Останній український транзит, або Авантюра ціною у 382 мільярди

Коли в грудні 2015 року керівництво НАК «Нафтогаз України» оголосило про те, що з наступного року вводить режим прискореної амортизації для активів своєї «дочки» - ПАТ «Укртрансгаз» - це майже нікого не насторожило. Та марно. Як виявилося, це один з ключових моментів багатоходової комбінації з безкоштовного виведення з державної власності газотранспортної системи, яка щорічно приносить більше $2 млрд доходів.

Віртуальна реальність від «Нафтогазу»

За кілька днів до появи повідомлення про прискорену амортизацію стало відомо, що аудитори з «Ернст енд Янг» нарешті завершили оцінку «справедливої вартості» активів «Укртрансгазу». Активи оцінили в суттєві 382 млрд грн - до цього їх балансова вартість становила 12 млрд грн.
Робота аудиторів з авторитетної компанії, яка входить до «великої четвірки», затягнулася більш ніж на рік. Як пояснили в «Нафтогазі України», незалежна оцінка системи магістральних газопроводів і підземних сховищ (а це і є найцінніші активи «Укртрансгазу») необхідна для формування (за рахунок цього майна), статутних фондів двох новостворених компаній. Одна з них, майбутній оператор магістральних газопроводів, отримала назву «Магістральні газопроводи України», а інша, оператор сховищ - «Підземні газосховища України».

Слідом за переоцінкою активів «Укртрансгазу», в грудні того ж року керівництво «Нафтогазу» ініціювало застосування для цього майна методу прискореної амортизації. Запропоноване прискорення протягом чотирьох років має звести оголошену «справедливу вартість» до 0 (нуля) грн!
Офіційною причиною такого безпрецедентного рішення було названо наявність публічної інформації керівництва АТ «Газпром», яка не дає підстав вважати можливим продовження після 31.12.2019 року здійснення транзиту природного газу територією України (очевидно, малося на увазі анонсоване «Газпромом» введення в експлуатацію обхідного газопроводу Nord Stream-2).
Неофіційно провідний менеджер «Нафтогазу» Юрій Вітренко пояснював цим необхідність істотно (більш ніж в 10 разів) підвищити тариф на транзит газу для «Газпрому», що має посилити позиції «Нафтогазу» в Стокгольмському арбітражі.

Юрій Вітренко – головний комерційний директор «Нафтогазу» (фото: allnews.com.ua)

Крім того, на думку Вітренка, починаючи з 2020 року, при нульовій вартості вітчизняної ГТС Україна зможе запропонувати мінімальний тариф на транзит російського газу в Європу. І це нібито стане незаперечною перевагою в конкурентній боротьбі різних маршрутів за транзит газу з Росії до Європи.
Ці взаємовиключні, а часом абсурдні пояснення насторожують.
Адже неважко зрозуміти, що якщо до 2020 року газопровід Nord Stream-2 буде побудований, то заманити на український маршрут «Газпром» не вдасться жодними «мінімальними тарифами», тому через Україну буде прокачуватися не більше 30 млрд куб. м в рік.
А якщо ж Nord Stream-2 не запуститься, то Україна з 2020 року буде змушена транспортувати російський газ практично за безцінь.
Що ж до перспектив змусити «Газпром» провести оплату за транзит за збільшеним у 10 разів тарифом, то вони досить примарні. У міжнародних судах позиція «Нафтогазу» з цього питання виглядає відверто слабкою через те, що тариф був підвищений тільки для «Газпрому», а не для всіх користувачів української ГТС - відповідно до правил СОТ такі дії мають ознаки неконкурентної цінової дискримінації.

Реальні проблеми «Укртрансгазу»

Тим часом маніпуляції з переоцінкою активів, введенням прискореної амортизації і вибірковим підвищенням тарифу підводять «Укртрансгаз» до фінішної риски. Компанія вже переживає серйозні проблеми зі сплатою податків.
По-перше, у поки ще оператора ГТС через переоцінку основних фондів виникли додаткові зобов'язання з податку на прибуток - тільки за перше півріччя 2016 року їх приріст склав більше 4 млрд грн.
По-друге, через те, що «Газпром» не платить за транзит за новими тарифами, реального збільшення доходів у «Укртрансгазу» немає, є тільки той, що на папері. Але з точки зору податкового обліку навіть «паперовий» дохід генерує прибуток, податок з якого належить сплатити до бюджету, а також виникають реальні зобов'язання зі сплати ПДВ.
По-третє, оператору ГТС зараз не платить навіть материнський «Нафтогаз» (35 хв), не дивлячись на оголошений ним прибуток в десятки мільярдів гривень (отриманий, в тому числі, і від транзиту російського газу).
При цьому керівництво НАКу встигає звинувачувати трудовий колектив оператора ГТС у старорежимності, недбалості і корупційності.

Прозріння

Контури реальних планів керівництва «Нафтогазу» несподівано почали проступати після появи одного документа. Йдеться про так званий «План НАК «Нафтогаз України» щодо відокремлення діяльності з транспортування та зберігання природного газу». У ньому, за багатослівною реформаторською риторикою, приховані такі конкретні цілі:

• зберегти повний операційний контроль над «Укртрансгазом» якомога довше (в ідеалі до 2019 року);
• створити дві компанії-«пустушки» з мінімальними статутними фондами «Магістральні газопроводи України» і «Підземні газосховища України»;
• домовитися з «закордонним партнером», який стане акціонером цих двох підприємств;
• передати в 2019 році найбільш цінну частину газотранспортної системи, що забезпечує «великий транзит» і левову частку валютної виручки, в статутні фонди, оренду або концесію цим партнерським компаніям за мінімальною вартістю;
• захистити нові компанії-оператори від «політичного втручання держави», шляхом формування «правильних» наглядових рад;
• перетворити нинішній «Укртрансгаз» в «компанію-зомбі» (сленг інвестиційних банкірів), яка займеться чорновою, низькодохідною діяльністю з обслуговування магістральних мереж, які залишаться, і тяганиною щодо багатомільярдної податкової заборгованості;
• отримати офіційні бонуси від все ще не названих зарубіжних партнерів за реалізацію «інвестиційного проекту».

Таким чином, первинна, абсолютно «біла» схема реструктуризації «Нафтогазу», яка передбачала партнерські відносини із зарубіжними інвесторами на основі справедливої вартості державного майна, перетворюється на свою протилежність.
Реальне підґрунтя «реструктуризації» НАК «Нафтогаз України», яке раптом прояснилося, за даними джерел «Главкому», вже стало предметом ретельного вивчення в уряді.

Інна Михайлівська, для «Главкому»