіційно президентське рішення про виключення Саакашвілі з лав українських громадян оприлюднене так і не було. Але, коли інформація потрапила в пресу, чиновники пояснили, що документ засекретили саме згідно із законом про захист персональних даних. Втім, опоненти Порошенка вбачали причину цього в бажанні влади максимально ускладнити можливе оскарження указу в суді.
В доробку президента Зеленського з 1 квітня по 25 травня поточного року нараховується п'ять «загублених» указів: №№ 161, 162, 175 (квітень), 184, 188. Джерела у ветеранському русі запевнили «Главком», що в даному випадку йдеться про указ № 162, підписаний у проміжку від 13 до 15 квітня включно.
Слід зазначити, що учасникам боротьби за територіальну цілісність України Зеленський надавав громадянство і публічними указами, й указами, засекреченими лише частково. Ще під час виборчої кампанії нинішній глава держави заявляв, що активно вирішуватиме питання громадянства і взагалі визнання заслуг іноземних борців за Україну. Попервах виглядало, що ця обіцянка починає здійснюватись.
За вже усталеним формулюванням, іноземним добровольцям (хоча й не тільки їм) громадянство України надають або тому, що це «становить державний інтерес для України», або ж за те, що вони «мають визначні заслуги перед Україною».
Вже 27 червня 2019-го новий президент саме на таких підставах надає громадянство 14-ти особам (більшість – із «кавказькими», як говориться у просторіччі, прізвищами). 18 липня – ще дев'ятьом. Нарешті, 23 серпня виходить «третя серія». Але цього указу на офіційному сайті президента знайти не можна – тільки повідомлення пресслужби, і тільки з одним іменем із 11-ти.
В будь-якому разі, головна проблема – не в секретності (чи її відсутності, що, з огляду на особи новоприйнятих у громадянство, теж може скласти неабияку проблему – для них самих!). В повідомленні пресслужби президента від серпня позаминулого року є фраза «паспорти отримають...». Але насправді отримати паспорт України для добровольця, відзначеного указом про громадянство – не менша проблема, ніж потрапити власне в текст подібного указу.
«Починаючи з 2015 року я кілька разів подавала документи на отримання громадянства. Мені просто пощастило, що я потрапила в той пакет подань, який лежав в офісі президента ще з часів Порошенка, і Зеленський саме його підписав», – розповіла «Главкому» ексбоєць батальйону «Айдар» Юлія Толопа.
Юлія отримала громадянство серед тих чотирнадцятьох, про кого сказано в першому указі Зеленського на цю тему, підписаному 27 червня 2019 року. Громадянство – але не той самий паспорт. Як і у випадку з Артемом Скоропадським, їй видали лише «Тимчасове посвідчення громадянина». Воно виглядає так:
За словами наших співрозмовників, у дуже багатьох випадках вітчизняні держоргани не вважають подібний документ «повноцінним паспортом». Це змушує ветеранів-добровольців намотувати зайві кола пеклом і без того не надто гостинної бюрократії.
Особливо це утруднює життя тим, хто (як Юлія) змушений збирати документи не лише для себе, а й для дитини. Або, наприклад, хоче відкрити бізнес – тобто продовжувати приносити користь Україні не лише на полі бою, а й у мирному житті.
До того ж, посвідчення видається лише на два роки. За цей час особа повинна отримати той самий «повноцінний паспорт». Але для вихідців із Росії, які воювали чи інакше захищали нашу Батьківщину, це фактично неможливо.
Ветерани в один голос кажуть, що проблема – в законодавстві, яке вимагає від шукача українського паспорта надати документальне підтвердження відмови від громадянства іншої країни, завірене відповідними органами... цієї самої країни. «Грузини, наприклад, надто великих проблем із цим не мають, – розповідає Юлія Толопа. – І навіть білоруси, бо між Україною й Білорусією діють певні двосторонні угоди. З Росією такі угоди теж були, але їх денонсували».
«Як я піду до російського консульства, де ніхто не може гарантувати мені безпеку, адже в Росії проти мене порушено кримінальну справу за участь в обороні України?», – практично дослівно, причому не змовляючись, наголошують наші співрозмовники.
Насправді українська влада кілька разів намагалася дещо пом'якшити ситуацію. Ще в середині 2005 року до закону «Про громадянство» внесли зміни, за якими відмову від іноземного громадянства можна не підтверджувати у відповідних органах іноземної держави, «якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його».
Але нова норма виявилася надто неконкретною, а за нових умов – просто недієвою. Адже ті, хто заслужив на українське громадянство на полі бою з російським агресором, з точки зору самого цього агресора, звичайно ж, повинні не спокійно проживати в Україні, а скніти в російській тюрмі.
До наступної спроби вдався вже президент Зеленський, підписавши зміни до указу ще 2001 року, який і регламентує порядок виконання закону «Про громадянство». Якщо продертися крізь щедру юридичну термінологію, внесені Зеленським зміни означають, що «йти до російського консульства» не обов'язково, якщо іноземець:
а) має українські державні нагороди,
б) статус біженця/вигнанця,
в) може документально довести свою участь у бойових, правоохоронних тощо діях на тимчасово окупованих територіях (природно, на боці законної влади).
В цих випадках достатньо подати лише власноручну декларацію про відмову від іноземного громадянства, разом з іншими необхідними для одержання українського паспорта документами.
Проте навіть нефахівцям очевидно, що далеко не всі добровольці не лише нагороджені, а й узагалі визнані Україною учасниками боротьби за територіальну цілісність. Статус же біженця у нас поки що отримати не набагато легше, ніж громадянство.
А практики – тобто самі добровольці – запевняють, що відповідні держоргани на місцях взагалі не переймаються детальним вивченням законів і указів, а по-старому вимагають ту саму «довідку», заради якої таки треба «йти до російського консульства». Або (як нечастий варіант) теж передбачену законодавством довідку про те, що в Росії нашим добровольцям загрожує небезпека. Видану, наприклад, українським МЗС – де взагалі-то цим ніхто ніколи спеціально не займався.
Не можна сказати, що чинна влада цілком ігнорує проблему, яка виникла. Скажімо, в березні-квітні поточного року президент підписав укази про створення «Консультативної ради з питань забезпечення прав і свобод захисників України», в роботі якої, виходячи з відповідного Положення, має знайтися місце і піднятій у цій статті проблематиці. Звичайно, поряд із багатьма іншими проблемами; та й коли ще ці укази запрацюють?
От тільки у тих, хто, як Юлія Толопа, першими отримали «громадянство» з рук Зеленського, термін дії тимчасових посвідчень збігає вже за лічені тижні. Співрозмовники «Главкома» з числа таких ветеранів поки що не дуже прагнуть педалювати тему, але одностайно запевняють: у їхній досить вузькій спільноті змінити посвідчення на паспорти поки що не вдалося нікому. Що з цим робити, коли недійсними стануть і посвідчення, вони ще не вирішили.
Олександр Михельсон, для «Главкома»
Коментарі — 0