Мова – головна зброя українців. У Москві це добре розуміють, а в Києві?

Гібридна війна
Мова вберігала від зникнення чи асиміляції будь-який народ - Мова – головна зброя українців. У Москві це добре розуміють, а в Києві?

Мова вберігала від зникнення чи асиміляції будь-який народ

фото: unian

«Мовна війна» як складова геополітичної парадигми Росії

«Мова – найважливіший національний ідентифікатор, завдяки якому кожна нація вирізняється з-поміж інших, усвідомлюючи себе самодостатнім та самочинним суб’єктом історії», – так свого часу висловилася про мову українська філологиня Ольга Федик (1948–1999). І з нею важко не погодитися. Адже, зазвичай, саме мова, нарівні з культурними та релігійними ознаками, надавала тому чи іншому народові унікальності, вберігала від зникнення чи асиміляції.

Тому цілком логічно, що кожна нація, яка зберегла свою мову і особливо та, яка здобула незалежність, прагне її захистити. І найкращий спосіб це зробити – прийняти відповідне законодавство.

Саме так Верховна Рада й вчинила, ухваливши у 2019 році Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Ухвалений нормативно-правовий акт гарантує позиції української мови у державному управлінні, освіті, медіа, сфері послуг, не обмежуючи приватного спілкування всіма мовами та вільного вживання мов національних меншин.

Від 16 січня 2021 року набули чинності окремі норми «мовного закону», що передбачають перехід усієї сфери послуг в Україні на державну мову. А з липня стануть чинними ще низка норм. Зокрема такі, що передбачають перехід на державну мову усіх культурних і розважальних заходів, мистецьких виставок, туристичного обслуговування.

Цілком зрозуміло, що факт прийняття закону не міг залишитися поза увагою Кремля. Адже саме «захист російськомовних» став своєрідним casus belli для початку агресії Російської Федерації проти України, що супроводжувалася розхитуванням ситуації й, із застосуванням брудних пропагандистських технологій, підбурюванням населення проти конституційного ладу.

У Москві добре розуміють, що у разі національного відродження в країнах, які вона вважає сферою свого впливу, одержати у подальшому їхню лояльність буде надто складно. А це означає крах її неоімперських амбіцій, якими РФ марить від початку правління Володимира Путіна.

Варто зазначити, що Москва намагається втримати сусідні країни в своїй орбіті не лише силовим шляхом. Нерідко вона застосовує цілком легальні методи. Для таких випадків в нагоді є проросійські маріонетки, які часто виконують завдання, які Кремль не може зробити напряму.

Приміром, надходження подання до Конституційного суду за підписом 51 народного депутата щодо конституційності «мовного закону». Мабуть, не буде дивним той факт, що більшість авторів подання у парламенті VIII скликання були членами фракції «Опозиційний блок», які стверджували, що закон не відповідає низці положень Конституції України. На їхнє переконання, а насправді як те захотіла подати Москва, закон спрямований на дискримінацію російської мови, а також інших мов національних меншин, дискримінацію громадян за мовними ознаками.

Звісно, зазначені проросійські наративи не відповідають дійсності, адже Венеційська комісія у своїх висновках щодо «мовного закону» підтримала політику України в наданні переваги української мови перед російською, а також прагнення держави у захисті та наданні особливого статусу українській мові. Цілком вірогідно, що Конституційний суд відхилить скандальне подання, на кшталт того, як три роки тому визнав неконституційним Закон України «Про засади державної мовної політики», більш відомий як «закон Ківалова-Колесніченка».

Втім, Росія зазвичай б’є із різних напрямів. Й нерідко це робить на полях впливових міжнародних платформ.

Як відомо, останній тиждень січня ознаменовано зимовою сесією Парламентської асамблеї Ради Європи. І РФ, делегація якої у 2019 році повернулася до ПАРЄ, вирішила використати майданчик для розгляду питання про «заборону російської мови та інших мов національних меншин» в Україні. Мотивів для такої ініціативи може бути кілька.

Один з них міг бути спрямований на внутрішнього споживача. Тобто влада РФ мала намір показати своїм громадянам, що російськомовне населення України дійсно потребує захисту. І що всі ті події, що відбуваються в Україні, які Москва називає громадянським конфліктом, є цілком закономірними, включно з «поверненням» Криму до «рідної гавані» й «допомогою» мешканцям Донбасу.

Інший ймовірний мотив мав бути адресований для зовнішньої аудиторії. Не виключено, що питання «заборони російської мови» в Україні мало слугувати своєрідним відволікаючим маневром від російського внутрішньополітичного порядку денного, зокрема арешту опозиціонера Олексія Навального, акцій протесту на його підтримку та затримань кількох тисяч осіб в різних містах Росії.

Втім, в Асамблеї не підтримали включення до порядку денного зимової сесії ініційованих російською делегацією дебатів щодо українського мовного питання. Отже, схоже на те, що дана російська ініціатива не увінчалась успіхом.

Тим не менше, ПАРЄ – це лише один з можливих міжнародних майданчиків, які Росія намагається використати для своєї пропаганди. Депутати Державної Думи РФ у прийнятій постанові «Про порушення основоположних прав людини в Україні у зв’язку з новими заборонами на використання російської мови» від 20 січня 2021 року, вимагаючи від української влади «зупинити цю порочну практику», заявили, що вважають «неприпустимими заборони і гоніння на російську та інші мови, які здійснюються в Україні під приводом захисту державної української мови» й наголосили, що «чекають від Організації Об’єднаних Націй, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Ради Європи, Парламентської асамблеї Ради Європи, парламентів країн світу її засудження».

Тобто, виходячи з тексту офіційного документу, Росія найближчим часом надалі на міжнародному рівні підійматиме питання про «утиски» російської мови в Україні. І причини можуть бути як ті, що названі вище, так і інші. Однак всі вони є елементами ланцюжка чіткої геополітичної стратегії Кремля щодо проштовхування, через дискредитацію України та інших держав, своїх зовнішньополітичних інтересів.

І дійсно, ні для кого не секрет, що Україна не єдина країна, в якій Кремль застосовує практику «захисту російськомовних». До таких держав можна зарахувати і інші пострадянські республіки: Білорусь, Грузію, Молдову.

До речі, згадуючи про Молдову, можна відмітити, що цими днями там також відбуваються цікаві процеси, пов’язанні з мовним питанням, де паралелі з Україною напрошуються самі по собі. 21 січня Конституційний суд Молдови розглянув скаргу депутатів парламенту від проєвропейських партій та визнав закон про функціонування мов на території республіки, яким визнав російську «мовою міжнаціонального спілкування» і прирівняв її до державної, неконституційним.

Не буде великим здивуванням той факт, що ініціатором зазначеного нормативно-правового акту була «Партія соціалістів Молдови», до якої належить колишній президент Ігор Додон, який таким ось чином, маючи проросійську орієнтацію, вирішив голосно «грюкнути дверима». Знайома ситуація, чи не так?

Подібних прикладів, на жаль, чимало. Вочевидь, випадок з Україною також не останній. З великою вірогідністю Путін продовжуватиме розігрувати «мовну карту», який не раз заявляв, що захищатиме етнічних росіян, де б вони не жили. Адже неоімперська парадигма «кордони Росії ніде не закінчуються» поки що існуватиме надалі. І далеко не факт, що гіпотетичний прихід нових владних еліт змінить підходи РФ як щодо своїх сусідів, так і до усього світу.

Станіслав Желіховський, для «Главкома»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Мова – головна зброя українців. У Москві це добре розуміють, а в Києві?