Аналіз дипломатичного конфлікту Будапешта та Києва у контексті дій російської дезінформації
Київ та Будапешт зі скрипом розгрібають наслідки системного дипломатичного конфлікту. Водночас роль російської пропагандистської машини у роздмухуванні угорсько-українського протистояння згадується дуже рідко. «Главком» публікує дослідження угорської неурядової аналітичної організації Political Capital, яка системно займається вивченням російських впливів у Європі, зв’язків Кремля з європейськими праворадикалами та іншими «політичними флюгерами», які попри маргінальність все вище піднімають голову та стають інструментами у гібридній війні Москви.
Дослідження є показовим, адже демонструє погляд з «того боку» протистояння за лінією Будапешт-Київ. У матеріалі згадані агенти впливу в різних країнах Європи, які використовуються для російських маніпуляцій, інформаційних впливів, спрямованих проти України. Врешті-решт, цей матеріал збирався експертами, не байдужими до долі Угорщини, чиї нинішні керманичі через політичну доцільність продовжують загравати з Кремлем, не усвідомлюючи ризиків таких альянсів…
Ключові зрізи протистояння
- Уряд Угорщини блокував зустрічі Комісії Україна-НАТО у 2017 та 2018 роках під приводом незгоди із законом про освіту, ухваленим Верховною Радою у вересні 2017-го. Цей документ начебто обмежує використання мов нацменшин. Угорщина пообіцяла «блокувати» на всіх рівнях подальші європейські та євроатлантичні зусилля України.
- Жорстка позиція Угорщини зіграла на руку Кремлю, який отримав підстави стверджувати, що Україна не відповідає європейським стандартам у сфері прав людини, почав активну дезінформаційну кампанію.
- Угорське або будь-яке інше негативне офіційне повідомлення про Україну розганялося російською пропагандою з ігноруванням будь-яких зв’язків з реальністю. Кремль активно використовував конкретні моменти публічного діалогу уряду Угорщини на українську тему, аби вбити клин між країнами-членами Євросоюзу і НАТО та «легітимізувати» воєнну агресію проти Криму, спираючись на «недотримання Києвом основних прав людини».
- Неурядова дослідницька організація Political Capital (Будапешт) підкреслює наявність впливів Кремля на екстремістські, воєнізовані рухи в країнах Східної Європи. Саме тому дезінформаційні кампанії Росії супроводжувалися нападами та підпалами майна представників угорської меншини на Закарпатті. Так підбурювалася ненависть між українською більшістю та угорською меншиною.
- Регіональні та національні засоби масової інформації в Угорщині, Румунії, Словаччині, Польщі мають акцентувати увагу та докладати зусиль для протидії російській пропаганді. Основний акцент варто робити на розвінчуванні дезінформації Кремля щодо питання «етнічних чисток». Російська воєнна агресія проти України становить небезпеку (через спонукання людей до силового протистояння або примушення їх залишити Україну назавжди) для виживання етнічних спільнот в Україні. Поява такої загрози є прямим наслідком гібридної війни Кремля проти України.
…У серпні 2018 року заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар погрожував заборонити в'їзд Іштвану Грежа (István Grezsa), угорському уповноваженому міністру, «відповідальному за розвиток Закарпатської області». Київ зажадав, аби уряд Угорщини надав роз'яснення щодо мети створення такої посади, яка має ознаки втручання у внутрішні справи України. Попри те, що міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто погодився з українським колегою Павлом Клімкіним і обіцяв взяти до уваги українську критику, ця дипломатична перепалка стала лише одним з епізодів у зіпсованих двосторонніх відносинах через новий закон про освіту.
Можна стверджувати, що цей закон має довгострокове обґрунтування, надаючи етнічним меншинам необхідні мовні навички для досягнення успіху в українському суспільстві. Або говорити про те, що новий закон повинен забезпечити двомовну освіту, не змушуючи студентів меншин ставати двомовними до певного моменту. Однак замість аргументів і відкритості, угорський уряд обрав відверту дипломатичну війну, обіцяючи «блокувати процес європейської інтеграції України» та «всі ініціативи, які могли б бути сприятливими для України у принципі» на всіх можливих рівнях. Це дисонувало із позиціями інших країн, Польщі чи Румунії, які мають значно більші меншини в Україні.
Несподівано жорстка реакція Будапешта негайно забезпечила Кремлю нові приводи для дезінформації проти України за напрямком «наступ на права людини». Цьому сприяли:
- політично односторонній розгляд проблеми за надмірної централізованості та підконтрольності уряду головних угорських ЗМІ;
- глибокий рівень дипломатичних та «економічних» відносин між урядами Угорщини та Росії, які унеможливлюють будь-яку критику в бік Кремля.
