З приходом до влади у Польщі партії «Право і справедливість» діалог з Україною став складнішим...
На днях у Варшаві президенти Польщі та України підписали декларацію про європейську перспективу України. Чим це може допомогти нам? Згідно з документом, Польща підтверджує готовність підтримувати Україну на шляху до ЄС та НАТО.
Однак, чи вирішує декларація проблеми, які існують у двосторонніх відносинах між країнами? Давайте розберемося.
Польща з 90-х виконувала роль адвоката України перед західним світом. Часом – під час спілкування президента Броніслава Коморовського з тоді ще легітимним Віктором Януковичем – буквально у прямому сенсі. Власне, тому польський політичний бомонд обурився навесні 2015 року ухваленням закону про декомунізацію Верховною Радою за кілька годин після виступу Коморовського з її трибуни. У документі йшлося про вшанування вояків УПА, і у Варшаві не зрозуміли подібної послідовності подій.
З приходом до влади у Польщі партії «Право і справедливість» діалог з Україною став складнішим, тема Волинської трагедії почала звучати гучніше. Але варто нагадати, що ще влітку 2013 року 148 (!) народних депутатів України звернулися до маршала Сейму Еви Копач з пропозицією визнати події на Волині геноцидом. Зараз зрозуміло, що це була ефективна спецоперація Кремля, проте з формальної точки зору Польща мала повне право зосередитися на вшануванні жертв Волинської трагедії. Згодом провокацій на історичному грунті не бракувало, включаючи обстріл невідомими генерального консульства Польщі в Луцьку, проте відносини між країнами продовжують розвиток
Висловлене Володимиром Зеленським у Варшаві сподівання, що між Україною та Польщею скоро зникнуть історичні протиріччя не має під собою підстав. У Польщі вже давно сформовано потужний історичний нарратив, а історична політика є частиною ідеології партії «Право і справедливість».
Що може протиставити Україна? Камнем спотикання у двосторонніх відносинах не перший рік є питання ексгумації та перепоховання жертв Волинської трагедії. Коріння проблеми тут, скорше, ірраціональне: у спадщину від перебування у складі СРСР українська політична еліта отримала зневажливе ставлення до людського життя. Польську ж цікавлять не кількісні параметри Волинської трагедії (їх свого часу більш активно формували польські історики), а персоналії жертв та можливість поховати їх у відповідності з католицькою традицією.
Проте не варто припускати, що проблеми є виключно у сфері історичної пам’яті. Ніде правди діти – Польща після вступу до НАТО та ЄС стала більш потужною економічно, у неї з’явилися небезпідставні загальноєвропейські амбіції. Україна ж досі перебуває у статусі країни з перехідною демократією, тому змушена вислуховувати поради, які звучать у тональності заклику до швидкого виконання. І суперечностей тут не бракує.
Логічного пояснення 4-річній паузі у засіданнях міжурядової Комісії з питань економічної співпраці між державами, які очевидно зацікавлені у співпраці, немає. Політичні причини, звісно, є. Проте віцепрем’єрам Олексію Резнікову та Ярославу Говіну, треба сподіватися, вдалося минулого тижня зсунути з місця цей процес, дати імпульс прагматичному діалогу. Мова йде не лише про захист українських трудових мігрантів у Польщі, але і захист польських інвестицій в Україні. Важко очікувати від сусіда виконання ролі провідника для великих капіталів та власних інвестицій, якщо питання судової реформи та боротьби з корупцією рік за роком залишаються актуальними. Польща цілком очевидно хоче бачити більш передбачувану Україну.
Сьогодні і Польща, і Україна виступають єдиним фронтом проти добудови газопроводу NordStream2. Цей факт допомагає зменшити ревнощі польського істеблішменту до Німеччини, з якою Україна начебто прагне побудувати кращі економічні відносини. Проте у двосторонніх відносинах є власна «труба». Мова про інтерконнектор між газотранспортними системами Польщі та України, про будівництво якого Київ та Варшава принципово домовилися ще у 2015 року, але не реалізували цей проєкт і досі. Без нього розраховувати на участь у проєкті Baltic Pipe чи постачання скрапленого газу Україні навряд чи варто.
До речі, минулого року польська сторона дала урок прагматизму, організувавши візит Анджея Дуди до України з подіями у Києві та Одесі. Тим самим продемонструвавши зацікавленість у розвитку транзитного потенціалу двосторонньої співпраці.
У серпні 2016 року Україна не прийняла запрошення взяти участь в установчому саміті Ініціативи трьох морів (Тримор’я). 12 країн Європейського Союзу, які відгукнулися на заклик Польщі та Хорватії, створили перспективний проєкт, який має, серед іншого, будувати альтернативу закупівлі російського газу. Україні варто хоча б сьогодні активізувати співпрацю з Тримор’ям, шукаючи шляхи до приєднання до нього.
Слід нагадати, що у липні минулого року міністри закордонних справ Литви, Польщі та України створили Люблінський трикутник, який має зміцнювати безпеку у просторі між Балтійським та Чорними морями. Ініціатива спирається на функціонування ПолЛитУкр бригади зі штабом у Любліні, однак має підтримуватися і протидією гібридним загрозам в інших сферах.
Інтенсивний обмін досвідом протидії гідридним проявам Кремля сьогодні є одним з елементів суб’єктності держави. Власне, як і військово-технічна співпраця, яка має підтверджувати зацікавленість України у вступі до НАТО.
Рік тому напередодні президентських виборів у Польщі прем’єр Матеуш Моравецький визнав позитивний вплив українських трудових мігрантів на польську економіку. Дійсно, вони зуміли замінити у багатьох сферах поляків, які рушили працювати до інших країн Європи. Проте сьогодні цього замало, Києву та Варшаві потрібно говорити про перспективи соціального захисту, більш ефективні форми взаємодії. Серед них – співпраця у науковій сфері має виходити за межі одноразових проєктів, а сприяти повноцінним науковим обмінам.
Якщо протягом тривалого часу провідним гаслом у польсько-українських відносинах було «За нашу і вашу свободу», то сьогодні його змінило «За нашу і вашу безпеку».
У Польщі добре розуміють роль України у зміцненні стабільності на континенті, це засвідчив і нещодавній візит польських та литовських парламентаріїв до зони проведення ООС. Нам не під силу одразу ліквідувати суперечності та протиріччя, проте цілком до снаги зробити діалог більш інтенсивним та насиченим.
Євген Магда, Інститут світової політики
для «Главкома»
Коментарі — 0