Таким чином Росія змогла перетворити угорську дипломатію на фактично ключового гравця власної дезінформаційної кампанії проти України. І ця тенденція зберігається...
Правова проблема чи питання виживання угорців
Важливо підкреслити, що попри орієнтацію угорської політичної еліти на Росію, уряд Угорщини після 2010 року послідовно підтримує європейську інтеграцію України, територіальну цілісність України після анексії Криму. Це не в останню чергу зумовлює значну системну гуманітарну допомогу Україні, зокрема, Закарпатській області та її угорській меншині.
Однак офіційна лінія міжнародної комунікації Угорщини ідеально підходить деструктивним наративам Кремля. Склалася ситуація, коли, здавалося б, виключно юридична правова проблема переросла ледь не у формат «кінця світу» – «виживання нації угорців».
Угорський уряд представляв український закон про освіту як загальнонаціональну проблему. Акцент був зроблений на законних правах, правовому статусі угорської меншини, що проживає на Закарпатті. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто представив питання як юридичну проблему на міжнародних форумах під егідою ООН, ОБСЄ, ЄС. З часом офіційна аргументація стала двоякою: Будапешт продовжував презентувати угорську позицію як правову боротьбу на міжнародному рівні, тоді як основна дискусія була спрямована більше на місцеву угорську та українську аудиторії, резонуючи цю проблему як міжнаціональну боротьбу за самозбереження угорської громади. Так, одна зі статей в журналі Magyar Idők звинувачувала Україну в «провокації проти угорської нації», а спікер Національної Асамблеї Ласло Кьовер (László Kövér) так характеризував «спробу українізації угорців»: «Українці хибно оцінюють свій закон, що призведе не до обмеження, а до викорінення освіти рідною мовою…».
Російські заходи, спрямовані проти угорської меншості
Після того, як США виступили посередником між двома країнами для зменшення напруги, у лютому 2018 року агентурою Кремля були організовані дві провокації проти угорської меншини Закарпаття.
Офіс угорського культурного об'єднання (KMKSZ) в Ужгороді був вдвічі підпалений саморобним бензиновим вибуховим пристроєм. Підпали були вчинені проросійськими членами угруповання польських екстремістів «Фаланга» та переселенцями з окупованої Росією території Молдови – Придністров’я. Ці напади пізніше були підтверджені як українськими, так і польськими представниками влади. Водночас угорський уряд і партії швидко засудили Україну за те, що вона не захищає угорську меншість. Петер Сіярто викликав посла України в Угорщині одразу після нападу, а згодом зробив заяву на головному державному каналі М1: «Через зростання екстремістських політичних поглядів (...), що витікає й з законів, ухвалених українським парламентом, які суворо обмежують права меншин, члени угорської громади Закарпаття постійно залякані …».
Директор Інституту захисту прав меншин (IPMR) Дьорі Цоті (György Csóti) «посилив» тезу очільника МЗС в головному проурядовому журналі Magyar Idők, звинувачуючи Україну у невиконанні Договору про дружбу та співробітництво - Угорсько-українського базового договору, підписаного в 1991 році: «Український шовінізм знову підняв голову на Закарпатті(...) За останні кілька років екстремістські сили сіяли хаос тут і там. Це має закінчитись зараз. Трансатлантичне співтовариство, ЄС і НАТО не можуть спокійно споглядати, як східна частина Європи палає у вогні».
Ситуація між Угорщиною та Україною була певним чином внормована (зокрема, була створена міжурядова робоча група з моніторингу виконання рекомендацій Венеційської комісії).
Однак слід відзначити збитки від дезінформації Росії та активних заходів проти України.
По-перше, уряд Угорщини був загнаний у глухий кут, де практично не було місця для політичних компромісів у справі захисту угорської меншини.
По-друге, прийнятий угорською стороною формат дискусії ідеально вписався у кремлівські пропагандистські меми про «український фашизм», який загрожує російській меншині. Таким чином Москва отримала чергові виправдання власної агресії в Україні як для «необхідного, виправданого зла».
Кремлівська дезінформаційна кампанія проти України
Російська пропагандистська машина вдало використала ряд контроверсійних тез угорського уряду.
Жорсткість угорської позиції чітко зіграла на руку Кремля, який через агентство ТАСС зміг розігнати тезу про те, що «відповідь Угорщини на український закон про освіту вказує на те, що він не відповідає європейським стандартам прав людини». Росія широко цитувала міністра закордонних справ Угорщини Петера Сіярто про те, що Україна «вистрілила собі у спину». Коментар був щодо начебто невдалого засідання комісії Україна-НАТО.
Російський пропагандистський канал RT, показуючи реакцію російської Держдуми, апелював до негативних реакцій угорської, польської, молдовської та румунської сторін. А у відповідній статті між іншим з’явилося посилання на інший матеріал під назвою «Для України немає місця в ЄС» про те, що Угорщина блокує євроатлантичний та європейський курс Києва після ухвалення закону про освіту. Активно цитувався Петер Сіярто, що закликав посла України в Будапешті «протидіяти антиугорському екстремізму на Закарпатті».
Російське видання «Спутник» у 2017 році випустило статтю щодо угорського вето на засіданні Комітету Україна-НАТО, безпосередньо пов'язавши офіційну урядову заяву Угорщини з офіційним китайським(!) звітом щодо цього питання, щоб стверджувати: «Намір України знищити російську мову спричинив те, що Кримський півострів оголосив про власну незалежність».
Пул редакцій Russia Today була основним медіадрайвером дезінформаційної кампанії у соціальних мережах (див. Схему), де розмір вузлів відповідає кількості посилань. Краї та кольори вказують на різні наративи / медіа-підгрупи в мережі розповсюдження.
Серед дев'яти наведених у переліку наративів – «Будапешт наклав вето на засідання комісії НАТО» (№3 – фіолетовий) виявився найуспішнішим.
Далі йде «Держдума розглядає новий закон як порушення Європейської хартії» (№8 – жовто-зелений).
Сусідні наративи «український націоналіст, що спалює угорський прапор» (№4), або «націоналістичні сутички з міліцією в Чорноморську, щоб протестувати проти рішення суду» (№5), – працювали на підтримку угорського аргументу, що реально існує «проблема виживання» угорської меншини.
Одночасно пропагандистська машина Кремля обережно уникала згадки про два вказані вище і викриті активні заходи, що були організовані руками проросійських акторів.
Попри зниження дипломатичної напруги між Будапештом та Києвом, російська дезінформаційна кампанія залишається «повністю завантаженою» на боротьбу проти України.
Видання «Спутник» (червоний колір) мусувало такі конкретні наративи, що не відповідали дійсності:
- угорці вимагають «призупинити виконання» нового закону відповідно до рекомендацій Венеційської комісії (№2 на Схемі),
- «угорська меншина зможе навчатися рідною мовою лише на рівні початкової школи», а президент Порошенко не робить «жодної поступки Угорщині» (№1 на Схемі 1); (насправді, представники меншості відповідно до закону отримуватимуть двомовну освіту з п'ятого класу).
На жаль, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто також прямо підігравав російській дезінформації, звинувачуючи український парламент у «порушення прав угорців» (№7) в інтерв'ю RТ в червні 2018 року.
Ставка на легітимізацію воєнної агресії проти України
Основна мета російської інформкампанії, вибудованої на конфлікті між Угорщиною та Україною, зводиться до легітимації агресії в Криму і на Сході України.
«Мовне питання» та права російської меншини в Україні подаються як елемент міжнародної системи порушень прав людини, яку сповідує український уряд, «підтриманий крайніми екстремістами, щоб зашкодити всім меншинам сусідніх країн, порушуючи європейські стандарти прав людини».
Постійні маніпуляції з українськими «порушеннями прав людини» системно пов’язуються з «нападками на населення Криму», що спровокували і зумовили право Росії втрутитись. У статті RT, що висвітлює позицію Держдуми, чітко зазначено: «Українська влада знову провокує таку ж ситуацію і відтворює ті ж причини, які стали відправною точкою для розвитку конфлікту та громадянської війни на південному сході України!».
Пропаганда Кремля «забула» згадати про порушення прав людини, незаконні тортури, ув'язнення правозахисників, представників меншин власне в Російській Федерації, а також на території незаконно окупованих Криму та частини Донбасу.
Крім того, активні заходи та насильницькі напади, що здійснюються «партнерами Кремля» проти угорської меншини, також залишалися непоміченими рупорами російської пропаганди.
Як наслідок, ця кампанія Кремля була певною мірою успішною: Угорщину використали для вбивання клину між рядом країн-членів НАТО/ЄС та Україною, які загалом є союзниками у визнанні російської агресії, необхідності продовження економічних санкцій проти російського уряду, а також військових, олігархічних структур, що підтримують політику Кремля.
Лорант Дьйорі (Political Capital), Володимир Копчак, для «Главкома»
Коментарі — 0